Попри постійні російські обстріли, у селі Станіслав залишаються люди — одні бояться невідомості, інші не хочуть покидати рідний дім.
Місцева жителька каже, плани на день можуть різко змінитися у будь-який момент.
Вона доглядає покинутих тварин, допомагає лагодити пошкоджені будинки й згадує Станіслав до війни — живим і спокійним.
***
Коли закінчиться війна — масового повернення не буде. Можете ображатися.
Але це правда. Не буде поїздів, забитих людьми з валізами.Не буде черги з тих, хто “нарешті додому”.
Бо за ці роки все змінилося. І країна змінилася. І люди.
Ті, хто виїхав, уже живуть іншим життям.
Діти ходять у школи. Хтось працює. Хтось взяв кредит. Хтось почав усе з нуля — і більше не хоче знову з нуля.
А тепер чесно.
Ви думаєте, що в Україні хтось буде чекати з розкритими обіймами? Ніхто не чекає. Там свої проблеми. Свої труднощі.
Свої люди, які теж виживали.
І якщо повертатися — то знову починати все спочатку. І чути в спину: “А чого ж ви там сиділи?” Не всі до цього готові.
***
Коли (сь) війна закінчиться, багато хто буде ментально шукати 2021 рік, озираючись і шукаючи себе в ньому, а війна буде здаватися жахливим сном.
Це звісно не так, але це перше що я відчув перебуваючи в країні, де люди не знають війни, а діти щирі і щасливі.
Чи існує в світі такий інструмент, який взмозі виміряти скільки ми втратили?
***
Коли люди евакуюються із зони обстрілів, із прифронтових міст, вони часто змушені залишати своїх тварин. Хтось робить це через байдужість. Але є й ті, хто залишає не від доброго життя — а тому що не має вибору.
Держава не створює умов, за яких люди могли б безпечно евакуюватися разом із домашніми улюбленцями. Немає транспорту, немає програм підтримки, немає реальної допомоги. Люди залишаються сам на сам із війною, страхом і неможливими рішеннями.
У результаті — в тому ж Херсоні дедалі більше бездомних котів і собак. Вони розмножуються, голодують, гинуть у муках під обстрілами. І це не просто проблема тварин — це наслідок повної безвідповідальності системи.
Бо коли держава не підтримує своїх людей — страждають і люди, і ті, хто від них залежить. І поки це ігнорується, трагедія триває щодня.
***
Вулиця Європейська – самісінький центр і колись одне з найбагатолюдніших місць Херсона. Зараз тут пустка та руїна… Зустріти хоча б одного випадкового перехожого тут – велика рідкість. Більшість будинків пошкоджені або частково знищені обстрілами. Крамниці, кафе, клуби, які ще кілька років тому повнились відвідувачами, не просто зачинені – їхні вікна та двері забиті дошками та фанерою. І як згадка про довоєнне життя – Кузьма Скрябін, який звично посміхається з муралу на одній зі стін.
…Вулиця-привид у місті, яке росіяни намагаються перетворити на згарище.
Джерело – Гривна
