Шекспірівський «Річард ІІІ» вже більше чотирьох століть не дає спокою - ані режисерам, ані акторам, ані глядачам. Театр Франка не є винятком, і два роки тому створив свого «Річарда ІІІ», до якого доклали руку знані грузинські митці - режисер Автанділ Варсімашвілі та художник Міроні Швелідзе. Прихильники «Мельпомени Таврії» вже мали змогу побачити виставу на минулорічному фестивалі. А в рамках гастролей 11 та 13 липня театр Франка знов занурив херсонців у світ середньовічччя - темний та кровожерливий.
Отже, вистава про Річарда ІІІ - але не того короля Англії, якого історики називають талановитим правителем і мужнім воїном. А ще кажуть, що тієї нескінченої низки злочинів, яка привела його до влади, Річард за плечима не має. Більш того, насправді він не був кульгавим горбанем, яким його змальовують, хоча і мав фізичні вади. Але залишимо історичну правду історикам, бо у центрі нашої уваги - демонізований образ Річарда ІІІ (як часто наступники прагнуть очорнити попередників - і не тільки в часи середньовіччя!), уособлення жорстокості та підступності. Саме цей образ генія зла і увічнив Шекспір - безжальна, кровожерлива, цинічна, віроломна, обтяжена багатьма вбивствами потвора.
Ну що, готові опинитися у середньовіччі? Рушаймо! Пітьма і кров крокують поруч. Криваве сонце (чи то місяць - бо здається, що всі чорні справи мають робитися вночі), чорні шати, бризки крові, що ллються з келихів на стіну, королівський трон, який скоріше нагадує стілець для тортур - або електричний стілець, бо всі, хто мають на нього право, вбиті. І цей довгий поміст «з шухлядками», що постійно змінює своє призначення - від королівського бенкетного столу до камери в Тауері або домовини... І привиди, що виникають кошмарах вбивці.
А ось і той, хто руйнує цей світ - Річард ІІІ (просто неймовірний Богдан Бенюк). Його фізичне каліцтво в очі не кидається: і горб не так щоб і помітний, і кульгавість не дуже впадає в око. На першому плані - каліцтво моральне, помножене на досконале мистецтво цинічної маніпуляції. Він не жахає, він не впадає в лиходійський пафос - але час від часу стає по-справжньому страшно. Бо він, як ляльковод, завжди домагається від оточуючих саме того, до чого прагне. Він нагло бреше, він переконує навіть свого ворога, він чужими руками позбавляє життя тих, хто стоїть на його шляху, - включно з малими дітьми.
І починаєш думати про природу влади та її вплив на людей. Порівнюєш психологію тирану з психологією маніяку. Набуваєш впевненості в тому, що автори вистави створили її як попередження бути пильними, щоб не допустити до влади нікчему з душевним каліцтвом і хворобливими амбіціями (бо дехто такого зараз вже має).
Але насправді, зовсім не Річард є головним злом. Так, він страшний, але ж вбивства, підлість, ницість - то ж справа рук тих, хто йому допомагає, хто привів його до трону - з відданості, за гроші, за владу, за обіцянки, врешті-решт...
І наостанок: а ви впевнені, що опинилися у середньовіччі? Бо ж так сучасно виглядають і тотальна брехня (чорний піар), і тема державної зради, і навіть роботу передвиборчих штабів можна побачити - дарма що події відбуваються в Англії XV століття! І знов виявляється, що немає нічого сучаснішого за класику...
«Річарда ІІІ» подивитися було варто і корисно - нехай вистава досить довга як для сучасного глядача. Але є чудовий шекспирівський текст, стильні костюми, красновомне оформлення сцени, цікава гра зі світлом і, як завжди, - бездоганна гра. Акторський склад справді зірковий: Остап Ступка, Олексій Богданович, Анжеліка Савченко, Тетяна Міхіна, Олександр Печериця, Олексій Зубков, Олег Стальчук, Тетяна Шляхова і багато інших - актори, яких херсонці завжди щиро любили і яких полюбили за час гастролей.
Шкода лише, що гастролі добігають кінця...
${gallery:e3f15484e876211df134c6068fec9c10}
Джерело – Вгору
