Про проблеми на рівні соціальної та психологічної реабілітації бійців та бійчинь АТО та варіанти їхнього вирішення говоримо з АТОшником, ініціатором проекту «Коло довіри» Дмитром Приймаченком.
З якими проблемами стикаються демобілізовані, як бійцями сприймається порада звернутися до психолога.
«Коли той, хто в собі замикається, почує як тими самим проблемами відкрито діляться побратими за круглим столом, він скаже: чекайте, а в мене ж така сама проблема!», — розповідає Дмитро Приймаченко про те, як працює проект «Коло довіри».
Про проекти соціальної допомоги, котрі вже працюють завдяки зусиллям громади: «Армія кухарів», «Творча криївка», «Працьовита Україна», як підприємці долучаються до допомоги: через організацію сплаву на човнах, запровадженню спортивних проектів, іпотерапії, а також, про те , чому і як важливо встановити міжсекторальну взаємодопомогу між громадою, бізнесом та владою в розмові з бійцем 12 київського батальйону територіальної оборони.
Лариса Денисенко: Коли говориш про «Коло довіри», я вже розумію про що йдеться і вже розумію про встановлення між своїми зв’язків довіри, розуміння в взаємодопомоги. Можете представити цей проект, про що власне йдеться?
Дмитро Приймаченко: Прийшовши з війни, навіть коли ми були на війні, ми приходили сюди на ротації і побачили, що робота щодо соціального захисту ветеранів не ведеться. Сама ситуація змусила нас згуртуватися в громадську організацію. В 2014 році в листопаді вона була зареєстрована. Перші наші дії спільно з КМДА це було налагодження дорожньої карти, алгоритму вирішення питань соціальних по відношенню до самих АТОшнікив, їх сімей, до сімей загиблих. Влада була абсолютно не готова. Виключно завдячуючи громаді, а саме громаді ветеранів ці питання були підняті. Перші питання, які АТОшніки підіймають прийшовши сюди. Можу сказати, що на 70% ці питання вирішені, багато зроблено саме в цьому напрямку. Але є ще такі речі, як не тільки соціальні преференції, а є ще повернення до соціуму бійців.
Що виникає, коли повертається воїн? В першу чергу це нерозуміння оточуючого соціуму. Тут все нормально, всі гуляють.
Лариса Денисенко: А ви особисто з цим стикались?
Дмитро Приймаченко: Все, що робиться нами і особисто мною, можна сказати, що я віддав себе для дослідів. Все, що ми робимо, я практикую на собі. Якщо відчув якусь проблему, то починаю шукати шляхи її вирішення.
Ветеран, повертаючись звідти, повертається зовсім іншою людиною. У нього є загострене відчуття справедливості, в нього є рефлекси, які на війні абсолютно нормальні. Приходячи сюди неможливо перебудуватися одразу на мирне життя. В більшості випадків, саме воїни, які повертаються, не тільки зараз в Україні. Зіткнувшись з цією проблемою ми почали вивчати закордонну практику, як долають. Але у нас унікальний випадок, ми захищали свою батьківщину. Воїн приходить соціопатом. Навіть якщо він скриває це, навіть для себе, але з часом, як ми можемо побачити проблеми. Коли були владнані першочергові проблеми соціального порядку, ми почали рухатись в соціальній адаптації, тоді у нас з’явилося розуміння, що це повинно бути. Народився такий проект на майданчику ветеранської організації, назвали ми його «Коло довіри». Ми пішли по всіх інстанціях, щоб побачити, що ж цього приводу робить держава. Ми побачили нуль. Ті реабілітаційні центри тоді, і в принципі по суті пропонує зараз держава вони не можуть бути ефективними: медична терапія робиться, але недостатньо, ми кажемо зараз про психологічну і соціальну. Чому зараз це неможливо зробити державі? Тому що немає відповідних законів, нормативних актів, нема розуміння, що взагалі треба робити. Є розуміння у громади, а громада не може це виконувати, тому що немає того законодавства, яке б регулювало це питання. Навіть були такі випадки, коли було виділено у 2015 році на психологічну реабілітацію 50 мільйонів гривень.
І в кінці літа ми маємо таку ситуацію — 50 мільйонів виставлені на тендер, більше ста лотів було заявлено, а зіграло близько 10. Тому що є тендерні вимоги, які є застарілими і не дієвими. Є громадські організації, які мають практику ще з майдану психологічної реабілітації, вони просто не підпадають під ці критерії. Виступав Дерев’янко з Богомолець, вони закликали громадські організації приходити і робити, але все це робиться дуже з натяжкою. Унас повністю відсутня інформаційна складова для того, щоб звертатися до громади і до ветеранів. Навіть соціальна реклама в Києві була одна єдина на бордах і це була наша реклама. Ветерани, які зініціювали це питання, вибили за три місяці ці борди і нам зробили соціальну рекламу де був саме посил до ветеранів «Навчися повертатися», «Тебе чекають», «Ветерани стають успішними людьми». Звідки взялися ці лозунги і взагалі ці розуміння. Ми вивчали закордонну практику. Побачили дуже близьку допомогу «рівний рівному» і ми почали на цьому будувати як воно може бути у нас в Україні. Познайомилися з такою організацією «Психологічна кризова служба», а там з Андрієм Казянчуком, він АТОшнік, відвоював. В нього є професія психолога. «Коло довіри» зараз пережило багато переформатацій. Обертаючись назад і бачу табличку «команда», це і волонтери, громадські організації які приєдналися до «Кола довіри». Я бачу, що за той час, коли ми презентували «Коло довіри», це було 4 місяці тому ми багато зробили. Ця програма працює, але тільки зараз ми розуміємо усі помилки і неточності. На сьогоднішній день ми можемо заявити, що ми розуміємо, що робити, що ми хочемо це робити і у нас є підтримка — громади і держави. З державою ми працюємо с КМДА в особі київського міського центру соціальних служб, це центр зайнятості.
Лариса Денисенко: Які програми реалізує організація?
Дмитро Приймаченко: Хочу звернутися до бійців — не потрібно в собі закриватися, є такі організації як наша, є активісти громади, є розуміння як це робити. Треба гуртуватися і самостійно давати собі можливість реалізовуватися. Ми зараз допомагаємо це робити. Вся програма построєна на понятті «рівний рівному». Групи взаємодопомоги у нас стартують з наступного тижня їх буде вести Андрій Казінчук. Також є така програма, як «армія кухарів» це Євген Михайленко, ця програма вже стартанула, хлопці вже долучаються. Хлопці на цих тренінгах починають себе відкривати, вони отримують такі знання, що можна з цими знаннями з посудомийника стати шеф-кухарем. Євген готовий далі вести хлопців і допомагати їм в бізнесі і разом з ними створювати заклади харчування. Додатково у нас є творча реабілітація, яка окремо зараз працює у благодійній організації «Творча криївка», ми можемо надавати майстер класи щодо творчості. Також долучаються інші художники.
До нас почали приєднуватися громадські організації, дають безкоштовну можливість для ветеранів АТО виїжджати на острови Дніпра, проводити там пікніки і майстер класи. Дають можливість покататися на човні, дають змогу довести до ладу човен, риболовля. Також громадські організації надають можливість займатися спортом, навіть катання на конях. Я коли працюю над цим проектом, я розумію, що ми це робимо не дарма, коли така кількість громадських організацій і людей, які без своєї матеріальної зацікавленості це роблять — це надзвичайно надихає. Основна мета навколо цієї проблематики — зробити міжсекторальну взаємодію між громадою, владою і бізнесом.
Є така програма, що дозволяє працевлаштувати людину і здобути їй професію. Але без влади і розуміння, нормативних акті нічого неможливо.
Лариса Денисенко: Чи працюють в цьому проекті психологи, і власне, хто ці люди? Наскільки бійці готові до психологічної реабілітації?
Дмитро Приймаченко: Групи взаємодопомоги направлені на те, щоб виявити ту проблему. Коли зустрічаються побратими і починають спілкуватися на відверті якісь теми, то той, хто в собі замикається і чує, як за одним столом побратими вирішують якусь психологічну проблему одного з них. Він чує і розуміє, що у нього така сама проблема і ось вона вирішується. Тоді він відкривається і каже, що у нього така сама проблема.
Ми також співпрацюємо з психотерапевтами, але це вже остання сходинка, коли ти приходиш в кабінет. Ми приходимо з війни воїнами і героями, ми там повинні були вмерти, але не вмерли. Ми набули надзвичайного життєвого досвіду, ми воювали. Приходячи сюди, коли нам кажуть, що потрібен психолог — це дратує.
Лариса Денисенко: Як до вас можна звернутися і як знайти?
Дмитро Приймаченко: Є куратор цього проекту Ірина Хевпа, її телефон 097-660-79-62, або телефон ветеранської організації 044-393-43-28.
Гості
Джерело – Вгору
