Каменем спотикання на шляху до порозуміння та зустрічі глав Католицької та Російської православної церков вважалося існування в Україні “уніатської” церкви.
Після 12 лютого 2016, коли в Гавані відбулася історична зустріч Папи Римського Франциска і патріарха Московського Кирила, це питання можна вважати знятим із порядку денного. У спільній декларації ієрархів Московський патріархат визнав греко-католиків в Україні, натомість у заяві зафіксовано низку інших важливих позицій, що стосуються “протистояння в Україні” (the hostility in Ukraine).
Різні експерти коментують “українську” проблематику декларації з різним ступенем жорсткості. Серед інших, “Новинарня” окремо публікує чи не найбільш жорсткий відгук.
Підписана патріархом Кирилом і Папою Франциском декларація матиме дуже далекосяжні наслідки. На моє переконання, це навіть не просто 1939 рік і пакт Молотова-Ріббентропа, це може бути повторення для України ще гіршого: 1667 рік, Андрусівська змова. Тоді Україну поділили по Дніпру не просто як державу, а поділили конфесійно. І Правобережжя віддали на поталу католицизму, який там де-факто панував до розподілу Польщі 1795 року.
Усі 30 пунктів спільної декларації насправді написані фактично заради трьох, які найважливіші для Москви й мають конкретне політичне наповнення – 25, 26 і 27.
Цією декларацією Українській державі плюнули в обличчя. Адже фраза про «сторони протистояння в Україні» – це по суті прирівняння бандитів із «ДНР» із нашими героями АТО. Ватикан підписом Папи під цим документом узаконив заяви Москви про «гражданскую войну» в Україні.
Католики й Московський патріархат тупо змовилися: РПЦ визнає «уніатів» на Західній Україні, а їм у відповідь фактично віддають на поталу все, що східніше Збруча.
Що ми бачимо в заяві: «наші церкви закликаємо» сприяти миру… Рим і Москва. Тобто Москва тут займатиметься миром! У цю заяву повністю перекочувала вся лавровська риторика щодо «припинення громадянської війни на Донбасі».
Для Російської Федерації зараз чи не єдиний вихід – перевести війну в Україні у релігійний формат. Тоді у них відкриваються перспективи відкинути українську ідентичність, українську державність аж за Збруч. Вони цю ідею ніколи не полишають і не полишать, саме тому підживлюють (а насправді розпалюють) релігійні конфлікти в Україні.
І думка про наступний етап війни в Україні саме як війни на релігійному ґрунті вже активно мусувалася в коментарях російських експертів під час телемарафону з приводу зустрічі в Гавані.
Як зайшла провідна група диверсантів в Україну? З «дарами волхвів».
(Російський диверсант і терорист Ігор Гіркін-Стрєлков, який був причетний до захоплення Верховної ради АР Крим, а згодом організовував так зване народне ополчення Донбасу, в січні 2014 року відвідував Україну в складі делегації РПЦ, що привезла «Дари волхвів» до Криму. За даними СБУ, ту поїздку Гіркін використав для проведення розвідувальної діяльності. – “Н”).
І згадайте також заяву [голови департаменту в справах релігій та національностей при Міністерстві культури Андрія] Юраша після того, як петиція за перепідпорядкування Києво-Печерської лаври Київському патріархату за кілька днів набрала понад 10 тисяч голосів. Греко-католик Юраш наголосив на тому, що після передачі Лаври Київському патріархату Росія може ввести в Україну війська й «завтра в Києві буде Путін».
В інтересах католиків – щоб Лавра ніколи не була українською, щоб в Україні не постала Єдина помісна православна церква. Адже, як показує соціологія, до неї перейдуть дуже багато парафій, які нині є греко-католицькими, зокрема із Західної України.
Тобто в створенні Єдиної помісної церкви не зацікавлена як Москва, так і Рим. А отже, в Україні вони – природні союзники.
Із Гаванської зустрічі та декларації я роблю ще один важливий висновок. На жаль, у нас немає ніякої самостійної Греко-католицької церкви. Бо Мукачівська єпархія, яка прямо підлягає Риму, – окремо, а Львів, зараз перенесений у Київ, – окремо. По суті, на території України є дві римські архієпархії східного обряду.
Зверніть увагу – на переговорах у Гавані не було жодного представника УГКЦ. З боку Риму не приїхав жоден громадянин України, а от Кирил привіз із собою привіз з собою громадянина України Івана Паканича, який працює в РПЦ митрополитом та управдєлами так званої «УПЦ» (митрополит Бориспілький УПЦ МП Антоній – “Н”).
Якщо патріарх Московський взяв на цю зустріч представника так званого «УПЦ» то чому Папа не взяв нікого з українських єпископів?
Думаю, в УГКЦ зараз шоковані, бо це їхня велика поразка.
(Напередодні Гавани глава УГКЦ Святослава Шевчук сказав: “Вірогідно, що під час зустрічі Папа та патріарх говоритимуть про теперішню ситуацію в Україні. Я подіваюся що його святість Папа Франциск, який завжди подає голос на захист скривджених, буде голосом українців, які ведуть битву за єдність та цілісність їхньої землі”.
Станом на 18:00 суботи на сайті УГКЦ не було жодної інформації з приводу зустрічі ієрархів у Гавані. Коментар з’явився пізніше – “Н”).
Гавана показала, що греко-католиків як фактора політики Ватикану не існує. Виходить так, що це фактично фіктивна церква, яка не має там права голосу. Це просто єпископи римської церкви, яких навіть не беруть на зустрічі, коли йдеться про території цих єпископів. У них немає помісних функцій, є лише вивіска і зовнішній центр ухвалення рівень.
Адже є ще статус. Хто такий патріарх Московський? Це особа, яка керується постановами Собору. Умовно кажучи – головний серед єпископів.
А Папа Римський має пряму й безпосередню владу. Це зовсім інший статус. І те, що ця пряма влада повністю ігнорує позицію УГКЦ, означає провал греко-католицької позиції у Ватикані.
Не здивуюся, якщо Ватикан навіть не попередив греко-католицьких ієрархів, що їх чекає за результатами зустрічі Папи з Кирилом. Їх просто використали.
Це не порівняти з тим, що було, скажімо, за часів кардинала Йосипа Сліпого, коли годі було уявити, щоб Ватикан ухвалював такі рішення без українських єпископів.
На жаль, є один Рим і другий недо-Рим. І вони зараз «поділили» Україну.
Але про помісну церкву – це не Риму й Москві вирішувати. В Україні більшість християн відносять себе до УПЦ Київського патріархату, і це – найсильніший чинник. Він не підлягає обговоренню, хоч би як у Москві говорили про «розкольницькі угруповання» та потребу «подолати розкол». Незалежна Україна та незалежна Українська православна церква Київського патріархату – доконаний історичний факт.
Сьогодні ж ми маємо обговорювати ту роль, яку виконав Папа Франциск, підписавши спільну з Кирилом декларації, «українські» тези якої вочевидь писалися в Москві.
Чому взагалі Ватикан узявся коментувати суперечності в іншій церкві та давати поради щодо «подолання схизми»? Це все одно, якби патріарх Кирил в іншій «історичній» заяві розпоряджався, як подолати розколи між католиками й протестантами.
«Канонічна церква» – це ж «новояз». Це грецьке слово означає «законна», а українська церква така сама законна, як і католицька.
Як може у спільній заяві звучати грецьке слово «канон», якщо з історичної точки зору Риму Московська церква – це теж схизматики? Такі самі, як і Київський патріархат, адже ми всі, як православні, не визнаємо католицьку версію Символу Віри.
Крім іншого, цією заявою Папа Франциск ще й принизив Вселенського патріарха Варфоломія перед проведенням Всеправославноо собору. Це була по суті ще й антиконстантинопольська акція.
Автор:
Ростислав Мартинюк
історик, журналіст, продюсер, політичний консультант, громадський діяч
Джерело – Вгору
