У XVIII столітті Європа була охоплена неспокоєм. Це був час, коли держави і цілі народи перебували у стані практично безкінечних воєн. На сторожі інтересів України в цей час стояли козаки – одні з найбоєздатніших воїнів того часу.
Майже три десятиліття козацькі фортеці – Січі – діяли на території сучасної Херсонщини, – то на кручах Дніпра, то на піщаних кучугурах єдиної в Європі Олешківської пустелі…
К А М ‘ Я Н С Ь К А С І Ч
Гордість колекції Херсонського обласного краєзнавчого музею: козацька печатка, знайдена сотню років тому на території Кам’янської Січі – із зображенням хреста, лука із стрілами і загадковими літерами, значення яких ніхто не знає... Зображення публікується для широкого загалу ВПЕРШЕ
(1709—1711 та 1728—1734 рр.)
Навесні 1730 року на правому березі Дніпра запорожці під керівництвом славнозвісного Костя Гордієнка заснували в усті річки Кам’янка нову Кам’янську Січ (нині історична пам’ятка «Кам’янська Запорозька Січ» в селищі Республіканець на Правобережжі).
Місце для розбудови Січі було вибране не випадково. Як відомо, в усті Кам’янки здавна перебувала козацька залога при Кам’яно-затонській переправі через Дніпро (назва походить від останньої забори Дніпра – Кам’яний затон, тобто затонений чи завалений диким камінням). Це був один з п’яти військових перевозів через Дніпро, причому найзручніший перевіз з правого берега Дніпра на лівий завдяки зручному розташуванню островів, серед яких острів Каїрський (довжина 2км, ширина 1,5км), через що цей перевіз вряди-годи звався Каїрським. Він був відомий з давніх часів і, за свідченням старожилів, знаходився в 30 верстах вище Кезикермена (сучасного Берислава навпроти Каховки).
Сама Січ була розбудована на лівому березі річки Кам’янки, що в Кам’яній балці, при її впадіння в Старе Річище. Згідно дослідження Д.Яворницького, Січ мала форму замкнутого редуту: зі сходу – 245 метрів, з півночі – 140, з заходу – 262, з півдня – 76. Посередині Січі з півночі на південь проходила площа завширшки близько 10 м, а по обидві сторони площі тягнулись курені: один ряд понад Річищем, а три зі сторони степу назустріч р.Кам’янки.
О Л Е Ш К І В С Ь К А (К А Р Д А Ш И Н С Ь К А) С І Ч
(1711-1728 рр.)
Після поразки козацько-шведських військ і руйнації Січі уряд Московії загубив слід запорожців, вважаючи їх біженцями, що втекли за межі України-Руси разом з опальним гетьманом. Насправді ж разом з Мазепою подалися до Бендер далеко не всі запорожці, а лише незначна частина, зокрема й запорозька старшина на чолі з отаманом-гетьманом Гордієнком, котрий повернувся на Запорожжя вже наступного року.
Завдяки свідченням старожилів, зібраним Дмитром Яворницьким, достеменно відомо, що спершу запорожці спустилися на човнах в урочища Глухі, де протока Глуха мала два гирла: Верхнє й Нижнє. Перебувши рік в «Глухих», козаки в наступному році вже під орудою отамана-гетьмана Костя Гордієнка звели січові укріплення неподалік, трохи далі на південь, у більш відповідному для Січі місці – на Олешківських пісках (кучугурах) в Кардашинському лимані. Олешківська Січ займала площу щонайбільше 2 гектари, це був майже правильний чотирикутник, обнесений ровами й валами з дерев’яним частоколом. Оборонний комплекс цієї Січі доповнювали 4 редути, у кожному з кутів форту.
Розташування Січей з 1552 по 1775 рік
Джерело – Вгору
