Спорт – це вибір сильних. Такої думки можна дійти після спілкування із героєм цього інтерв’ю – Богданом Анікановим. 12–річний хлопець, який живе постійними виснажливими тренуванням та змаганнями. У своєму юному віці йому вдалося досягти того про, що тільки мріють спортсмени на роки старші від нього.
Натомість, попри все це, він так й залишається сором’язливим хлопцем, який у вільний від тренувань час не проти погратися із хлопцями у дитячі забави.
Аби краще познайомити херсонців із спортсменами, які представляють наше місто на Всеукраїнському рівні журналісти сайту «Гривна» вирішили поспілкуватися із юним бійцем Богданом Анікановим та його батьком Володимиром Анікановим.
– Богдане, коли ти вперше прийшов у спорт?
– Вперше я відвідав тренування, коли навчався у третьому класі. На той момент мені було всього дев’ять років. Тоді до спорту мене привів мій батько.
– Коли ти вперше взяв участь у спортивних змаганнях?
– Мої перші спортивні змагання були із бразильського джіу-джитсу. Вони пройшли у Миколаєві й тоді мені вдалося вибороти перше та друге місця.
– Які змагання тобі найбільше запам’яталися?
– Змагання в Каховці, я зайняв в трьох розділах перші місця. Також саме на цих змаганнях мені дали кубок за найкращий нокаут.
– Ось дивися, у тебе постійні тренування та змагання, чи не заважає це твоєму дитинству?
– Ні, я маю багато друзів, з якими граюся.
– Не виникало такої думки, що дарма ти обрав спорт ?
– Ні, мені це дійсно подобається й надалі саме зі спортом планую пов’язати своє життя.
– Кому ти завдячуєш успіхами, які зараз маєш?
– Мамі та татові за те, що вони мене підтримують, допомагають. Батько постійно їздить зі мною на змагання та підтримує незалежно від результату поєдинків. Також хочу завдячити своєму першому і основному тренеру Артему Головко.
– Чи маєш ти кумира, на якого рівняєшся ?
– Це мій тато.
Дійсно дивує той факт, що для хлопця у такому юному віці кумиром для наслідування та ідеалом справжнього чоловіка є батько, а не якийсь голлівудський герой. Та й в ході спілкування видно, що для Богдана думка батька не порожній звук, а порада, до якої варто прислухатися.
– Володимире, чому Ви вирішили відати сина саме на бойові мистецтва?
– По-перше, хлопець повинен вміти постояти за себе, я хочу, щоб він виріс справжнім чоловіком. По-друге, наш час – це світ технологій, діти постійно сидять в гаджетах й не приділяється достатньої уваги фізичному розвитку. Втретє, я теж займався спортом, але був ряд причин, чому я не зміг займатися настільки серйозно, як Богдан. Тому я вирішив спробувати привести сина в спорт. Коли він вперше прийшов на тренування, я поговорив із його тренером і він сказав, що мій син досить перспективний. Богдану подобається спорт й він отримує задоволення від тренувань. Їх ми відвідуємо 6 разів на тиждень. Зараз додатково він почав займатися ударною технікою. Тому ми вивчаємо новий для себе вид спорту – тайський бокс.
– Які змагання Вам запам’яталися найбільше чи не хвилюєтеся за сина?
– Хвилююсь, звісно, весь час. Був ряд змагань, в яких мій син досить добре проявив себе. Одними із таких були змагання у Каховці, які Богдан вже озвучив. Також ми поїхали на Чемпіонат України з бразильського джіу-джитсу, який проходив у Києві. Це були перші його змагання, тобто він півроку займався й ми вирішили поїхати, там Богдану вдалося виграти вперше. Я разом із сином намагаюся відвідувати великі змагання, де можна себе проявити та набратися досвіду. В середньому ми відвідуємо 15 турнірів кожного року.
– Ви не тільки одну секцію відвідуєте ?
– Так. Його тренер займається джіу-джитсу, а зараз орієнтир стоїть на ММА, тому ми додатково почали водити Богдана на ще одну секцію, де навчають ударній техніці.
– Чи заважають навчанню 6 тренувань на тиждень ?
– Я з Богданом неодноразово говорив на цю тему, тобто були досить серйозні розмови й ми вирішили, що навчанням потрібно іноді жертвувати на благо спорту.
– Ви не були ще на змаганнях за кордоном ?
– Ще ні. Зараз ми активно займаємося пошуком спонсора, щоб у цьому році поїхати на Чемпіонат світу для дітей, який проходить в Об’єднаних Арабських Еміратах. Це масштабний та престижний турнір, один з найсильніших. Взагалі-то, ми планували поїхати в минулому році, але не склалося із фінансуванням.
– Чи має Богдан якийсь спортивний розряд ?
– На даному етапі розряду він не має, оскільки бразильське джіу-джитсу, яким Богдан займається не є офіційно визнаним. У нього з даного виду спорту на днях пройшла атестація на якій він отримав жовто-чорний пояс. Можу сказати, що у його віці це досить високий результат. Це означає, що Богдан буде виступати у другій групі із сильнішими суперниками.
– Ви пишаєтеся своїм сином?
– Звичайно. Я б сказав, що з кожними змаганнями навчаюся разом з ним: як поводити себе, як його підтримати та заспокоїти. Пишаюся, але ніхто його не підносить й «зірковою хворобою» він не хворіє.
– Як переносите поразки сина та чи часто вони бувають?
– На щастя, вони бувають не часто. Натомість, раніше я досить-таки болісно переносив поразки, а зараз із розумінням ставлюсь до цього.
– Скільки загалом змагань вдалося виграти?
– Десь у межах 40. Від самого початку я не надіявся, що Богдану це сподобається. Виходячи з його темпераменту, поведінки, він достатньо спокійний. Трапляються діти більш активні, які до цього схильні. Він же спробував і йому це вдалося. Я зі своєю жінкою підтримуємо сина у всьому – від покупки екіпіровки до тренувань та поїздок. Якщо батьки зацікавлені та хочуть, щоб їхня дитина чогось досягла то вони вимушені вкластися в це діло гроші та час.
– А міська влада та управління освіти не допомагають вам?
– В даному виді спорту не допомагають, тому що, як я уже говорив, він офіційно не признаний. Іншим секціям можливо й виділяють. Дитячий спорт наразі мало кому цікавий, оскільки від нього неможна нічого отримати навзаєм. Ми намагаємося надсилати різним спонсорам листи, але ніхто на них навіть не відповідає. Наприклад, деякі дорослі спортсмени їздять та тренуються тільки завдяки спонсорам. Натомість, діти можуть покладатися тільки на батьків, оскільки в дитячий спорт майже ніхто не хоче робити вклад. Ми обов’язково повеземо Богдана на той турнір, бо, як говорить один тренер: «Якщо спортсмен невиїзний, він припиняє прогресувати». Тому варто тренуватися й займатися із сильнішими суперниками.
Підбиваючи підсумки спілкування із юним спортсменом та його батьком можна сказати, що спорт попри всі складнощі все-таки й надалі викликає інтерес у херсонської молоді, яка з головою пірнає у це зайняття не шкодуючи ні сил, ні часу. Натомість, перешкодою для розвитку спорту у місті та області стає недостатнє фінансування, яке здатне знищити всі мрії та починання молодих спортсменів.
Джерело – Гривна
