Петро Олексійович розраховував привезти до Вашингтону відставку Шокіна, але, думаю, душок від неї докотився і до Вашингтона. Шокін пішов гидко, брудно, огидно, і на політичній біографії президента він залишиться незмивною помилкою. Однією з десяти, які нарахувала я за два роки його першого терміну. - пише для "Новое Время" Олена Трибушна.
Помиляються всі, але ціна помилок президента занадто висока, щоб їх забувати, особливо якщо помиляється він раптом не випадково. Тому – 10 помилок президента, які йому вже не забудуть.
10. Шокін і Генпрокуратура, яку президент всіма силами намагається зберегти в її нинішньому статусі – знаряддя залякування. Генпрокуратура, яка завалює всі справи проти «Сім'ї». Яка втрачає Клюєва, обвинуваченого в корупції на мільйони євро, і блокує притягнення до кримінальної відповідальності Бойка – але при цьому влаштовує спецоперацію в прямому ефірі з затримання Мосійчука за хабар в 100 тис. грн, караючи радикалів за демарш з коаліції.
Реформу прокуратури називають головним провалом нової влади, а конкурсний відбір прокурорів – профанацією, яка не привела до відомства людей ззовні.
На очах у всіх діамантові прокурори перетворюються з негідників на скривджених героїв, а реформатори – з героїв на шахраїв. На очах у всіх Сакварелідзе йде, а заступники Шокіна залишаються... А Петро Порошенко – мовчить! А Петро Порошенко каже Сакварелідзе, що він «не знав», що Шокін звільняє його! А лідер президентської фракції з трибуни на всю країну, не кліпнувши оком, називає Шокіна реформатором... Чим нахабніша брехня, тим більше шансів, що вам повірять? Хоча б у США.
9. Фірсов, Томенко та їх відібрані мандати – це подвійні стандарти та ілюстрація до історії про те, що фракція імені президента ступила на шлях демократури. Як виглядає демократура, можна подивитися, мабуть, тут. Неправоту Фірсова і Томенко, безумовно, можна довести вустами прирученого голови ЦВК або багатостраждальної Конституції. Тому що, якщо ти – партія влади, то Конституцію можна тлумачити, як зручно – доведено історією України.
Але історією іншої країни доведено, куди приводить шлях, який обрала БПП. Колись в 2000-х пропутінську Єдину Росію у Держдумі називали «пейджинговою фракцією», тому що, як голосувати, її депутатам повідомляли на пейджери. Регіоналам пейджер замінила «рука Чечетова».
Що замінить руку Чечетова – БПП?
8. Син президента в парламенті – це соромно. Це робить Петра Порошенка схожим на Віктора Януковича. Перед сином президента і за сумісництвом успішного бізнесмена відкриті будь-які можливості для самореалізації – але в сім'ї вирішують, що краще за все Порошенко-молодший реалізує себе в Раді. Так, на сайті Ради Олексій Порошенко є співавтором якихось там десятків законів. Чи писав він їх своєю рукою? Довести це так само неможливо, як те, чи брав участь він в АТО. Повірити в це – на жаль, теж. Особисто я бачу тільки одне логічне пояснення необхідності присутності Олексія Порошенка у фракції БПП – там він найнадійніші очі і вуха президента.
7. Roshen. Про бізнес президента як-то вже навіть ніяково говорити – одразу сиплеться град аргументів про сліпий траст, і вони, мабуть, справедливі. Але є одне але. Під час виборчої кампанії президент обіцяв виборцям продати бізнес. Ніхто не тягнув його за язика. У травні цим обіцянкам виповниться два роки. У минулому році бізнес президента приніс 369 млн грн – в 7 разів більше, ніж в позаминулому. Особисто я з розумінням ставлюся до небажання президента продавати справу життя. Але коли на тлі того, як добре все в Рошену, Госстат,який навіть прикрашає реальність повідомляє, що доходи в країні в 2015 році впали на 21%, а в цьому впадуть ще на 10%, то відчуваєш себе ,як би це сказати – трохи обдуреним.
6. 5 канал. Власне ЗМІ для політика – інструмент політичної боротьби. Особливо в країні, де незалежних телеканалів немає в принципі.
Так, я теж спала з включеним 5 каналом, коли стояв Майдан. За ту сміливість моє щире спасибі Петру Порошенку. Але сьогодні 5 канал – це телеканал, який належить президенту, отже, нездатний бути об'єктивним по відношенню до президента. Мистецтво пропаганди дозволяє вкладати до вух слухачів потрібні меседжі цілком непомітно для цих слухачів. Яких у 5 каналу кілька мільйонів. DW пише, що заміри під час президентської кампанії вже показували, що кандидата Петра Порошенка в ефірі каналу Петра Порошенка було в рази більше, ніж його конкурентів в ефірі того ж каналу.
До президента Порошенка тільки один лідер в Європі міг похвалитися власною медіа-імперією – одіозний італійський прем'єр Сильвіо Берлусконі, друг Путіна та персона нон грату в Україні.
5. Концентрація влади. «Сім'ї Порошенка» поки ще далеко до «Сім'ї Януковича», але на цю стежку президент вже ступив. Ступив, коли почав розставляти на ключові посади людей за принципом особистої відданості, а не професіоналізму, як, наприклад тут. Ступив, коли в АП писали реформу децентралізації, в якій префекти, представники президента у регіонах, виписані як намісники царя. Ступив на цьому тижні, коли БПП стало не вистачати багнетів для формування коаліції, і до неї раптом несподівано почали вступати мажоритарники. Ступив, коли запропонував поставити очільником Кабміну близького до нього Гройсмана.
Вибачте, я знову поверну вас до Росії, президент якої 10 років тому потрапив у пастку переконання, що недолік повноважень органів влади призводить до падіння системи. І замість того, щоб скорочувати держапарат, розрісся до розмірів запущеної пухлини, почав його збільшувати. А замість того, щоб розвивати політичну конкуренцію, зробив ставку на однопартійність.
4. Лесик Довгий та інші одіозні персонажі, яким БПП підіграв на парламентських виборах.
У 2014-му президентський блок злив ряд мажоритарних округів під одіозних політиків, які не мали шансів потрапити до парламенту без такої завуальованої підтримки. Схему, за допомогою якої БПП допоміг "впихнути невпихуєме" в Раду, описує Лещенко: блок президента висунув технічних кандидатів, у яких не було шансів перемогти на округах, за якими йшли персонажі зі скандальними біографіями. Кандидати від БПП слугували їм декораціями і створювали ілюзію конкуренції.
Найбруднішим прикладом того, як таким чином зливалися місця в парламенті, став скандальний 102-й округ, по якому в Раду пройшов знаменитий Олесь Довгий, член «молодої команди Черновецького».
3. Кононенко. Про сірого кардинала Порошенко все написано, всі кісточки перемито. Нехай НАБУ, звичайно, розбирається, хто світлий лицар, а хто темний – Кононенко або Абромавичус. Як на мене, кращий друг президента, як дружина Цезаря, повинен бути вище за підозри, але біда не в тому, що Порошенко – не Цезар. А в тому, що Абромавичус – йде, а Кононенко – залишається. І ми разом з ним.
2. Олігархи та деолігархізація, якої не було.
Спочатку президент публічно та демонстративно в прямому ефірі оголошує війну Коломойському, президент вимагає деолігархізації – всі плескають, президент молодець, тому що війна з олігархами – це війна проти монополій, за конкурентний ринок, чесні правила, модернізацію, за нову динамічну й високотехнологічну економіку...
А потім непублічно та недемонстративно президент домовляється з Ахметовими, Львочкіними, Коломойскими і з допомогою їхніх кишенькових фракцій у парламенті розігрує спектакль з відставкою Яценюка. А ще потім президент зустрічається вночі з Коломойським, який приїжджає, маскуючись і пересідаючи з машини в машину, прямо до президента в АП. Не інакше як для того, щоб президент піддав його деолігархізації.
Розумію, що в політиці не брехати неможливо. Розумію, але не забуду.
1. Нарешті, головна і найбільш непрощена помилка. Відсутність радикальних змін, можливість яких ще раз повірили мільйони людей. Які вже не раз були розчаровані, але ризикнули повірити ще раз, ще один раз.
Я кажу навіть не про реформи – якісь з них з тріском та повільно якимось дивом йдуть. Я кажу про те, що не змінилося головне – не змінилася влада і Порошенка як її головне уособлення. Вони – не змінилися, не були і не стали іншими. Здатні ламати старе й гниле, а не перемикати на себе потоки. Саджати корупціонерів, а не покривати їх. Спрощувати середовище для бізнесу, а не імітувати дерегуляцію та знімати вершки в своєму особистому бізнесі. Нести відповідальність за сказані слова та взяті зобов'язання, а не ховатися за пропагандою, тролями та пафосними формулюваннями. «Замість вогню дим».
Згодна, що Порошенку та іншій компанії країна дісталася в такому стані, що в побуті це господарство було б легше викинути, ніж лагодити. Так, уся державна махіна, безініціативна і звикла заробляти вимаганням та злодійством, настільки живуча, що самовідтворюється, як хвіст у ящірки – тільки відвернись. Але ж це не заважає президентові змінювати систему. По-моєму, йому просто зручно, комфортно і зрозуміло в цій системі, продуктом якої він сам є, і тому він прагне її не зламати, а зберегти. Тому і зміни відбуваються всупереч, а не завдяки.
У цьому місці можете починати заперечувати, що не треба було вірити і зачаровуватися. Але ж не можна було не вірити. Не можна було не ризикнути повірити після плям крові на Інститутській. Не можна було не ризикнути повірити після Януковича, який здавався дном.
Але тим ганебнішим і болючішим буде дно кожного, хто ризикне цю віру обдурити.
Джерело – Вгору
