У Херсоні функціонує єдина школа для дітей з вадами зору – це НВК №11. Раніше «Гривна» писала, про те чим живе цей навчальний заклад та як проходить навчання особливих дітей. Також журналістам «Гривни» вдалося поспілкуватися з Анною Александровською – вчителькою трудового навчання й образотворчого мистецтва, яка працює з самого відкриття школи. Вона розповіла про історію першого особливого випускника – Саші Рябенького.
– Коли він навчався у вашій школі?
– Саша навчався у нашій школі 4 роки назад. Це дуже цікавий хлопчик, але він навчався індивідуально в домашніх умовах. До нього приходили вчителі й викладали предмети згідно з навчальною програмою. Що стосується класу, в якому він навчався, це був маленький та дружній колектив. З однієї сторони цього хлопчика ми практично не бачили, оскільки він навчався вдома. Натомість, він був присутній на всіх шкільних лінійках та святкових заходах.
– Анно Леонідівно, як ви підтримували контакт з цим хлопчиком?
– Живе він з мамою, татом та братом в районі консервного заводу, у них є приватний будинок з маленьким садком. Кожної весни ми приїздили до них в гості всім класом. У нього дуже гостині та щирі батьки, вони пекли торт, а ми купували м‘ясо та смажили шашлик. Такі гостини встигли стали для нас традиційними, і кожного травня Сашко з нетерпінням чекав нашого візиту. Відвідували його ми не тільки весною, а іноді й зимою, одного разу ми приїхали до нього на Новий рік. За столом ми розповідали свої класні новини, а він з нами ділився своїми історіями та досягненнями.
– Чим вам запам‘ятався саме цей учень?
– Він цікавий тим, що дуже начитаний. Сашко багато слухав аудіокниг. В той час їх дістати було вже не так й просто. Йому їх записували самі діти, а ми передавали йому диски із записом. Він слухав ці книги й сам писав розповіді та вірші. Його поезії друкувалися в газеті й обов‘язково були в нашій шкільній газеті. Також одним з його улюблених занять було ліпити звірків з пластиліну. Коли це було можливо, він брав участь у всіх виставках разом з нашими дітками, а потім він закінчив школу, але мені так хотілося щоб його роботи теж бачили. Я приїздила до нього та брала ці роботи, аби презентувати їх на виставці.
– Чи підтримуєте ви з ним зв‘язок зараз?
– Традиція приїздити до нього всім класом збереглася, й 2 роки назад ми були всі разом в нього в гостях. Зібрати всіх випускників це не так цікаво, як зібратися у цієї дитини та разом відпочити на природі. Він сміявся та розважався на рівні з усіма нами. У нас й по теперішній час збереглися гарні відносини.
– Яка в нього зараз доля, він десь навчається?
– Саша спочатку хотів бути психологом. Аргументував це тим, що хотів допомагати людям, аби в них не було поганого настрою. Та зараз він навчається на масажиста. У нього все добре.
Історія Сашка доводить той факт, що усі діти, незважаючи на особливості та вади, можуть повністю соціалізуватися та жити повноцінним життям у суспільстві.
Джерело – Гривна
