Якщо ми не побудуємо ефективної держави, то неефективна нинішня просто зламається під вантажем економічних, соціальних і військових проблем.
Сто років тому в результаті розпаду Російської імперії Україна отримала шанс на незалежність, але не зуміла ним скористатися, а імперія відродилася багато в чому за рахунок експлуатації українських людських і природних ресурсів. Ми не отримали досвіду державного будівництва, який встигли придбати в міжвоєнний період країни Центральної Європи і Балтії. Це призвело до слабкості інституцій, і державу по частинах приватизували великі і дрібні олігархічні клани.
Основним принципом імперсько-комуністичного правління було не допустити незалежності колоній. Для цього розривали технологічні ланцюжки в економіці, перевозячи деталі і вузли на тисячі кілометрів, щоб республіки не мали завершених ланцюжків доданої вартості. Для цього ж виймали окремі ланки з системи управління і передавали їх в Москву, щоб жоден "республіканський уряд" (який, до речі, майже нічим не керував) не мав повного циклу розробки, прийняття і реалізації рішень.
Постколоніальна традиція породила броунівський рух. За даними Офісу кращого регулювання (BRDO), 95% нормативних актів незрозуміло навіщо потрібні і що регулюють. Купа народу активно працює, але відповідей на ключові питання розвитку країни немає. Реформаторські зусилля окремих міністрів і заступників тонуть в неефективних процесах і низькій виконавчій здатності, а законопроекти пишуть депутати та активісти. Більшість співробітників низькооплачувані, націлені на процес, а не на результат, і не мають критеріїв оцінки ефективності. Структури надзвичайно мозаїчні, і часом тільки "тьотя Валя знає, до кого з цим звертатися". Управління часто ведеться за допомогою доручень, демонструючи найгірші приклади мікроменеджменту.
Постколоніальний і неефективний, хаотичний і нескоординований, закритий і надмірно політизований, повний спокус і можливостей корупції, насичений заплутаними візантійськими процедурами уряд не є ні привабливим місцем роботи для порядних і професійних людей, ні зрозумілим і відповідальним партнером для іноземних урядів. Без реформи уряду всі інші реформи просто нікому робити. І ось ця реформа почалася без особливого шуму, але з великими надіями.
Практика організаційних трансформацій показує, що для успіху потрібно одночасно поміняти три складові: людей, структури і процеси. Набір в нові структури старих людей призведе приблизно до таких же результатів, як і набір нових людей в старі структури.
Прозорість процедур дають надію на перемогу гідних людей
Почнемо зі структур. Міністерства поступово позбавляються від функцій управління державною власністю, адмінпослуг і контролю і повинні сконцентруватися на головному — на аналізі, виробленні та реалізації публічної політики. Це означає: визначити проблему, розробити альтернативні рішення і запропонувати їх політичним лідерам, а потім послідовно впровадити обраний варіант, оцінити результати і показати їх суспільству. Для цього в міністерствах створюються нові підрозділи — директорат, що відповідають за цілісні напрямки публічної політики.
Тепер люди. Прямо зараз йде набір в директорат з допомогою відкритих конкурсів. Є надія, що високі зарплати притягнуть професіоналів — і дійсно, ми бачимо, що конкуренція велика. Зрозуміло, що буде саботаж: створення перешкод для людей не з системи, протягування кланами своїх, виведення з гри сильних претендентів. Але прозорість процедур та контроль з боку громадських активістів та експертів Євросоюзу дають надію на перемогу гідних людей з новими цінностями.
Нарешті, процеси. Розроблено новий регламент уряду, що дозволяє з хаотичного процесу нормотворчості і мікроменеджменту створити чіткий порядок, заснований на пріоритетах, розмежуванні відповідальності і залученні зацікавлених сторін. Новий регламент перетворить уряд, умовно кажучи, з села ремісників, де кожен робить свою саморобку, на сучасну фабрику з виробництва ефективних рішень.
Люди, структури і процеси одночасно. Тільки так. Метою є перетворення всіх міністерств на компактні команди високооплачуваних професіоналів, зайнятих тільки головною справою — рішенням проблем, що стоять на шляху розвитку країни. Якщо ми не побудуємо ефективну сучасну державу, то неефективна постколоніальна просто зламається під вантажем економічних, соціальних і військових проблем. І тоді виявиться, що кілька поколінь українців, які боролися за незалежність, віддали свої життя даремно.
Джерело – Вгору
