Учасник цьогорічних зимових Олімпійських ігор, фігурист Кирило Марсак родом з Херсона. Говорить, рідне місто займає особливе місце у його серці. Тут він вперше став на лід і розпочав спортивну кар'єру.
Кирило розповів в інтерв'ю про свої враження від Олімпіади, підтримку близьких, перші тренування та плани на майбутнє.
Кирило, скільки років ви прожили у Херсоні й коли вирішили переїхати?
— Я народився у Херсоні і прожив там майже до 14 років. Все моє дитинство та частина підліткового зростання пройшли у Херсоні. Це моє рідне місто, яке має особливе значення у моєму серці.
Так вийшло, що тренери з Києва запросили мене тренуватися у столиці. Це була дуже гарна можливість для мого зросту, як спортсмена, і в цілому для моєї кар'єри. Тому ми майже не думали. Зібралися з батьками, поговорили, і через два тижні вже були у Києві. Зараз мені 21 рік. До Києва я переїхав влітку 2018 року.
Скажіть, будь ласка, як ви взагалі потрапили на ковзанку? Чому обрали саме фігурне катання?
— Насправді це не був суто мій вибір. Моя старша сестра Єлизавета Марсак з дитинства дуже хотіла займатися фігурним катанням. Коли у 2009 році у Херсоні відкрили ковзанку "Фаворит-арена", батьки відвели її на фігурне катання. І оскільки вони не могли тоді водити нас в якісь різні місця, то й мене віддали у цей спорт.
Спочатку мені не дуже подобалося. Я не хотів бути на ковзанці. Я просто бігав, нічого не робив, штовхав бортики. Але через деякий час у мене почало виходити, стрибки добре давались і мені стало подобатися, особливо коли потрібно було пропускати школу через заняття. Тоді я відчув цей смак фігурного катання й у віці десь 8-9 років зрозумів, що мені подобається, що я хочу продовжувати.
Скільки вам було, коли ви почали займатися фігурним катанням?
— Мені було чотири. А сестрі, мабуть, виповнилось 10, коли вона почала. На свої перші змагання я поїхав у восьмирічному віці. Вони відбувались у Чернівцях на ковзанці у торгівельному центрі. На той момент це були аматорські змагання, ми ні на що не розраховували. Десь в інтернеті, у Youtube досі є відео з мого першого виступу в Чернівцях.
Чи залишились у вас у Херсоні рідні, друзі?
— Так, у місті досі залишаються бабуся, дідусь і тітка. Вони там живуть, можна навіть сказати, що проживають, на жаль. Тому що такі зараз умови у Херсоні. Звісно, все це дуже важко сприймати.
Які ваші улюблені місця у Херсоні? Куди б ви хотіли повернутися?
— На жаль, більшість місць, які для мене мали велике значення, які мені подобались, зараз зруйновані. Ковзанка повністю зруйнована, без можливості відновлення. Гімназія №20, де я навчався, — теж. І у будинок, на один поверх нижче від нашої квартири, прилетіла ракета. Тобто мені, звісно, хотілося б повернутися, прогулятися місцями, які нагадують дитинство. Але, на жаль, такої можливості зараз немає.
Коли ви були на Олімпіаді, чи дзвонили ваші дідусь, бабуся. Як вас підтримували?
— Звісно, вони мої найбільші фанати. Завжди вболівають, завжди дивляться, слідкують за кожними змаганнями. Вони добре тямлять у фігурному катанні, усіх знають, все розуміють. Дуже пишаються мною, насправді.
Кирило, коли в останній раз ви відвідували рідне місто?
— Я був у Херсоні десь за два тижні до повномасштабного вторгнення. Ми тоді повернулися зі змагань в Угорщині. І буквально за три дні до початку війни ми повернулися в Київ. Після цього, звісно, я не був у Херсоні. Але з ним пов'язані найбезтурботніші, найщасливіші роки.
Які ваші враження від цьогорічної Олімпіади?
— Загалом, якщо дивитися як все пройшло, то дуже позитивні. Це був неймовірний досвід для мене. Мені дуже сподобалося бути в Олімпійському селищі, виступати на Олімпійській арені для цієї публіки. У нас було багато підтримки, особливо на короткій програмі. Усі трибуни були заповнені українськими прапорами. І загалом у мене вийшов дуже гарний прокат короткої програми, я дуже щасливий через це.
Але, на жаль, довільна програма не вийшла такою, як хотілося б. Було дуже багато особистих переживань та усіляких факторів, через що не вдалося показати свій максимум. Але це важливий досвід, який вплине на розвиток мене як спортсмена та людини в майбутньому.
Де ви зараз продовжуєте тренування?
— З літа 2022 року я на постійній основі тренуюсь у Фінляндії. Раніше, через три тижні після повномасштабного вторгнення, ISU — Міжнародний союз ковзанярів об'явив, що у 2022-му буде проводити чемпіонат світу серед юніорів у Таллінні. Це ще був ковідний рік, тому було невідомо, чи відбудуться змагання. Їх довго переносили й ось вони об'явили, що чемпіонат все ж таки проведуть.
Це було моє місце, тому що в тому сезоні я переміг на чемпіонаті України серед юніорів. І тоді мій тренер Дмитро Валентинович Шкідченко, на жаль, нині покійний, сказав мені, що потрібно виїжджати та готуватися представляти Україну на чемпіонаті світу.
Так я у березні 2022-го виїхав до Польщі. Там ми тренувалися пару місяців. Але у Польщі після чемпіонату світу розморозили ковзанку. Там не було кваліфікованих тренерів для одиночного фігурного катання, тому треба було шукати інше місце.
Після цього я опинився у Ризі, де у нас були знайомі, зв'язки з тренерами у федерації. Я пробув там близько місяця. Потім отримав повідомлення від своєї нинішньої тренерки Аліни Маєр-Віртанен і Вальтера Віртанена — її чоловіка, восьмикратного чемпіона Фінляндії.
Вони запросили мене до себе, щоб десь за два місяці підготуватися до сезону. Спочатку я не думав, що залишусь там на довше, але мені дуже сподобалося працювати з Аліною. Тоді мені запропонували залишитись у Фінляндії й тренуватись на постійній основі. Тому я досі тут.
Тобто в Україні ви відтоді жодного разу не бували?
— Був. Я приїжджаю щороку у квітні, коли у нас у Богуславі проходить чемпіонат України. Тож виходить, що один раз на рік приїжджаю.
Скажіть, будь ласка, що вас надихало під час Олімпіади та що тримає зараз?
— Мене надихає мій батько. Зараз він у лавах ЗСУ, служить на Донецькому напрямку. І вся моя коротка програма була повністю присвячена йому. Виступ був під пісню Андреа та Матео Бочеллі.
Вона розповідає історію батька та сина, які всупереч всьому тримають зв'язок, люблять один одного. Так само й у мене з батьком — попри відстань, попри все, що заважає нам наживо бачитись, ми все одно разом, ми з'єднані та любимо один одного.
Чи мав змогу ваш батько побачити ваші виступи? Як він вас підтримував, які його враження?
— Він був дуже щасливий, дуже пишався мною і казав, що я цього заслуговую, що треба тільки рухатися далі й все обов'язково буде. Він загалом був дуже задоволений моїм виступом у короткій програмі. Підтримав мене і після другого виступу. Сказав, що це нормально, це спорт, так буває і це необхідний етап розвитку будь-якого спортсмена. Ми падаємо, щоб вставати.
Він бачив виступ у записі чи під час прямої трансляції?
— Коротку програму дивився наживо, а довільну, на жаль, не зміг. Потім дивився повтор.
Тобто ви зараз з ним постійно на зв’язку?
— Так, ми намагаємося якомога більше спілкуватися текстовими повідомленнями та, коли виходить, телефонуємо один одному. Його мобілізували у вересні 2024 року, з того часу він служить у лавах ЗСУ.
До чого ви вже зараз почали готуватись?
— Зараз у нас триває підготовка до чемпіонату світу, який відбуватиметься наприкінці березня у Празі, в Чехії. На цей момент це наш основний фокус. Наша головна ціль – показати все, на що здатні й чого не змогли показати на Олімпійських іграх.
А на чому ви з тренером плануєте робити акцент?
— Ми будемо працювати над стабільністю та якістю елементів. Тому що ми були готові чисто катати й на Олімпійських іграх. Я у дуже гарній фізичній формі, але, на жаль, морально був не готовий до такого тиску. Там було дуже багато негативних новин, зокрема про відсторонення Владислава Гераскевича.
Мабуть, у певний момент мені треба було відгородитися від усього та сконцентруватися на собі, не сприймати стільки поганих новин. Тепер це буде урок на майбутнє, який допоможе зрозуміти, як готувати себе до змагань. Наш головний фокус буде на тому, щоб зробити програми ще кращими, ніж вони були на Олімпіаді.
У фігурному катанні психологічна складова не менш важлива, ніж фізична. Навіть якщо у тебе не все добре з фізичною підготовкою, але ти сильний психологічно, то все одно зможеш вивезти, так би мовити, на морально-вольових якостях.
Але коли щось заважає у психологічному плані, то навіть якщо ти готовий на золоту олімпійську медаль, у тебе нічого не вийде. Тому у фігурному катанні потрібно тримати цей золотий баланс між фізичною та психологічною підготовкою. Вони однаково важливі.
Чи підтримували вас херсонці та як?
— Так, я отримав багато повідомлень від херсонців, від людей, які жили у Херсоні, які колись давно зі мною тренувались. Мені було дуже приємно відчути стільки підтримки від людей, які жили зі мною в одному місті.
Що б ви хотіли їм передати? Що б хотіли сказати цим людям?
— Я хочу сказати всім херсонцям, що я вам всім дуже вдячний за підтримку і за те, що ви зі мною, незважаючи ні на що. Тримайтеся, ми обов'язково переможемо.
Приїхати до Херсона — одна з моїх мрій на цей момент. Коли це стане можливим, хочу знову побачити своїх бабусю, дідуся та тітку. Для мене це дуже важливо.
Чи пам'ятаєте ви своє перше тренування на "Фаворит-арені"?
— Я пам'ятаю, як бив бортик і кричав: "Випустіть мене з цього дурнуватого льоду!" Мені потім багато про це нагадували. Думаю, якби я хотів займатися цим від самого початку, то у мене б не вийшло так, як виходить зараз.
Тому що я зміг якось відчути любов до фігурного катання через ненависть до нього. Як кажуть, від ненависті до любові один крок. Тобто мені було необхідно пройти цей шлях, щоб зрозуміти, що я хочу цим займатися.
Зараз ви паралельно навчаєтесь?
— Так. До цього навчався у Київському університеті фізичного виховання та спорту, але я його вже закінчив. Тепер навчаюся тут, у Фінляндії, на програмі "Бізнес-IT, розробка ігор". Я геймер із самого дитинства.
Ми з батьком грали у всілякі ігри на комп'ютері, коли мені було ще років 4-5 — тоді ж, коли я почав кататися. Тому для мене це також важлива частина життя і мені дуже подобається цим займатися.
Чи є у вашому житті знакова людина, чи персона, яка вас надихає?
— Якщо брати спортивний приклад, то я б сказав — Нейтан Чен. Це олімпійський чемпіон від США. Для мене він спортивний ідол, так би мовити. Той, на кого я рівняюся досі, бо ще його не перевершив. А якщо говорити про Херсон, то це мій батько, звісно. Він мені допомагає, налаштовує на позитив і я йому дуже вдячний за це.
Скажіть, будь ласка, коли ви спілкувалися з дідусем та бабусею? Що вони вам розповідають про Херсон?
— Я з ними спілкувався буквально декілька днів тому. Вони розповідали про те, як живуть, що у них там трапляється. І в цілому про те, що дуже чекають, дуже хочуть побачитися зі мною. І ми чекаємо на цю можливість.
Коли російські військові зруйнували "Фаворит-арену", що ви відчували?
— Насправді був такий гнів, було дуже сумно, тому що це дуже важлива споруда в моєму житті. Звідти почалась моя спортивна кар'єра. Це було важко сприйняти, тому що я навіть бачив відео обстрілу, як прилітали ракети.
Перше, що ви зробите, коли закінчиться війна?
— Приїду у Херсон.
Що відомо про участь Кирила Марсака у зимових Олімпійських іграх-2026.
Змагання відбувались у Мілані та Кортіні-д'Ампеццо з 4 по 22 лютого. Кирило Марсак був єдиним представником у фігурному катанні в складі української збірної.
За виступ у короткій програмі Марсак отримав 86.89 бала — майже на 10 балів покращив свій попередній рекорд кар'єри з цьогорічного чемпіонату Європи. Після прокату Кирило достроково пройшов відбір у довільну програму Олімпійських ігор.
У довільній програмі Марсак отримав за свій виступ 137.28 балів. Внаслідок цього втратив позиції і завершив участь на дебютних Олімпійських іграх.
Після змагань спортсмен, коментуючи для Суспільне Спорт виступ у довільній програмі, звернув увагу на тиск, який відчував. Окрім справи з дискваліфікацією Владислава Гераскевича, впливала на українця і присутність в одній ротації "нейтрального" Петра Гумєнніка.
Джерело – Суспільне
