Кожна людина має свої дивацтва, але кажуть, що у геніїв химерна поведінка переходить усі межі. Що ж, зараз перевіримо...
Раніше ми згадували про цікаві звички класиків світової літератури, сьогодні ж поговоримо про українських митців.
Іван Нечуй-Левицький
Першим у нашому переліку стане український прозаїк Іван Нечуй-Левицький. Подейкують, що жив він за чітким графіком: лягав спати о конкретній годині, їв теж тільки у визначений час і завжди вдома - в гостях навіть чаю не пив, бо це не за розпорядком. А ще, кажуть, що він страшенно боявся застудитися, тож дуже ретельно готувався до поїздок, завжди мав із собою пальто і шапку.
Іван Нечуй-Левицький мав свої переконання щодо українського правопису - казав, що "писати треба так, як люди говорять!". Особливу "любов" він відчував до літер "і" та "й", а також до апострофу. Наприклад, слово "сім'я" він писав як "сімя", а в прикметниках у місцевому відмінку ігнорував закінчення, тож виходили у нього "на зелені траві", "у сиві шапці". Письменник вважав, що саме так говорить більшість населення України.
Іван Франко
Івана Яковича трохи недолюблювала галицька інтелігенція через його надмірну прямолінійність і відкритість. Для прикладу, він першим поєднав повсякденний піджак з вишиванкою, що для тодішньої австро-угорської та польскої публіки було дивакуватим.
Окрім того, в нього була оригінальна, ні на що не схожа манера написання віршів. Коли в нього виникала ідея, перш ніж записати свій витвір на папір, Франко ходив довго кімнатою, шукав ритм, мугикав мелодію, а лише потім підбирав, наспівуючи, слова. І лише коли віршовані рядки та мелодія поєдунвалися у гармонійну цілісність, поет переносив усе на папір.
Окрім того, в нього була оригінальна, ні на що не схожа манера написання віршів. Коли в нього виникала ідея, перш ніж записати свій витвір на папір, Франко ходив довго кімнатою, шукав ритм, мугикав мелодію, а лише потім підбирав, наспівуючи, слова. І лише коли віршовані рядки та мелодія поєдунвалися у гармонійну цілісність, поет переносив усе на папір.
Ольга Кобилянська
Найважливішими в житті Ольги Кобилянської завжди були книги. Вона настільки любила читати, що це навіть неабияк вплинуло на її особисте життя. Коли Ользі виповнилося 18, вона вийшла заміж за пана Вробля - відомого інтелектуала, декана філософського факультету. Свого чоловіка письменниця називала не інакше як "старою мумією", очевидно, він не був обранцем її мрії. Однак в нього була чимала перевага - величезна бібліотека, що і спонукало Кобилянську зробити такий вибір.
Тодось Осьмачка
Дуже дивною вважалася поведінка Тодося Осьмачки. Окрім того, що він спав де випаде нагода, ще й демонстративно і доволі зухвало бентежив людей на вулицях антирадянськими лозунгами та висловлюваннями. Наприклад, одного разу біля газетного кіоска він привселюдно почав розпитувати знайомого, чому він читає "їхні газети" і "невже ти їм прислужуєш". Звичайно, для того часу це був доволі необачний вчинок. Тож важко сказати, чи був письменник справді несповна розуму, чи все ж таки грав на публіку, намагаючись протистояти системі... А ще Тодось неодноразово намагався перетнути кордон, навіть написав прохання випустити його в Галичину або Канаду.
Джерело – Вгору