У Херсоні продовжується евакуація людей з мікрорайону Корабел. Їх перевозять до спеціальних місць, де допомагають оформити документи для отримання статусу внутрішньо переміщеної особи. Тих, у кого немає родичів або місця, де можна зупинитися, поселяють у тимчасові притулки. Ми дізнавались, як зустрічають евакуйованих, яку допомогу надають та які умови проживання у місцях тимчасового розміщення.
У Херсоні вже п’ятий день триває евакуація мешканців мікрорайону Корабел. Людей привозять до евакуаційного центру — з валізами, пакунками та домашніми улюбленцями. Тут їм допомагають зареєструватися та знайти тимчасове житло.
"Сьогодні прийшло дуже багато людей. Дехто виїжджав самостійно і не знав, що потрібно реєструватися. Тепер вони приходять, щоб пройти реєстрацію. Є й ті, хто зрозумів, що залишатися небезпечно, і вирішив евакуюватися", — говорить голова евакуаційного центру Марина Мунтян.
Евакуація продовжується, і щодня до центру прибувають нові люди, які шукають безпечне місце для себе та своїх близьких.
"Ми розташовуємо людей у затінку, біля лавочок і стільців — там, де вони можуть поставити свої речі, поки йдуть реєструватися. Після реєстрації ми допомагаємо їм з розселенням — визначаємо, де вони будуть жити далі", — розповідає Марина.
Тимчасові прихистки мають усе необхідне для зручного проживання. Є чотири кімнати, туалети, душ, пральня.
"Люди мають ліжка, постіль, засоби гігієни. Червоний Хрест привозить коробки з речами першої потреби. Є вентиляція, вода, їжа, зарядки для телефонів — усе, що потрібно і що люди просять", — говорить Мунтян.
Жанна Ногайцева, евакуйована з мікрорайону Корабел, розповідає, що вирішила виїхати через сина, який має інвалідність і потребує лікування. Рідних у них немає, тому залишилися у прихистку.
"Ми на Острові жили, там постійно бомблять. Немає вже сили терпіти, а їхати більше нікуди", — каже жінка.
Зараз вона з сином тимчасово перебуває у шелтері та сподівається, що їм знайдуть гуртожиток або інше житло.
"Я думаю, що ми повернемось. Сподіваюся на нашу владу, що все буде добре", — додає вона.
87-річна Надія Мішина кілька днів перебуває у прихистку. Вона розповідає, що її мають забрати родичі з Київської області — саме вони вмовили її виїхати.
"Та там так бабахкає, що здається, будинок провалиться. Посуд у серванті аж дзвенить", — каже Надія.
Вона боялася залишатися вдома, адже не було питної води, газу, а міст підірвали, через що пошкодили труби.
"А як же жити? На чому готувати? Я ж неходяча", — додає жінка, яка пересувається з допомогою паличок.
Надія Мішина каже, що до евакуації готувалась заздалегідь. Вона взяла теплий спортивний костюм, ліки та тонометр, адже щовечора має проблеми з тиском.
"Я сказала, коли виїжджала: “Боже, щоб я повернулася, ти все збережи, а мене спаси", — ділиться жінка.
Марина Мунтян, голова евакуаційного центру, показує кімнату, де допомагають людям з їжею та одягом.
"Це наша кімната, звідки ми харчуємо й одягаємо людей", — каже вона.
До центру регулярно привозять свіже харчування кілька організацій, щоб вистачало всім. Тут готують чай, каву, а якщо хтось просить — дають бутерброди, тушкованку чи консерви. Також є одяг для тих, хто приїхав без нічого.
"Якщо людину вивезли просто в халатику, ми підбираємо одяг, щоб було в що переодягнутись", — додає Марина.
У тимчасовому прихистку з евакуйованими працюють медики, волонтери, соціальні працівники та психологи. Люди можуть перебувати тут до 5 днів, але за потреби — і довше.
"У мене є люди, які живуть дві-три тижні — все залежить від ситуації. Наприклад, якщо немає документів, то залишаються, поки їх оформлять", — пояснює Мунтян.
У центрі приймають і людей з тваринами. Та щоб прилаштувати їх десь, треба час, пояснює вона, тому евакуйовані з чотирилапими залишаються тут довше.
"У нас є бабуся, в якої розбило будинок, вона залишилась сама з двома собачками. В лікарню їхати відмовилась — каже, що своїх тварин не залишить", — розповіла Марина.
Джерело – Суспільне