Наприкінці серпня у Бериславському районі розпочалися зйомки нового фільму кінорежисера Романа Бондарчука.
"Як вас звати? Ким ви працюєте? Де живете?" — відповідати на камеру на такі прості запитання довелося всім учасникам кастингу, що був організований у Бериславському районному будинку культури.
Знімальна группа повнометражного ігрового фільму з робочою назвою "Вулкан" шукала бажаючих зніматися у ньому. Натовпів охочих у РБК не спостерігалося, хоча на співбесіду приїжджали навіть із Нової Каховки і Каховки. Натомість зовсім інша картина спостерігалася у бериславських селах.
— Там, де є будинки культури, на проби приходили майже всім селом — як, приміром, у Тягинці. Дуже сподобалося нам Степне — у ньому присутнє відчуття віддаленості і краси степового села. Однак виявилося, що в цьому селі дуже мало жителів. Тобто, зібрати повний клуб для зйомок сцени концерту там буде неможливо — у Степне доведеться додатково везти людей. Але все одно знімати у цьому селі ми будемо, там є прекрасний хор, та й люди чудові і дуже дружні, — розповідає режисер Роман Бондарчук. За його словами, зйомки проходитимуть переважно у Бериславському і частково у Нововоронцовському районах.
Розпочалися вони 30 серпня і триватимуть 25 днів. «Сценарій ми почали писати 4 роки тому. Починався він як спостереження за родичем моєї дружини — дядею Вовою. Планували його як документальний фільм, однак коли почали роботу зрозуміли, що велика кількість важливих подій уже відбулася, тож їх неможливо відзняти в документальній формі. Ми вирішили, що ігрова форма підходитиме значно краще, адже в ній можна відтворити якісь минулі події або щось переставити місцями, вона більш яскравіша і більш концентрована. Проте на 80% картина буде заснована на реальних подіях», — додає режисер.
Сюжет стрічки Роман розкривати не поспішає.
«Якраз зараз ми з оператором Вадимом Ільковим намагалися розібратися з тим: про що ж цей фільм? Для мене це є якимось особистим досвідом пізнання цих степових місць, що знаходяться вздовж Каховського водосховища, і тих людей, які тут живуть, з їхньою особливою ментальністю і особливою мовою. Адже тамтешня реальність дуже відрізняється від того ж Олешківського району, я вже не говорю про якісь обласні центри України. Фільм «Вулкан» — це історія такого собі чоловіка 35 років, який приїжджає з Києва і через низку збігів застрягає в цих місцях. У нього глохне машина в степу, він йде шукати допомогу, поступово занурюється в навколишню реальність і, я так думаю, залишається в ній. Водночас це історія про фатум і кризу середнього віку та про те, як від неї можна вилікуватися, займаючись якимись простими речами», — стверджує Роман Бондарчук. Під час підготовки знімальній групі довелося зіштовхнутися з деякими проблемами.
«Приміром, я був упевнений, що в Бериславському районі вирощують багато кавунів. І в нашому сценарії все рясніє безкрайніми кавуновими полями, — зізнається режисер. — Але виявилося, що через низьку ціну на баштанні минулого року цьогоріч ніхто в районі їх не сіяв. Тож жодного кавунового поля на Бериславщині ми не знайшли. А ще здивували дороги. Я ніколи не думав, що вони можуть бути в такому жахливому стані, як між Новокаїрами і Нововоронцовкою. Ями там такі, що можна в них усією машиною в’їхати і даху не буде видно. Їдеш тією дорогою і бачиш перекинуті фури на узбіччі. Після однієї такої поїздки до Нововоронцовки треба потім 2 дні, щоб відхекатися». Подарунок Старій Збур’ївці Поки в Бериславському районі повним ходом йшли приготування до зйомок нового фільму Романа Бондарчука, 25 серпня в Херсоні відбувся довгоочікуваний показ його документальної картини «Українські шерифи». Відбувся він у рамках програми DOCU/ХІТ — нового проекту фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA. На показі були присутні члени знімальної групи і герої стрічки.
«Українські шерифи» стали одним із найпомітніших українських фільмів останніх років. Він обійшов 30 міжнародних кінофестивалів і отримав одну з найпрестижніших нагород — спецприз журі найбільшого форуму документального кіно Європи IDFA. Картина розповідає про двох сільських шерифів зі Старої Збур’ївки Голопристанського району, які допомагають односельцям, не чекаючи на приїзд поліції чи представників районних служб. «Вперше цей фільм ми переглядали на кінофестивалі у Празі, — розповіли «шерифи» Віктор Кривобородько і Володимир Рудьковський.
— До цього ми ніколи раніше не дивилися документальне кіно, але нам дуже сподобалося. У Празі нас вразили деякі питання глядачів. Приміром: що у фільмі правда, а що зіграно? Але ж насправді там показано тільки те, що ми кожного дня робимо, показано життя таким, яким воно є». За їхніми словами, коли знімальна група приїхала у село, вони спочатку ніяк не могли зрозуміти, чого ті від них хочуть. «Ми просто робили свою роботу, а вони прямували за нами, — згадують вони. — Дійшло до того, що всі в селі до них звикли. Іноді тільки питали нас: «А хто це з камерою був з вами?»
Потім також питали:
«А коли до нас приїдуть знімати знову?» Після показу у Херсоні на героїв фільму очікував сюрприз. Голова оргкомітету кінофестивалю Docudays UA Світлана Смаль вручила їм подарунок: відеопроектор, динаміки, ноутбук і великий екран.
«Я знаю, що у сільського голови Старої Збур’ївки Віктора Маруняка є кілька заповітних мрій. І одна з них — створити кіноклуб у селі, щоб можна було й у них показувати документальні фільми, — зазначила Світлана. — Натомість у сільському будинку культури не було необхідної апаратури, тож ми вирішили її подарувати. Сподіваюся, першим фільмом, який побачать жителі села, будуть саме «Українські шерифи».
Джерело – Вгору
