Олексій Сівак із Херсона пережив російський полон і катування. Після звільнення він заснував спільноту взаємопідтримки для таких самих, як він — чоловіків, які пройшли через полон.
Про свій досвід в окупації, полон та громадську організацію Олексій Сівак розповів "Українській правді".
До повномасштабного вторгнення Олексій був моряком 17 років. У лютому 2022-го мав їхати до Одеси в черговий рейс, але виїхати вже не зміг. У Херсоні залишалися дружина та теща з інвалідністю, йдеться у статті.
Коли росіяни захопили місто, чоловік виходив разом з іншими однодумцями на проукраїнські мітинги, розклеювали листівки. Також із сусідом Романом розносив їжу та ліки літнім людям, пише "УП".
Олексій розповів журналістам, що 24 серпня 2022 року, у День Незалежності, активісти вивісили над містом український прапор. Уже наступного дня російські силовики прийшли по нього, побили та забрали на очах у дружини. Далі 59 днів чоловік провів у підвалах, у камерах, де людей били, катували струмом, принижували.
Чоловік каже, що вижив випадково. Коли полонених мали вивозити до Росії, у вантажівці не вистачило місця і його відпустили.
"Мене два буряти били "за незнання української". Вони сказали якусь фразу українською й спитали, що вона означає. Я відповів: "Не знаю". — "А, українську не знаєш?" — і витягли мене з підвалу в кімнату, де хвилин двадцять били", — згадує Олексій.
Повернувшись додому Олексій Сівак разом із сусідом почав шукати тих із ким сидів у полоні. Спочатку це були просто зустрічі, щоб підтримати одне одного. Згодом вони переросли у громадську організацію "Alumni" ("Випускники") — першу в Україні спільноту цивільних чоловіків, які пережили полон, йдеться у статті.
Олексій говорить, що назву йому підказала дружина, жартуючи спитала: "Що це у вас, зустріч випускників?". А згодом виявилося, що англійське Alumni означає не лише випускників університетів, а й колишніх в’язнів. Тому і лишили цю назву, пише "УП"
Тепер "Випускники" допомагають цивільним, які пережили полон: разом заповнюють заяви, консультують, підтримують психологічно. Також організація співпрацює з прокурорами та слідчими, документуючи воєнні злочини РФ. Їх команда працює у Херсоні, Києві, Запоріжжі.
За словами Сівака, "Випускники" стали одними із тих, завдяки кому Росію вперше згадали в доповіді генсека ООН як державу, що систематично застосовує сексуальне насильство проти полонених.
"Допомагаємо кожному, хто звертається. Хтось приходить просто поспілкуватися, когось скеровуємо до юриста чи психолога. Ми спільнота чоловіків, які розуміють одне одного. Бо всюди нібито є допомога для постраждалих, але коли звертаєшся, то це здебільшого лише для жінок і дітей", — розповів Сівак.
Олексій пояснив зміст логотипа спільноти: "У нас логотип — це братська рука, яка тягне на світлий бік".
Чоловік каже, що суспільство часто бачить у колишніх в’язнях лише жертв: "Але ми не жертви — ми ті, хто вижив і має голос".
Він стверджує, що в Україні зараз новий досвід, якого не мав ніхто у світі, пише "УП"
"Сюди приїжджають люди з іншими уявленнями про війну, про травму, про допомогу. Скільки я зі своєю діяльністю побував на тренінгах з прав людини – воно неспівмірне з потребами. Тут війна, треба інші методи застосовувати. Скоріше, ми вже маємо вчити світ, як допомагати тим, хто пройшов через війну і катування", — говорить Олексій.
Він розповів, що міжнародники часто приходять із готовими запитаннями, шукають певні види злочинів, наприклад, сексуальне насильство.
"Але те, що ми пережили в підвалах, не зводиться до окремих категорій. Це був цілий комплекс знущань, біль, який неможливо вписати в один пункт звіту. Чоловіки, які пережили катування, часто навіть не розуміють, що саме з пережитого вважати сексуальним насильством. Вони просто на межі виживання", — говорить Олексій.
Він розповів, що зазвичай катування починалися ще до того, як людина потрапляла до підвалу. Виводили в коридор і одразу починали бити. Били дубинками, ногами, одночасно до вух, пальців, геніталій під’єднували дроти. Це був комплекс тортур. Хтось ставить запитання, записує, а у кутку "старші" пили каву.
"Я відчував, як "виходжу з тіла" і спостерігаю за тим, як мене б’ють", — говорить Олексій.
У статті йдеться, він потрапив до катівні, де працювали російські слідчі. Це була така собі "школа", де вибивали інформацію й намагалися "русифікувати". Але були гірші місця, де діяли військові підрозділи, там знущалися з людей та принижували, розповів Олексій журналістам "Української правди".
Він переконаний, що про катування треба говорити. Сам він свідчив для правоохоронців і міжнародних організацій.
"Я не шукав полегшення, коли розповів усе слідчим. Це була мета — засвідчити злочини Росії. Мовчання, це як ніби погодитися, що цього не було. І якщо ми не розповімо, то ніхто не знатиме правду", — каже він.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у TikTok, WhatsApp,
Джерело – Суспільне