Один у виборчому полі – не воїн. Тому робота з переобрання Петра Порошенка на другий термін іде одночасно двома курсами.
Команда президента намагається визначитися зі списком своїх союзників, а паралельно з цим створити власну вертикаль, здатну забезпечити перемогу навіть у ситуації, коли жодних союзників не знайдеться.
Цю роботу ускладнює одразу кілька факторів.
По-перше, відносини з "Народним фронтом" – єдиним "великим" партнером – з кожним днем стають дедалі напруженішими.
По-друге, після останнього Майдану чинна влада не може розраховувати на головний козир усіх попередніх режимів – адмінресурс.
Формально президент і Кабмін не втратили вплив на місцеву владу, проте самі регіональні еліти відчутно змінилися.
Хоча чиновники в регіонах і лишилися приблизно тими, що й за всіх попередніх режимів, але "досвід Януковича" дається взнаки.
Місцеві еліти більше не квапляться беззастережно "вписуватися" за центральну владу, щоб потім знову не переживати чергову люстрацію.
За таких обставин команда Порошенка вирішила зробити ставку на останню стабільну силу в країні, яка без особливих втрат змогла пережити всі політичні катаклізми – мажоритарників.
Як регіональні барони мають допомогти Порошенку переобратися на другий термін, та для чого їм це потрібно – у продовженні циклу статей УП "Другий термін Порошенка".
Адміністративний (не)ресурс
Так званий адміністративний ресурс має конкретні обличчя й імена. Охочі дізнатися їх мали таку змогу, скажімо, 24 жовтня, коли в столичному Виставковому центрі відбувалася Рада регіонального розвитку.
В одному залі зібралися президент, прем'єр, керівники АП, генпрокурор, міністри і фактично всі глави обласних і районних адміністрацій, мери міст, очільники ОТГ тощо.
Під одним дахом зійшлися всі люди, які, з одного боку, ухвалюють рішення в державі, а з іншого – втілюють їх у життя.
Але єдність, котру намагалися демонструвати київські лідери як між собою, так і з регіональними керівниками, була досить оманливою.
Насправді у відносинах центру і регіонів є дуже серйозна проблема.
"Адмінресурс не працює. Все. Країна після двох Майданів змінилася. Тепер не можна, як раніше, меру, главі РДА чи ректору поставити задачу і чекати, що він її точно виконає. Люди більше нікого не збираються слухати. Тепер навіть у тюрмах голосують не так "одностайно", як колись, і не тільки за владу", – розповідає не під запис один із високопоставлених співрозмовників в АП.
І це реально значно ускладнює ситуацію.
Місцеві чиновники остерігаються "рвати землю" в інтересах центру. Вони не хочуть знову опинитись у ситуації 2014 року, коли, здавалось, монолітний режим Януковича завалився і ледь не поховав під собою регіональні еліти, які на нього працювали.
І як би чинна влада не надувала щоки, глобально змінити цю ситуацію вона не може.
Децентралізація, помножена на страшну деградацію державних інститутів, зробила Київ в очах цілої низки регіонів смішним. Тепер він мало в кого викликає острах, на якому раніше тримався вплив центру на місцеві еліти.
"Глава РДА вже не може зняти слухавку, набрати якогось голову сільради і сказати, що "або тебе зараз трактором переїдуть, або ти даси нам стільки-то голосів". Це в СРСР працювало, а тепер так не робиться. Владу все менше поважають і бояться", – пояснює інший співрозмовник в АП.
Фактично, зараз весь адмінресурс мімікрував до дуже умовного впливу на бюджетників і силовиків.
"Адміністрації можуть впливати тільки на тих, хто отримує в них зарплату – школи, лікарні, соцпрацівники. Ну ще листоноші, яких можна змусити розносити листівки безкоштовно. Все. Це дрібниці, вони не вирішують глобальних задач", – скрушно розповідають на Банковій.
Та навіть контроль президента над мережею ОДА та РДА до останнього часу був проблемним. Призначення і звільнення глав адміністрацій через конкурс займало місяці й обмежувало можливості Києва для побудови ручної вертикалі.
Наприклад, у тій же Київській області частина РДА опинилася під контролем команди Юлії Тимошенко. Схожі проблеми – у Волинській, Львівській чи Закарпатській областях. Повернення цих регіонів в орбіту президента було тривалим і трудомістким процесом.
Саме з цієї позиції слід дивитися на зміни до закону про держслужбу, які влада провела через Раду. Тоді президент повернув собі одноосібне право звільняти й призначати голів ОДА та РДА.
"У нас така позиція, що президент, коли приїжджає в регіон і критикує главу адміністрації, то має стукати по столу кулаком і тут же підписувати указ про звільнення. Бо до цього він приїжджав, кричав, а умовний глава ОДА казав: "Добре, зустрінемося в комісії з держслужби". Це ненормально", – пояснює логіку Порошенка один із членів його найближчого оточення.
Тепер же всі нелояльні керівники вилітатимуть з займаних посад дуже швидко.
Крім того, що законодавчі зміни відкривають президенту шлях до швидкої відбудови жорсткої вертикалі, вони мали й іншу, не менш важливу мету.
Посади глав місцевих адміністрацій мали стати предметом для торгу з тими, на кого команда Порошенка зробила ставку в стратегії з його переобрання.
Йдеться про депутатів-мажоритарників.
"Тепер, коли ти говориш з мажоритарником, і він каже, мовляв, "добре, я готовий за вас вписатись, але мені треба свій глава РДА", – то ми можемо це зробити дуже швидко. Раніше це були місяці, тепер – тиждень", – пояснюють в оточенні президента.
І цей ресурс знадобиться владі вже найближчим часом.
"Навалитись усім"
Україна 2014-го і 2019-го – дві різних країни. І це, мабуть, головна проблема чинного президента на шляху до переобрання.
Стрімкого і переможного злету, як після Революції Гідності, не буде точно.
Більше того, якщо у 2014 році Петро Порошенко був багатообіцяючою "темною конячкою", то тепер він – уже добре знаний своїми апетитами президент.
Для того, щоб зберегти владу, йому вже не вистачить зупиненого трактора на Банковій чи інших гарних жестів. Глобально не допоможе йому й адміністративна вертикаль.
"Глави ОДА чи РДА дуже погано мотивовані. Вони часто аморфні, і тому виграти вибори тільки з ними нереально. Нам потрібні люди, які мають на місцях реальний вплив, лідери думки, здатні переламати ситуацію", – розповідає УП один із членів команди Порошенка.
Вихід з такої ситуації на Банковій бачать у консолідації місцевих еліт. Парламентські вибори 2014 року показали дуже важливу річ – медійна робота центру поступається грошам, які десятиліттями вкладаються в округ.
Так, за партійними списками вибори впевнено виграли майданівські партії.
Але в мажоритарних округах не змінилось абсолютного нічого. Регіональні барони, які десятиліттями годували "свої" округи, – впевнено їх виграли. І це одразу після революції.
Нині шансів переобратися восени 2019-го в них ще більше.
Фактично, виявилося, що в Україні існує стабільна політична сила, яку не може зрушити навіть революція чи повна зміна влади – мажоритарники.
І ця сила зараз дуже потрібна Порошенку, бо домовитись із "володарями" одномандатних округів – означає отримати у своє користування їхні виборчі "сітки".
"Якщо я притомний мажоритарник, то в мене на окрузі є "сітка з сіток". На вершині я, піді мною мери, бо я їх годую, і депутати облрад. Під ними депутати районних рад, а під тими – міські й сільські. Ці останні якраз і працюють з конкретними виборцями, які дають голоси", – пояснює один зі співрозмовників в оточенні Порошенка, який провів не одну кампанію.
"Зрозуміло, що "сітки" не дають 100% голосів. Але вони дуже ефективні, бо за мажоритарника в його окрузі завжди голосують стабільно, незважаючи на партії і решту", – додає він.
Згаданої стабільності ресурсу найбільше потребує Порошенко. На неї ж запропонував зробити ставку секретар РНБО Олександр Турчинов.
Співрозмовники УП в керівництві "Народного фронту" переконують, що саме Турчинов запропонував Порошенку стратегію VIP-агітаторів. За це, начебто, він розраховував отримати місце глави виборчого штабу.
Суть згаданої стратегії доволі проста. Базується вона на пов'язаності двох виборів – президентських і парламентських.
Ще до початку виборів президента влада має узгодити "єдиного" кандидата на кожен виборчий округ. Ці майбутні мажоритарники повинні стати двигунами президентської кампанії Порошенка і дати йому потрібні відсотки голосів. Для цього під них буде зав'язано весь доступний владі адмінресурс.
Як окреслив цей процес співрозмовник в оточенні глави АП Ігоря Райніна, для перемоги Порошенка "навалитись мають всі разом".
У свою чергу, за таку роботу VIP-агітатори мають отримати гарантії, що влада підтримає їх на парламентських виборах восени 2019 року.
Хто в грі?
Попри загальну простоту описаної схеми, у ній залишалося багато не до кінця зрозумілих моментів.
Перший і головний – де влада візьме майже 220 кандидатів, здатних спочатку забезпечити Порошенку перемогу, а потім самим виграти вибори?
У партіях БПП і НФ навіть на двох не назбирається потрібна кількість.
Як пояснюють в оточенні президента, у цю "велику гру" гратимуть абсолютно всі.
"Вони – мажоритарники. Це партії мають за ними в чергу ставати. У 2014-му, коли Порошенко набрав більше 50% у першому турі, то всі розуміли, що його перемога – це стартовий майданчик. Тепер цього не буде, і тому кожен мажоритарник буде важливий", – розповідає співрозмовник на Банковій.
"Ви розумієте, що і в нас, і в НФ частина тих, хто зараз обраний по округу, наступного разу не пройде. Таких у БПП, скажімо, відсотків 20. Тому ми будемо говорити з усіма. І "Відродження", і "Воля народу", і решта – всі у грі", – додає інший співрозмовник з оточення Порошенка, залучений у цей процес.
Крім того, домовлятися будуть не тільки з мажоритарниками.
Адже "сітки" є не лише в мажоритарників. Ще є мери і керівники ОТГ.
"Наприклад, Харків, Одеса чи Дніпро. В Одесі найбільша "сітка" у Труханова і, зрозуміло, що домовлятися будуть з ним. У Кличка сітки на все місто немає. Тому в Києві буде розмова і з ним, і з мажоритарниками – як Андрієвський, Третьяков і решта", – пояснюють у команді Порошенка.
Крім "списку друзів", незрозумілим було те, на яких умовах президент буде гарантувати своїм агітаторам місця в Раді. Власне, небажання Порошенка давати свої гарантії і призвело до останнього загострення в його відносинах з НФ.
"Партнери" бояться, що вони "впишуть" своїх людей у президентську кампанію, а коли Порошенко переобереться – то всіх "кине".
У самого президента не заперечують, що до президентських виборів нікому ніяких гарантій давати не хочуть. Але в такої позиції є цілком логічне пояснення.
"Щоб виграти в першому турі, треба зібрати в Україні, грубо кажучи, 30% голосів. Проводиться соціологія по регіонах, і мажоритарникам ставиться план. Наприклад, йому кажуть: дати президенту підтримку на окрузі 50%. Якщо він дає 20%, то з якого переляку потім тягнути його в Раду?" – пояснюють в оточенні Порошенка.
І останнє за чергою, але не за важливістю, питання: для чого ця схема самим "VIP-агітаторам"?
Адже вона в реаліях української політики фактично означає потрійну плату: перший раз вони викладуть гроші на президентську кампанію, другий – на власні вибори в окрузі, і третій – уже в Раді, щоб стати частиною владної фракції.
Власне, від відповіді на це запитання зараз і залежить майбутнє всієї "великої гри".
Джерело – Вгору
