4 квітня в Україні відбудеться прем'єра фільму "Вулкан" режисера Романа Бондарчука, який став лауреатом Шевченківської премії-2019 в номінації "Кіномистецтво".
"Сегодня" запитали у Романа Бондарчука, чим цікавий цей фільм і що саме глядач побачить на екрані.
- Один з центральних персонажів вашого фільму "Вулкан" – житель Берислава дядя Вова. Яким він був?
- Дядя Вова умів не дуже веселі речі розповідати весело. Він навчався на рибовода. А в селі вважали, що це путівка в стабільне майбутнє. Місцеві казали йому: "біля риби не пропадеш".
Певний час дядя Вова керував рибколгоспом, і від нього всі – від районного начальства і до даішника – хотіли риби. А рибінспекція, відповідно, грошей. Риби стільки не ловилося, тому йому довелося навчитися їздити на машині з відкинутою назад спинкою сидіння, щоб не було видно, хто сидить за кермом.
- Це правда, що дядя Вова організовував стриптиз на березі водосховища?
- Це один з його божевільних бізнес-проектів, які він намагався втілити в життя після розвалу рибколгоспу. Організував танцмайданчик в парку, а в один з вечорів вирішив провести конкурс стриптизу. Людям сподобалося роздягатися, і вони до ранку бігали голяка по парку. Дискотеку закрили (як місце розпусти), а ця історія частково увійшла у фільм: там є сцена з колективними нічними іграми на березі водосховища.
- Він хотів викопувати кістки німецьких солдатів і продавати в Німеччину?
- Дядя Вова брав свої бізнес-ідеї з телевізора, а там, найчастіше показують треш за межею можливого. Одного разу він побачив сюжет про чоловіка, який викопав у городі кістки німця, убитого на війні. Потім цей чоловік знайшов родичів загиблого і продав їм останки за купу бабла. Дядя Вова відразу ж запропонував мені "частку" в цій справі. Попросив знайти гарний металошукач і допомогти зі зв'язками в Німеччині. І ось так мені поступово відкривалася місцева реальність: я почав записувати всі наші пригоди, які потім завдяки Аллі Тютюнник і Дарії Аверченко перетворилися на сценарій.
- Чому дядя Вова помер?
- Складно сказати. Він ніяк не міг знайти себе, свою улюблену справу. Поховав маму. Доньку видав заміж. Працював на сезонних роботах – в полях, в охороні якихось придорожніх кафе. Серйозно готувався до кінця світу, який анонсували в телевізорі: заготовив олію, крупи, завів величезного пса, купив пістолет на гумових кулях. Тобто був повністю готовий до зомбі-апокаліпсису. Але кінець світу не настав, і це його навіть розчарувало, адже в реальності йому було тісно. Дядя Вова помер за тиждень до Нового року. Прибирав будинок, запросив нас у гості на зимові свята.
- Як ви шукали актора на роль дяді Вови?
- Мені був потрібен місцевий актор. Хто знає, як там розмовляють люди, і сам може так говорити. Ми планували знімати багато місцевих жителів і мені було дуже важливо, щоб актор, екранний Вова, міг повністю з ними злитися. Віктор Жданов, як виявилося, мій земляк. Він довгий час працював у Донецькому театрі. Виїхав звідти, коли йшли бої за аеропорт. Я відразу почув, що він південна людина – за мовою. Ми поговорили з ним про характер Вови, за що його можна поважати. Відразу посипалися жартівливі "південні" історії. І між нами якось відразу виникла симпатія, і все стало зрозуміло без слів.
- Що б ви сказали зараз дяді Вові, якби він був живий?
- Сказав би, що все було не дарма; що його байки тепер стають міфами; що мені не вистачає його веселої вдачі.
- Під час кастингу для фільму місцеві боялися, що ви "вербуете дівчат на експорт до Туреччини". Це правда, що в Херсоні масово везуть українок "на експорт до Туреччини"?
- Не знаю, але це народна пам'ять – в Бериславі був ринок рабів, фортеця Кизикермен. Звідти справді колись відправляли рабинь до Туреччини.
- Ями для покарання робітників у фільмі "Вулкан" – це не вигадка?
- Про це можна почитати в місцевій пресі. Влітку до Херсонської області приїжджає багато сезонних робітників. Часто вони потрапляють до фермерів, які закривають їх в бараках, недобудованих котеджах або навіть землянках. Годують якимось варивом, платять в кінці сезону, тому що бояться, що ті втечуть, як тільки отримають гроші. Ями теж фігурують в публікаціях – це щось на зразок ізолятора.
- Ви нерідко згадуєте в своїх інтерв'ю фотографа Андрія Матросова. Він дуже точно передавав атмосферу Херсона?
- Херсон відкривається не відразу. Це живий організм, він весь час змінюється. Часто приїжджим Херсон здається монстром, але якщо його гарненько вивчити, то можна виявити його скарби. Це місто не можна зрозуміти, якщо ви не були в плавнях і на островах навпроти. Водні таксі, байдарки, лілеї, гнізда птахів, причали, пікніки, дачні будиночки, буї та океанські танкери. На фотографіях Андрія все це є. І білий кінь, який виходить з води на пляжі в променях заходу. І пес, якого прив'язали до автобусу, щоб стеріг. І опудала в медичних халатах в полі. І косарі газонів, які сплять на зеленій траві. Це все те, що ти так любиш у малій батьківщині.
- Як люди в Херсоні заробляють гроші? ТОП найдивніших історій, про які ви чули?
- З дитинства пам'ятаю, як в Херсоні відкрили "акторську школу Голлівуду". Туди набирали дітей, щоб навчити їх грати в кіно. Їм показували колажі з голлівудськими зірками і гарантували кар'єру в Америці. За це все батьки платили великі гроші. Звичайно, організатори розбіглися після третього набору, але про них говорило все місто і, здається, ніхто особливо не ображався.
А ось ще пару років тому по всьому місту висіла реклама концерту, здається, ді-джея Tiesto. Народ розкупив квитки, а діджея і всю його команду заарештували прямо на сцені, на самому початку шоу.
Виявилося, що у справжнього діджея Tiesto в цей час був концерт в Данії. Очевидці кажуть, що хлопці виступали чудово, і ніхто не розумів, чому поліцейські не дочекалися фіналу.
Була ще одна досить дивна історія про індустрію шлюбних агентств. Знайомий таксист возив іноземних женихів з Борисполя в Херсон. Іноді організатори весіль просили його зіграти роль "батька" на сімейному обіді і "благословити" молодят на шлюб.
- Чому фільм називається "Вулкан"?
- Йдеться про пульсацію енергій. Потрапляєш туди і розумієш, що живеш на вулкані.
- Якщо вам скажуть залишити з усього фільму тільки 15 секунд, щоб показати глядачам, що це буде за сцена?
- Глядачам, у яких є тільки 15 секунд на фільм, який визрівав і знімався багато років, я б показав чоловіка, який запихує собі в ніс свердло електродрилі, яка працює.
- Яка стрічка з останніх, знятих українськими режисерами, вам подобається більше? Які фільми порекомендуєте подивитися кожному українцю?
- Так склалося, що я дивлюся більше документальних фільмів, ніж ігрових. Не думаю, що зможу назвати фільм, який сподобається всім. Треба дивитися багато, щоб досліджувати реальність, критично її оцінювати; щоб знати, як її можна покращити
Можу порекомендувати такі фільми:
- "Веаюфром" харківського режисера Дмитра Лавриненка. Це картина про 45-річного двірника Женю, який невтомно шукає собі дружину, але його високі вимоги ніяк не збігаються з реальністю.
- "Десять секунд" Юлії Гонтарук. Саме 10 секунд тривав обстріл Маріуполя, який безповоротно змінив життя і долі його жителів.
- "Явних проявів немає" Аліни Горлової. Це стрічка про жінку-воїна, яка долає панічні атаки і намагається повернутися з реальності війни до мирного життя.
- "Дельта" Олександра Течинського. Це фільм про життя в дельті Дунаю, "українській Венеції", де замість крові в людях тече червоне вино, основний заробіток – це збір очерету, а мрія – зловити Білугу і розбагатіти.
- "Війна химер" Анастасії та Марії Старожицьких. Фільм про кохання, війну і смерть, знятий учасниками подій.
- "Тато мамин брат" Вадима Ількова, де розповідається про богемному артиста Толіка Бєлова, який повинен стати батьком своїй п'ятирічній племінниці. Останній фільм можна буде побачити на великому екрані в березні на фестивалі Docudays.
- Українським режисерам варто знімати фільми за гроші Росії або про життя в Росії, як це робить Лозниця, наприклад?
- Ні, не варто. Хоча за останні 20 років у нас побудували цілі фабрики для виробництва російського контенту. Пару поколінь режисерів навчилися круто імітувати реальність "міста Н", де ходять менти в незрозумілій формі, їздять машини зі знаками неіснуючої держави. Неначе нас не існує. Тому нам потрібно досліджувати власне життя у власній країні.
- Як ви вважаєте, Крим повернете до складу України і чи варто боротися за його повернення?
- Я думаю, що можна повернути і Крим, і навіть Кубань, якщо створювати позитивну міфологію. Творити картину світу в головах у людей, цінності, які б їх об'єднували, робили однодумцями. Історія сепаратизму – це історія міфів, які людям дуже послідовно і дуже грамотно насаджували на всіх рівнях.
Пам'ятаю Крим у 2008 році: всюди були білборди з цитатами Толстого, Достоєвського, Пушкіна. Написи були політично нейтральними. Але потім ці білборди поміняли вже на інші, але з тим самим дизайном. На них написали "ми люди загальної культури". А ще пізніше – "ми – один народ".
Нам навіть з міркувань безпеки потрібні нові міфи, щоб витіснити цей імперський, радянський і пострадянський пласт. Звичайно ж, ми повинні модернізуватися як держава, щоб тут було зручніше, затишніше і безпечніше жити.
Джерело – Вгору
