Зараз на кордоні з Кримом – на Чонгарі, у Чаплинці та Каланчаку, окрім кримських татар, у акції блокування Криму беруть участь ще 9 батальйонів і громадських організацій: “Правий сектор”, “Цивільний корпус “Азов”, “Айдар”, “Донбас”, “Автомайдан”, “Січ”, “Народний Рух”, “Свята Марія”, козацтво.
Крім недопущення на анексований півострів фур із продуктами харчування, активісти виконують й інші функції. Автор цих рядків мав змогу отримати інформацію, що називається, з перших вуст – від командирів “Правого сектору” і “Азову”. Обидва вони прибули з зони АТО: із кордону з псевдореспубліками на кордон із окупованим Кримом.
«У Криму тиснуть на проукраїнське населення»
Хорват (псевдо) – начальник оперативного штабу “Правого сектору” військово-політичної операції “Блокада Криму”. Був першим комбатом Київського батальйону. Зараз підвищений по службі – є заступником командира корпусу по запасних батальйонах. Каже, що в Україні їх 21. Разом із Дмитром Ярошем (доки він не склав повноваження провідника) і Андрієм Стемпіцьким (Летуном) входить до Проводу національно-визвольного руху “Правий сектор”. Воював в АТО, його 5 окремий батальйон воював у Карлівці, захищав Донецький аеропорт, брав Саур-могилу… Входить до центрального штабу акції з блокування Криму, який очолює Ленур Іслямов.
– Коли ми дізналися про ініціативу кримськотатарського народу блокувати Крим (хоча зразу мова йшла лише про продуктову блокаду, зрозуміли, що акція правильна, – розповідає Хорват. – Годі годувати окупантів! Усі наші люди – добровольці. Ніхто не отримує зарплати. Усі, хто стоїть на блокпостах, мають чіткі задачі, дотримуються інструкцій.
– Які задачі бійців “Правого сектору”?
– Головна – зупинити машину для огляду. Водій повинен виконувати вимоги знаків на блокпосту, реагувати на жести.
– Чи маєте ви право оглядати речі? Адже через це дуже багато на вас скарг.
– Всі моменти, включаючи перевірку особистих речей, проходять під контролем МВС і СБУ. Аби не переходити за рамки правового поля, з нами постійно стоїть представник МВС. Інша справа, що він може бути не в формі. Або ж відпочивати неподалік. Але все одно, ситуацію він контролює. Ми не маємо права залізати до сумок громадян, торкатись їх речей. Можемо лише запропонувати відкрити багажник.
– Громадянин може відмовитись?
– Так.
– І поїде далі?
– Ні, повернеться… Кожен свідомий українець повинен розуміти, що ми стоїмо тут не просто так. Крим окупували, там тиснуть на проукраїнськи налаштоване населення. А наші продукти йдуть, аби російським солдатам було, що їсти… Скаржаться на нас, в основному, ті, хто хоче дискредитувати “Правий сектор”. Багато серед них провокаторів. Хоча не виключаю, що іноді і мої хлопці винні. Вони ж бо не янголи. Але якщо рядовий боєць образить громадянина, на нього чекає жорстке покарання – 10 буків. Після них навіть сісти людина не може.
– Дехто скаржиться, що ваші бійці тикають у них зброєю…
– …якої немає. Ми не маємо зброї, хоча, якщо агресор вирішить іти з Криму війною, дуже швидко перетворимо мирну акцію на військову.
– Чи вважаєте акцію успішною?
– Для нас акція успішна, якщо всі хлопці повертаються живими.
– На вашому блокпості висить портрет Бандери. Дехто вважає це провокацією або ж нагадуванням кримчанам, що вони правильно проголосували на так званому референдумі. Адже, якщо вони не знають, хто такий Бандера, російське ТБ обов’язково про це розповість…
– Портрет Степана Бандери для нас – як згадка, як приклад, як нагадування про те, що треба робити. Провокацією він є лише для тих, хто не розуміє ситуації, хто не вчить історії.
– Чи є серед вас російськомовні?
– 70 %. За етнічним складом ми теж не всі українці. Є серед нас і росіяни, кримські татари, євреї, турки, чеченці, грузини…
– А Ви справді хорват?
– Етнічний білий хорват… Усі ми керуємося законом української національної революції: “Що добре нації, те добре тобі”. Ми не радикали, ми адекватні, і не маємо жодного стосунку до націонал-соціалізму. Дуже жалкуємо, що у нас відібрали можливість воювати в АТО.
«Україні судилося стати другим Ізраїлем»
Стрілок (позивний) – заступник командира 4 роти полку “Азов”. Народився на Житомирщині, з 2005 року живе і працює у Києві. Був менеджером, генеральним директором у різних торгівельно-виробничих групах. З початком війни на сході прийшов до військкомату і попросився до 95 аеромобільної бригади, у якій проходив контрактну службу у 2001-2003 роках (брав участь у миротворчих операціях у Косово та С’єрра-Леоне). Після року війни у АТО його демобілізували, але Стрілок почав шукати можливість продовжити війну. З усіх підрозділів вибрав “Азов”.
– Ваша присутність у Генічеському районі пов’язана з блокадою?
Наші завдання: боротьба з контрабандою, незаконним перетином кордону, диверсійними групами. На відміну від інших, входимо до структури МВС.
– У блокаді бере участь наш цивільний корпус. Ми ж з’явилися ще до її початку, у середині минулого місяця. Наші завдання: боротьба з контрабандою, незаконним перетином кордону, диверсійними групами. На відміну від інших, входимо до структури МВС.
– Але ж таку роботу треба було проводити і раніше?
– Так. Але ми змогли сюди приїхати лише зараз, після закінчення активної військової фази. Зусиллями Генштабу Міністерства оборони полк було виведено з Широкиного, на наше місце стала морська піхота.
– Що для Вас означає ця війна?
– Це війна ідеологій. Одні люди хочуть жити чесно, за законом, по справедливості. Виступають проти корупції, кумівства, за силу права, а не за право сили. Інші – навпаки. Україна наразі схожа на ту жабку з притчі, яка, бовтаючись у кухлі з молоком, збила масло, і залишилася живою.
– Чи не поховає Україну наступний Майдан?
– Сумніваюсь. Ми – країна з багатою історією, писемністю, наукою. Такі країни не пропадають. Вважаю, що нам судилось стати другим Ізраїлем. Там постійно воюють, але і економіка розвивається. Ніхто не списує проблеми на війну.
– Кого зараз більше на тому боці у Донбасі – російських кадровиків чи місцевих сепаратистів?
– Більше колишніх російських військових і громадян РФ, які не знайшли, як себе реалізувати. Місцевих вабить туди “солодкий пряник”. Міліція, СБУ, судді знають, які зарплати і пенсії отримують у Росії силовики…
– Чи можна заспокоїти читачів, що з боку Криму вторгнення російської армії не буде?
– На жаль, нічого спрогнозувати не можна. Залежить це не від нас, а від одного чоловічка невеликого зросту з хворобливими амбіціями.
– Чи можна Вас сфотографувати?
– Ні.
– Хоча б у балаклаві.
– Вибачте, ні. Моя мама не знає що я воюю. А по очах вона мене легко вгадає.
Джерело – Вгору
