Як ти вирішила стати майстром із манікюру?
Насправді — потрібні були гроші, шукала якусь таку професію, яка потребує мінімум вкладень і буде приносити хороший заробіток.
Чи важко вчитись?
Найбільшу роль відіграє бажання. Якщо ви маєте бажання та ціль, то можна навчитись будь-чого за короткий термін. Наприклад, манікюром професійно займаюсь рік, але вже почала проводити навчання, напрацювала клієнтську базу та навіть відкрила студію.
Як взагалі з клієнтами, є попит?
Відкрити свою студію ми вирішили разом із подругою, яка займається нарощуванням вій. У нас з нею на все про все було 200 доларів, на які ми зняли дуже холодну квартиру, в якій взагалі не було опалення. Ми купили кушетку, стіл і мінімум матеріалів. Спочатку було дуже важко, розклеювали оголошення по під’їздах, створили інстаґрам-сторінку. Перші дні нікого не було, і ми почали сумніватися, навіщо взагалі це почали. А потім, коли почали в те вірити і хотіти, — почали записуватися люди. Після цього поставили собі ціль, що за кілька місяців маємо відкрити свою студію. Так і сталося, ми почали працювати в листопаді, а в кінці лютого вже з’їхали безпосередньо на студію.
Зараз дуже багато талановитих майстрів і є на кого рівнятись, але я теж люблю відвідувати різні майстер-класи та підвищувати свій професіоналізм, а тому вірю в те, що у нас вдасться скласти їм гідну конкуренцію :)
Яким був перший манікюр, зроблений тобою?
Він був такий жахливий, що аж соромно пригадувати. Коли я починала, брала всього по 50 гривень за манікюр, але зараз дивлюсь на свої початкові роботи і дивуюсь, як ці люди до мене взагалі ходили (сміється — прим. ред.) Але перші клієнти ходять і досі, і я їм відверто зізнаюсь, що мені соромно за те, що брала тоді з них гроші, але зараз всі задоволені. Як-то кажуть, перший млинець нанівець.
Чи був якийсь смішний випадок на роботі?
Одного разу трапилась дуже гонорова клієнтка. Тоді я ще працювала на квартирі моєї подруги. На визначену годину в неї була клієнтка, і в мене. Моя клієнтка страшенно придиралася до роботи, у мене навіть виникла ідея сказати їй, що вийду на дві хвилинки, а самій не повернутися (посміхається — прим. ред.) Але я взяла себе в руки.
Інакша історія: якось я не втримала оранжевий яскравий лак, він пролився і на мене, і на клієнтку, яка була в білих штанах, білих кросівках. Вона посміялась, спокійно відреагувала і ходить на манікюр досі.
Чи складається у твоїх клієнтів стереотип, що в тебе легка робота, а заробляєш багато?
Так, багато клієнтів кажуть, що будуть майстрами манікюру, зароблятимуть неймовірні гроші і відкриють свої студії. У мене була одна така клієнтка, яка ходила до мене довгий час, казала, що це легко. Потім записалась до мене на навчання і, коли спробувала цю роботу, сказала, що більше ніколи не буде займатись нігтями, бо це дуже важка робота.
Чи задоволена ти зараз своїм заробітком?
Звісно, що ні (посміхається — прим. ред.). Напевно, немає таких людей, які задоволені своїм заробітком. Коли росте заробітня плата, відповідно ми більше витрачаємо, і хочеться ще більше. Чесно кажу, манікюр – це дуже прибутково, але мінус в тому, що багато йде на матеріали. Багато хто не розуміє, від чого залежить ціна на наші послуги, а це і матеріали, і оренда, і комунальні послуги, а ще щось і їсти треба :)
Як думаєш, скільки зможеш працювати на цій посаді або коли в манікюрниць починається «пенсійний вік»?
Знаєш, це все залежить від людини. Дивлячись, які цілі вона перед собою ставить. Якщо просто робити манікюр, то, мені здається, до того моменту, поки це не набридне, а якщо розвиватись, створювати свою команду, проводити навчання, майстер-класи, то така робота ніколи не набридне. Це постійне спілкування з людьми, розвиток: ми ж не можемо знати все, і тоді виникає цікавість.
Крім роботи, маєш якісь хобі?
Дуже люблю читати українську літературу, таких письменників, як-от: Люко Дашвар, Надію Гуменюк. На жаль, зараз дуже мало вільного часу, адже наш робочий день починається о 8 ранку і закінчується о 10 вечора.
Яка твоя найбільша дитяча мрія?
Завжди мріяла про собаку, хотіла німецьку вівчарку, однак батьки були проти. На жаль, ця мрія ще залишається мрією. Але довгий час я лікувала безхатніх собак, займалася перетримкою тварин (собачками, котиками), волонтерила в Харкові.
Чи думала коли-небудь про еміграцію?
Думала, навіть пробувала. Їздила в Голландію, планувала там залишитись, та все ж зрозуміла, що Україну ні на що не проміняю. Хотіла емігрувати, бо шукала якусь роботу, дуже хотіла купити квартиру, думала, що там швидше і простіше заробити, але, як-то кажуть, легких грошей не буває.
Чи хотіла б ти бути відомою?
Так, у своїй сфері. Однак не через популярність, я хочу проводити навчання, майстер-класи і щоб люди, яких цікавить ця професія, про мене знали.
Які з українських медіа любиш читати?
Чесно, нічого. Люблю дивитись фільми, коли не вистачає часу на прочитання книги. Найбільше це все ж таки українська література, особливо про наше тяжке українське життя (сміється — прим. ред.).
Яке твоє гасло по житті?
Як гадаєш, чого не вистачає українцям?
Подекуди патріотизму, гордості та впевненості в собі та свої силах.
Чого б ти побажала кожному українцеві?
Мирного неба над головою!
Джерело – Вгору