Євромайдан – Революція Гідності розпочалась 21 листопада 2013 року. Приводом послужила несподівана та неочікувана з точки зору дипломатії та міжнародного права (оскільки угоду з ЄС було підготовлено до підписання) відмова уряду М. Азарова та президента В. Януковича підписати Угоду про Асоціацію з Європейським Союзом.
Причиною Революції було встановлення кримінальної диктатури В. Януковича, непомірне зростання безкарної злочинності та корупції у всіх сферах життя держави, обмеження базових свобод громадян України. Фактично, весь час диктатури В. Януковича, починаючи з 2010 року викликав протестні настрої в суспільстві: Податковий Майдан в листопаді-грудні 2010 року, Афганський та Чорнобильський Майдани восени 2011 року, Акції «Україні з Януковичем не по дорозі!», що розпочалися в грудні 2010 року, але розпочали палати з новою силою під час фальсифікації парламентських виборів 2012 року. Тому Євромайдан був очікуваним та закономірним результатом злочинної діяльності В. Януковича та партії регіонів при владі.
Під час Євромайдану виявилося, що В. Янукович не здатен на компроміс та готовий заради збереження свого кримінального режиму пролити кров громадян України, які вийшли на мирний протест. Саме мирний масовий протест змусив піти у відставку свого часу диктатора Югославії С. Мілошевича в 2000 році. Саме мирний протест під час Помаранчевої революції не допустив до влади В. Януковича в 2004 році. Але в 2013 році В. Янукович не тільки не був налаштований підкоритися волі народу, навпаки він вважав, що застосування сили та кримінального терору збереже його при владі, як це вдалося В. Путіну в Росії в 2012 році. Тому 16 січня 2014 року Верховною Радою, - де більшість була у партії регіонів, - були прийняті диктаторські закони, які віддаляли Україну від Європи, та фактично були скопійовані з російських та північнокорейських норм.
Але, режим Януковича отримав протилежний результат, ніж очікував: "диктаторські закони" прийняті "ручним" голосуванням спричинили чергову хвилю народного протесту.
Та вже 22 січня 2014 року, саме на День Соборності України було пролито першу кров протестувальників: першою жертвою на барикадах пав Сергій Нігоян, який помер з віршами Тараса Шевченка на вустах, через годину стало відомо про загибель білоруського журналіста Михайла Жизнєвського. Всього в той день було поранено біля 500 людей.
Перші жертви стали сигналом до масштабного супротиву у різних регіонах України. Починаючи з 24 січня 2014 року протестувальники стали займати органи державної влади. Так, наприклад, вже 27 січня 2014 року 11 обласних адміністрацій були в руках Євромайдану. До кінця лютого 2014 року Євромайдан переміг, або домігся лояльності, майже у всіх областях України за винятком Криму та Донбасу.
В. Янукович вже з 25 січня 2014 року розпочав переговори з лідерами опозиції, але, як слід було очікувати, це була «димова завіса» задля «зберегти обличчя» перед міжнародною спільнотою, приспати пильність євромайданівців, затягнути час, перегрупувати власні сили, отримати додаткову допомогу від В. Путіна.
18 лютого 2014 року розпочалися штурми Євромайдану, внаслідок яких загинуло 25 людей, та 240 було поранено.
19 лютого 2014 року кількість загиблих було вже 31 внаслідок пожежі в Будинку Профспілок та втрат активістів Євромайдану на блокпостах при в’їзді до Києва. Режим Януковича оголосив початок «антитерористичної операції». Спец призначенці «Беркуту» та інші формування МВС отримали бойові набої та розпочали застосовувати бронетехніку. Але попри все Євромайдан вистояв.
20 лютого 2014 року рішучий день Революції Гідності. З одного боку, правоохоронці почали масово здаватися та відступати, але, з іншого боку, в той саме час відбувався розстріл на вулиці Інститутський мирної ходи: нараховано було 60 загиблих активістів, а загальна кількість жертв встановила 98, саме тому виникла назва «Небесна Сотня», тобто це всі загиблі за свободу України під час Євромайдану – Революції Гідності.
За даними МОЗ України, станом на 10 квітня 2014 року всього загинуло 105 євромайданівців. Така розбіжність в даних про загиблих між 98 – 21 лютого та 105 – 10 квітня 2014 року пояснюється тим, що постраждалі продовжували помирати вже після перемоги Революції Гідності внаслідок травм та важких поранень, отриманих 18-21 лютого 2014 року.
Під впливом кровавих подій на Інститутський 20 лютого 2014 року Верховною Радою було скасовано так звану антитерористичну операцію, «Беркут» та військовослужбовці ВВ повернулись на місця постійної дислокації.
21 лютого 2014 року після довгих переговорів з лідерами опозиції за участю представників ЄС та Росії В. Янукович, за словами нового прем’єр-міністра А. Яценюка, підписав «капітуляцію». Згідно цього документа передбачалися дострокові вибори Президента України, повернення змін Конституції 2004 року, розслідування вбивств, катувань та знущань над протестувальниками під час Євромайдану. В той саме день Верховна Рада повернула Конституцію до редакції 2004 року, та постановила звільнити всіх заарештованих активістів Євромайдану. Було сформовано новий уряд на чолі з А. Яценюком та розпочато слідство масових злочинів проти активістів Євромайдану, але головним підозрюваним, в числі яких В. Янукович та В. Захарченко, вдалось втекти від правосуддя в Росію.
22 лютого 2014 року активісти Євромайдану та журналісти увійшли до Межигір'я, де вже не було ніякої охорони, а тисячі паперів важливих документів плавало у Дніпрі (у Януковича не було часу їх знищити). Так званий «легітимний» четвертий президент України втік до Росії, щоб розпочати війну проти власного народу.
Всього за період Євромайдану – Революції Гідності, за даними Євромайдан-SOS по всій Україні до 21 лютого 2014 року загинуло 123 людини, з яких 19 - правоохоронці, 104 – активісти революції. Крім того, 29 досі лишаються зниклими безвісти…
Одеський обласний центр патріотичного виховання дітей та молоді
Джерело – Вгору