Дев'ятеро хлопців і дівчат з Херсонщини взяли участь у театрально-драматичному проєкті "Мій Дім". Кожен написав п'єсу, де поділився власними переживаннями та досвідом, набутим під час окупації та війни. У грудні 2025 року актори Молодого театру у Києві зачитали тексти зі сцени.
Серед учасниць проєкту — Віолетта, Ангеліна, Елеонора та Марія. Дівчата поділились своїми історіями й розповіли про життя у Херсоні. Вони знають, що таке окупація, обшуки, цілодобові обстріли. Про це розповіли у своїх текстах.
"Стоїмо. Блокпост. Росіяни ходять повільно, зброя дзвенить об метал грудей. Вони підходять до машин, заглядають усередину, стежать за руками, за очима. І от наша черга. Вони заглядають у салон, перевіряють документи батьків, а я тримаю подих, бо знаю: першими вони забирали тих, хто колись служив. А тато служив", — зачитала фрагмент своєї п'єси Ангеліна Фокіна.
Вона назвала її "Дорога крізь страх". У ній розповіла про життя під час окупації міста та блокпости, які військові РФ встановили на Антонівському мосту.
"На початку там є деякі моменти про те, як починалося повномасштабне вторгнення для моєї сім'ї. А потім я розповідала про те, як дідусь виїхав зі свого дому. 24 лютого він поїхав на роботу і мій 17-річний брат на два тижні залишився один на лівому березі. Ще писала про те, як не хотіла, щоб мого батька забрали російські війська, тому що колись він служив у поліції", — говорить Ангеліна.
За словами дівчини, участь у проєкті стала для неї своєрідною терапією. Тепер вона взяла собі за мету й надалі продовжувати писати.
"У Києві вже багато людей казали, що мені треба продовжувати розвиватися у сфері драматургії", — поділилася херсонка.
17-річна Віолетта Рибась розповіла у своїй п’єсі про шкільне свято, яке не відбулося, але про яке мріяла. У 2024 році у дівчини мав бути випускний.
"Моя п'єса не лише про втрачену шкільну подію, а в цілому про втрачені підліткові роки. Війна почалась, коли мені було 13, а у травні виповнилось 14. Тобто всі підліткові роки припали на окупацію, на війну. Багато чого було втрачено: школа, зустрічі з друзями, прогулянки — все перекреслене й назавжди залишиться незакритим гештальтом", — пояснила вона.
Бажання Віолетти станцювати вальс на випускному реалізували актори на сцені.
"Для мене, як і для багатьох нас, це була можливість не лише розказати про свій біль, а ще й поділитися ним і заявити про себе на велику публіку — для людей, які мало знають, що у нас відбувається", — сказала дівчина.
Елеонора Єфимова написала про свого батька. Він волонтер, який вивозить людей і тварин з "червоної зони". Донька хотіла передати, як вони з мамою переживають за нього.
"Адже кожен день може стати останнім. Він багато разів розповідав, як евакуює, як це страшно, як дрони літають над машиною, про"пелюстки" розкидані на дорогах. Вважаю, мені вдалося передати свої думки. Також з моєю п'єсою виступила саме та акторка, яку я хотіла. Це було неймовірно. Мені дуже сподобалось", — говорить Елеонора.
Марія Устянівська взялась описати Херсон майбутнього. Події у тексті відбуваються у 2052 році. Авторка — головна героїня, яка милується відбудованим містом та згадує війну Росії проти України.
"Там увесь час поєднуються події минулого та майбутнього, розповідь ніби перемикається. Але я хотіла б сказати про останні рядки, де я подумки кажу про те, як гарно, що ми перемогли тоді Росію, хоч і шкода, що такою дорогою ціною, коли багато кого вже не повернути й багато чого неможливо змінити", — ділиться Марія.
Каже, найважче для неї було обрати тему. Втім результатом вона задоволена. Твір також сподобався глядачам та акторам.
"Це ж перший досвід, коли ти щось написав і це поставили на сцені. Це було дуже класно. Тим паче, що прийшло багато людей. Тобто це такий досвід, коли текст не лише читають актори, а ще й сприймають глядачі. До речі, їх було більше, ніж планували", — розповіла дівчина.
З першого дня проєкту учасників супроводжували куратори. Їх вчили писати п’єси. Був також психологічний супровід. Разом з психологинею підлітки визначались із темами та обговорювали, як побороти страхи, каже директорка громадської організації "Центр Софія" Ольга Цілинко.
"Коли у них почалося навчання, нам треба було їх супроводжувати, тримати руку на пульсі. Тому наша психологиня Ольга Федорівна щосуботи покроково готувала дітей до того, що на них чекає. Я не знаю, чи буде у них велике кіношне майбутнє, але те, що для них це досвід і що ці уроки дають можливість реалізувати себе — це беззаперечно", — вважає Цілинко.
Ще у проєкті взяла участь 15-річна Поліна Постриган. Її п'єса має назву "Коли ми стали іншими". Це історія про дружбу, її цінність для дитини у важкі часи й про те, як формується особистість підлітка.
"Написання п'єси — це дуже цікавий та інтимний момент, який дозволяє дитині взятися за свої думки, переживання і нарешті поміркувати над ними, порефлексувати. На мою думку, такі проєкти точно потрібні, тому що вони дають можливість молоді розкритися і бути почутими. При цьому показати іншим людям реалії, в яких ми живемо, проблеми, з якими стикаємося, і що відчуваємо", — сказала Поліна.
До проєкту "Мій Дім" дівчина ніколи не писала тексти. Отриманий досвід їй дуже сподобався.
"Чесно кажучи, я у захваті. Для мене це було щось неймовірне. Возз'єднання з культурою, мистецтвом. Я зустріла неймовірних людей, побувала в неймовірних локаціях. Дуже круто", — поділилася враженнями Поліна.
Злата Коваленко писала про перші дні окупації Херсона, про те, як разом з матір’ю вимушена була переховуватись. Дівчина каже, проєкт виявився емоційно важким.
"Я чутлива людина і коли чую, що молодші за мене діти переживають історії, в яких замість позитиву та щастя є втрати та біль, то це дуже сумно. Таке важко чути та сприймати", — пояснила вона.
Водночас Злата розповіла, що від усіх відчувала підтримку — від організаторів, менторів, акторів. Особливо сподобався етап знайомства з акторами.
"Ми були на двох репетиціях. Режисер проєкту влаштував нам цю зустріч, щоб актори побачили нас, познайомилися і щоб ми побачили, як відбувається вся ця підготовка", — каже Злата.
"Мій Дім" — це можливість для хлопців і дівчат розповісти про себе та поділитися власним досвідом проживання війни, розповів автор і режисер проєкту Андрій Май.
"На мою думку, такі проєкти об'єднують нас, тому що вони говорять голосами молодого покоління про те, що з ними зараз відбувається. Тому що саме вони будуть далі формувати нашу країну", — сказав він.
У проєкті брали участь дев'ятеро підлітків: семеро з Херсона і двоє — з Високопілля. За словами режисера, спочатку було важко знайти тих, хто допоміг би з реалізацією задуму.
"І в самому кінці року неочікувано для мене нам допоміг Інститут ім. Ґете в Україні. Ми потрапили в шорт-програму Фонда Стійкості, який і профінансував наш проєкт", — сказав Андрій Май.
6 грудня 2025 року у Києві відбувся останній етап проєкту. Актори на сцені Молодого театру зачитали тексти. Перед цим провели кілька репетицій. Для підлітків була організована мистецька програма – відвідування вистав, музеїв та екскурсії.
"Коли ми вперше читали тексти, безумовно, ми плакали. Ми не говорили нашим учасникам, що вони мають писати важкі тригерні теми. Ми пропонували їм, перш за все, поділитися тим, чим вони хочуть. Але всі вони захотіли писати про те, що відбувається зараз. І наша задача з Оксаною, драматургинею проєкту, була в тому, щоб допомогти їм розкритися", — каже режисер.
Зараз триває робота з іноземними менторами проєкту "Мій Дім". Тексти перекладають на німецьку мову. У планах, розказує Андрій, організувати зустріч учасників з німецькими акторами та режисерами.
"Мені було б важливо, аби німецькі театри відгукнулися і взяли на себе рішучість поставити тексти наших підлітків у вигляді вистави, як це сталося в Києві. Подивимось, як це все буде розвиватися і сподіваюсь, що проєкт "Мій Дім" буде рухатись далі. Але я так само сподіваюсь, що він буде такий один, бо після цього хотілося б мирного життя", — сказав Андрій Май.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у Telegram, TikTok, WhatsApp,
Джерело – Суспільне