Жителі одного зі старостатів Дар’ївської територіальної громади Херсонщини, до якого входять чотири села пережили тимчасову окупацію РФ у 2022 році. Діти навчались за українською шкільною програмою вдома, місцеві жителі чинили спротив російським військовим та чекали на звільнення.
Вчителька початкових класів Тетяна Лучкова є жителькою одного з сіл Дар’ївської громади. Пригадує, як в окупації довелось прожити 8,5 місяців.
"Моєю вулицею проїхали майже 100 російських танків. Біля Василівки, здається, розбили наші хлопці й вони повернулись назад. І опівночі вони стояли на нашій вулиці, залишок їх тих, що залишився. Наскільки то був страх, коли біля твоїх воріт стоять російські танки й ти не знаєш, що робити, і не втечеш нікуди", — говорить Тетяна Лучкова.
Хоча від тих подій минули понад три роки, людям і досі важко їх пригадувати, розповідає староста старостинського округу Ніна Губарь.
"У нас російські війська заїхали в березні в одне із сіл моїх, в інше заїхали на початку травня. У деяких із моїх сіл постійно стояли російські війська, а у двох селах вони приїжджали та робили перевірки щотижня. Ти не знаєш, що чекати від цих людей. Люди боялись виходити на вулиці. Їм погрожували, декого забирали на підвал. І деяких людей катували там", — каже вона.
Ніна Губарь говорить, станом на початок повномасштабного вторгнення у старостаті проживало близько 1200 людей. З початком окупації у їх громаді почались проблеми з продуктами та ліками. За її словами, магазини одразу були порожніми, люди порозгрібали усе, був хаос.
"Я звернулась до всіх фермерів, щиро їм вдячна за допомогу. Вони дали зерна, соняшник. Ми змололи зерно на муку, намололи крупи людям. Була крупа у нас з кукурудзи, пшенична, ячнєва, олія і борошно. А ліки привозили, передавали волонтерами з Миколаєва. Ці волонтери, які вивозили людей, які наймалися. В основному передавали, тим у кого такі хронічні хвороби, кому специфічні ліки потрібні були", — говорить староста.
"У нас тоді з Херсона проживав чоловік Сергій Гнатишин. Поїхали ми з ним перший раз по хліб. Три блок-пости проїхали, приїхали на хлібозавод. Запахи хліба супер просто, свіжий був. Вони тільки встигають його випікати, бо не одні ж ми такі. Усі їдуть по хліб. І завантажили ми 1000 хлібин насипом в бус", — каже директор місцевого ліцею Олег Білецький.
Олег Білецький пригадує, як під час окупації кожен вихід з дому чи поїздка на автівці через блокпост військових РФ могли стати останніми.
"Одного разу вже з дружиною з донькою їхали на Херсон і на блокпосту. Там відчинить багажник. Я вийшов, стоїть автобус, маршрутка, за кермом водій сидить, але він не рухається. З відкритими очима і дірка в лобовому склі. Мене трошки перетрусило, але я тихо сів в машину і своїм нічого і не казав, ні дружині, ні доньці. З'їздив на Херсон, назад коли повертався, то вже автобуса не було", — розповів чоловік.
Надія Стасюк — директорка закладу дошкільної освіти. Каже, електрики не було, газ закінчився, а в онука був такий стрес, що він нічого не міг їсти. Їв тільки хліб з маслом і пюре, і все, додала жінка.
"Я думаю на чому же варити, як робити пюре. Ми живемо в селі, на вулиці плиту треба, я в інтернеті пошукала, як вона мурується й змурувала ту плиту. І ми так жили, топили, дрова є, гілля є", — розповіла вона.
Надія Стасюк проживає у сусідньому селі цієї громади. Її чоловік і син долучилися до лав ЗСУ у перші дні повномасштабної війни. Надія обіймала посаду директорки закладу дошкільної освіти. Каже, готувала себе до того, що російські військові прийдуть з обшуками у її будинок.
"Вночі в селі стояла така тиша.Коли їхала машина, ти розумів, що це їдуть вороги. Почалися обшуки. БТР стояли перед заборами і за заборами. І вони не заходили ніколи по одному, по двоє — було мінімум 10. Вони по всім підвалам, шафам все, що можна було, все перерили та перекинули. Зараз плачу, а тоді я не могла плакати. Ось так себе стиснула: що Надя, ти відповідаєш, ти старша й за всіх", — говорить Надія.
6 квітня 2022 року Надія разом із невісткою та онуком вирішили виїхати на підконтрольну Україні територію. 22 квітня виїхала і староста Ніна Губарь.
"До цього приїхали до мене знову війська РФ з черговим допитом. Сказали, що люди здали мене і сина: "Старостиха з сином заховали БМП на території своєї ферми". Я кажу: "Ну, поїхали, подивитись". Ми поїхали, подивились, вони побачили, що на фермі невеликі двері, туди БМП не пройде. І вони мене відпустили. Сказали: "Завтра приїде ФСБ, буде оглядати ферму, чи є зброя". Я не стала чекати завтра, вночі ми зібралися і виїхали", — каже староста.
Ніна Губарь розповідає, російські військові залишили біля села дві свої пошкоджені бойові машини піхоти зі зброєю. Місцеві жителі допомогли старості витягнути техніку тракторами, сховати її, та передати ЗСУ. За її словами, БТРи були російські. Люди знайшли волонтерів з церкви, які допомогли вивезти степами на підконтрольну територію
"Був в мене дзвінок от одного церковного служителя: "Ніна Василівна, ми переправили через Дніпро українських хлопців військових. Будь ласка, зустріньте їх і десь їх треба заховати". Ми перевезли 16 чоловік, сховали їх. Потом знайшли волонтерів, тих, хто мені з БТРами допоміг, теж через церкву, і ми їх переправили на Миколаїв у військкомат. Одна бабуся в одному з моїх сіл, то взагалі, коли окупанти поїхали типу на завдання, пішла і назбирала патрони. Заховала їх, а коли деокупували, віддала нашим хлопцям", — каже староста Дар’ївського старостинського округу.
Громада чинила спротив російській окупації і в освіті. У вересні 2022 року місцева вчителька початкових класів Тетяна Лучкова організувала навчання першокласників за українською освітньою програмою у себе вдома.
"Батьки були в літній кухні з чоловіком, там з документами на діток, обов'язково щоб. А ми вдома з ними навчалися читати, писати, рахувати. Це діти, які зараз навчаються в четвертому класі. Ось уже у нас буде випуск. У класі взагалі 13 дітей на цей момент, але тоді шестеро приїздило", — розповіла Тетяна Лучкова.
Чотири населені пункти Дар’ївського старостинського округу були звільнені 11 листопада 2022 року. Місцеві жителі говорять, ніколи не втрачали віру, що цей день настане.
"Зять побіг додому. Кажу: "Сина біжить там, під лавочкою, в альтанці всю окупацію стояли шкільні прапори українські, бери прапор. "Побіг, схопив, біжить уже, накрився тим прапором. Куди? Кажу: "У центр біжи і повикидайте оті ганчірки, чіпляйте. Слава Богу, що ми всі живі, що пережили це все", — каже директор ліцею Олег Білецький.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у Telegram, TikTok, WhatsApp,
Джерело – Суспільне
