Військовослужбовець 79-го прикордонного загону Державної прикордонної служби Михайло на псевдо "Мольфар" вважає, що захищати свою батьківщину — велика честь для кожного чоловіка. У березні 2024 року він долучився до лав Сил Оборони й з того часу воює на Херсонщині. До військової служби Михайло працював викладачем.
"Мольфар" — херсонець. Півтора року служить у 79-му прикордонному загоні. Виконує бойові завдання на правому та лівому берегах Дніпра.
"Служба для мене — це насамперед вибір. Вибір кожного свідомого громадянина бути чесним перед собою, перед своєю совістю і захистити свою батьківщину, яка, як на мене, не криється за красивими словами", — каже він.
У цивільному житті Михайлопрацював викладачем. Позивний "Мольфар", говорить, отримав завдяки своїй інтуїції. Прикордонником мріяв стати з дитинства. У 79-му прикордонному загоні служили багато його знайомих, які й порадили чоловіку цей підрозділ.
"Долучився до загону задля звільнення нашої рідної Херсонщини від рашистських загарбників. У них одна задача — оточити наше місто. Раніше кордон асоціювався з пропускним пунктом. Зараз — це безпосередньо бойові задачі, які виконує піхота будь-яких підрозділів ЗСУ", — сказав Михайло.
За його словами, найскладніше у бойових виходах на лівий берег — це переправа через річку. На місці вже легше, адже місцевість знайома й знаєш як діяти. Військовослужбовець особисто брав участь у місії на лівобережжі. Займав позиції на спостережних пунктах, на березі річки Конка.
"Дачі пусті, немає людей. Там інколи блукають самотні тварини, які хочуть вижити. Це зокрема котики, їх дуже шкода. Пустка, пункти, які були затоплені та покинуті. Ми неодноразово з друзями їздили туди на якісь святкування, дні народження і зараз на все це важко дивитись — там просто непрохідні хащі. Кожний похід туди відрізняється. Буває, що все проходить спокійно, без обстрілів. А може бути й так, що два тижні здаватимуться пеклом", — розповів "Мольфар".
Коли почалось повномасштабне вторгнення, Михайло залишився у Херсоні. Брав участь у проукраїнських мітингах під час окупації, допомагав Збройним Силам України.
"Найскладніше було відчувати цю неволю, несвободу в пересуванні, в усьому. Під час окупації я познайомився із сусідом, який колись воював в АТО. Ми спостерігали за об'їзною дорогою, за клеверною розв'язкою, яка веде до Антонівського мосту, передавали дані. Знайомий електрик виготовив саморобний пристрій, через який ми й вели спостереження з сьомого поверху будинку на Таврійському", — згадує чоловік.
"Мольфар" мріє про деокупацію лівого берега і дуже хоче знову відвідати Скадовськ, Залізний порт, Лазурне та Генічеськ. А зараз кожен день життя для нього — це щастя та ковток свіжого повітря.
"Я намагаюся мислити позитивно, хоча й гризуть душу сумніви та біль втрат. Але хто, як не ми? Тому з кожним днем йдемо до перемоги все ближче. Мрію, щоб усі люди жили щасливо у мирному Херсоні, який ми безперечно відбудуємо і все буде добре. Будемо частіше зустрічатися і цінувати кожну мить даного нам життя", — каже Михайло.
Джерело – Суспільне
