Міністерство юстиції не змогло з другої спроби обрати на конкурсі головного люстратора країни.
Після чергового провалу працівники департаменту почали побоюватись, що люстраційний департамент хочуть реструктуризувати. Чи є такий ризик, чому не вдається знайти заміну Тетяні Козаченко та як бюрократія править Мін’юстом – у матеріалі LB.ua.
Для чого нам головний люстратор?
Людська пам'ять коротка. Тому маленький екскурс в історію люстрації по-українськи.
7 вересня 2014 року, Одеса. Натхненні бажанням очистити владу, активісти «Правого сектору» запихають перелякане тіло Олега Руденка у смітник. Він – працівник фонду соціального страхування, уникнув арешту за звинувачення у розкраданні понад півмільйона гривень дитячих грошей. Це був перший випадок сміттєвої люстрації.
Згодом у смітник потрапили народні депутати Віталій Журавський, Віталій Грушевський та Віктор Пилипишин. 30 вересня знову ж таки в Одесі нардеп-регіонал Нестор Шуфрич отримав струс мозку. Загалом, «сміттєва люстрація» зачепила майже усі регіони країни – від Харкова до Тернополя.
Тоді міністр Петренко заявляв: самосуд завершиться, як тільки парламент ухвалить Закон «Про очищення влади». 16 жовтня норма вступила у силу, але лінчування трималось ще кілька місяців.
Однак «люстраційний» закон ухвалював той самий склад парламенту, який голосував за «диктаторські» закони 16 січня. Тому закон «Про очищення влади» виявився не настільки радикальним, як сподівалися його ініціатори.
Під норму потрапили топ-чиновники, які хоча б рік займали посади за Януковича і судді, котрі засуджували майданівців. Багато посадовців звільнились ще до того, як закон почав діяти – не хотіли «псувати собі ім’я».
Сам орган, що має слідкувати за люстрацією, став департаментом Міністерства юстиції.
Попри нерадикальність закону, його постійно атакують. Наприклад, у грудні минулого року народний депутат Юлія Льовочкіна направила до Венеціанської комісії некоректний переклад закону, тож міністру Петренку з представниками МЗС довелось особисто летіти на засідання комісії і пояснювати «що до чого». Зараз вже більше року закон розглядає Конституційний суд, який може скасувати основні його норми.
Що ж до директора департаменту люстрації Мін’юсту, якого ніяк не можуть призначити, то його роль надважлива: саме ця людина є «медійним лицем закону», захищає його у судах і на комітетах. Також головний люстратор слідкує, щоб департамент належно забезпечував технічну частину люстрації: доступ до інформації, контроль над поверненням чиновників, які звільнились за власним бажанням.Однак посада вакантна вже майже чотири місяці.
Ще не вечір
Багато хто нарікає, що люстрація не торкнулась виборних посад. Ще у квітні 2015 року нардепи Єгор Соболєв («Самопоміч»), Леонід Ємець та Ігор Алєксєєв («Народний фронт») спільно з працівниками департаменту люстрації розробили відповідний законопроект №2695 «про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань очищення влади».
Згідно з ним, перед виборами кандидат у депутати (Верховної або місцевих рад) та кандидат у президенти повинен публічно надати інформацію про те, чи підлягає він люстрації. Таким чином, вичерпно проінформоване про «його темне минуле» суспільство може ухвалити зважене рішення.
Також законопроект вирізає зайві норми про майнову люстрацію і трохи розширює перелік посад, які підпадають під очищення.
«Хороший законопроект», – кажуть в Мін’юсті. «Потрібний», – підтакують у ВР. Ось такий хороший і потрібний він й очікує розгляду з 2015-го.
«Його не можуть проголосувати, тому що і тоді, і зараз є величезне антилоббі процесу люстрації. І це антилоббі присутнє, в тому числі, в парламенті. Це всі ті, хто має друзів серед олігархів і прибічників старого режиму. Думаю, коли цей законопроект дійде до залу, а він однозначно туди дійде, ми зможемо поіменно побачити, хто це такі», – переконаний перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя та один з авторів законопроекту Леонід Ємець.
Нардеп сподівається, що законопроект поставлять на порядок денний актуальної сесії. Але хто слідкуватиме за його виконанням, якщо департамент реструктуризують?
«Театр імені Петренка»
«Так, нікого не вибрали (на конкурсі), на жаль. В.о. призначати не будемо, департамент працює в штатному режимі, його роботу, як і раніше, куруватиме заступник міністра Сергій Пєтухов», – розповідає LB.ua радник з комунікацій міністра юстиції Павла Петренка Олена Семикіна.
Нагадаємо, головного люстратора не обрано вже за другим конкурсом. А департамент без керівника і навіть без в.о. вже майже чотири місяці.
Де-факто функції в.о. зараз виконує головний спеціаліст відділу правового забезпечення та науково-аналітичної роботи департаменту Ганна Калинчук. Вона організовує роботу департаменту, розписує документи, візує листи. Але формально вона – головний спеціаліст і більше повноважень немає. Калинчук не може підписувати службові записки і листи або запити. Ці питання в межу своїх повноважень закриває Сергій Пєтухов.
Щоб підписати у пана Сергія черговий документ, працівникам департаменту доводиться їздити до нього через пів-Києва «на Городецького». Це якщо говорити про бюрократію.
Калинчук – це та сама молода заступниця Козаченко, яку держсекретар міністерства Ганна Онищенко – відмовилась призначити в.о. В департаменті кажуть: призначення Ганна не підписала з особистих причин, мовляв, «Аня їй просто не сподобалась». Проте Тетяна Козаченко вважає, що у ситуації була політична складова. На її думку, Петренку не сподобалось, як Калинчук у Facebook відгукнулася про лідера «Народного фронту», членом якого він є і сам.
Відсутність директора департаменту – не єдина кадрова проблема. Також у департаменті вакантні ще й посади двох заступників директора – начальників відділів «Забезпечення реалізації Закону України «Про очищення влади» в державних органах» та «Правового забезпечення та науково-аналітичної роботи».
Екс-очільниця департаменту Тетяна Козаченко вважає, що таким чином департамент намагаються закрити.
«Можливо, конкурс спеціально вихолощується. Більше трьох місяців не призначений виконувач обов’язки керівника, немає жодного заступника. Із чотирьох відділів є тільки один керівник, конкурси на інші вакансії в департаменті не оголошуються. Після мого звільнення департамент витиснули з центрального офісу і перевели на "кулічки" на вулицю Марини Раскової. Дівчата тиждень працювали в куртках, а на більшості ПК навіть не було Word. Хоча Павло Петренко особисто мені обіцяв: поки він міністр, департамент буде в самому Міністерстві на Рильського», - каже Козаченко. «Щодо того що він публічно пропонував мені повернутися, цікаво чи пропонував би він, якщо б був впевнений, що я таки можу розглянути цю пропозицію. Після цієї заяви він жодного разу зі мною не зв’язувався. Він надзвичайно розумний, але не щирий і не дотримується власного слова», - додає Тетяна.
Отож, якщо департамент буде реорганізовано, cудові справи віддадуть до судового департаменту, звернення громадян - до управління Мін’юсту, яке займається зверненнями, а формування позицій та законопроектну роботу - до департаменту публічного права.Таким чином, не зрозуміло, як буде організовано представництво інтересів інституту очищення влади в судах.
«І все, і департаменту немає, але люстрація наче все ще в Мінюсті. А якщо так, то можна поставити хрест на люстрації, бо фактично ніхто не буде нести відповідальність за цей напрям. Різні департаменти та управління (судовий, департамент публічного права і т.д.) куруються різними заступниками міністра. Це буде хаос. Хто хоче, той і повернеться на посаду. Поки бюрократична машина Міністерства розкрутиться, то вже встигне накрасти й нашкодити державі. А потім винуватих не знайти. Кожен структурний підрозділ Міністерства буде перекидати відповідальність один на одного», – каже одна з працівниць департаменту, яка побажала залишитись анонімною, через страх втратити посаду.
Сергій Петухов каже, у реструктуризації змісту не бачить. А третій конкурс скоро має бути оголошений, втім рішення про це, за його словами, ще не прийнято.
Як бюрократія все живе вбиває
Про реструктуризацію мова б не заходила, якщо б за два конкурси таки вдалось знайти голову департаменту. Чому ж не вийшло?
Відвідавши усі етапи конкурсів дозволю собі припустити, що справа навіть не у «хитрих змовах працівників Мін’юсту».
На два конкурси сумарно подалися 25 осіб. Але усіх їх можна умовно поділити на кілька категорій:
– безробітні, які забрели на конкурс в пошуках роботи;
– пані та пани, котрі все життя працюють на посадах державної служби і їм нікуди більше йти;
– безхребетні клерки;
– амбітні молоді люди, для яких посада люстратора – трамплін у кар'єрі, а самі процеси люстрації їм байдужі;
– і, звісно, безпосередні працівники люстраційного департаменту – єдині, кого хвилює майбутнє очищення влади.
Комісія ж у свою чергу шукає «клона Козаченко» – молоду, бойову, фінансово забезпечену (щоб не було спокуси взяти хабар).
Судячи зі слів самої Тетяни Козаченко, можна здогадатися чому молоді і розумні не стають в чергу за посадою в Мін'юсті: сильний стрес, маленька зарплата і неможливість по-людськи будувати комунікацію з іншими працівниками відомства.
Як би там не було, у другому конкурсі з 11 кандидатів до третього туру пройшли лише троє. Двоє з них – Назар Крупчак і Олександра Чіковані брали участь в конкурсі вдруге. Третім фіналістом став працівник Генпрокуратури Антон Овчаренко. У жодного з них, за словами окремих членів, «немає необхідних особистих якостей».
***
Чи буде третя спроба обрати головного люстратора, або ж департамент реструктуризують? Поки у Мін'юсті однозначної відповіді не мають. У департаменті знизують плечима - рішення не в останню чергу залежатиме від волі однієї людини – міністра Петренка.
Джерело – Вгору
