Американська журналістка Заріна Забріскі створила та поширила у вільному доступі фільм про фронтове місто "Kherson: Human Safari". Стрічка фіксує життя мирних жителів з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну і до червня 2025 року.
Заріна – авторка роману, трьох книг оповідань та поетичної збірки, лауреатка премій, журналістка з США, має українське коріння. З 2022 року живе в Україні як військова кореспондентка Byline Times (Велика Британія) та Euromaidan Press (UA). Також співпрацює з BBC News, Голосом Америки, TVP World, The Sunday Post та іншими виданнями.
Про роботу над фільмом, творчу команду вона розповіла Суспільному.
Розкажіть про фільм – чому саме про Херсон, яка його концепція, як довго знімали?
— Концепція народилася у мене влітку 2023 року. До того так, як я письменниця, у мене була концепція книги. Не роману, як писала раніше, а в жанрі нонфікшн. Та потім так склалася доля, що я в ролі журналістки та співпродюсерки створила фільм з колегами із Byline TV "Under a deadly sky", українською – "Під смертоносним небом". Це стрічка проти кремлівської пропаганди. Частина була знята у Херсоні, частина на Донбасі та трошки у Дніпрі.
І я побачила, наскільки це швидше працює під час війни порівняно з книгою. Для мене, як для письменниці, це на жаль. Але зараз потрібно робити те, що допомагає Україні, становленню світової демократії… Весь світ під атакою тиранії та автократії. Гібридна війна по всій планеті, тому інформаційна війна також важлива, як і конвенційна, традиційна війна. Тому обираємо те, що працює потужно, і якраз кіно – це потужна зброя.
Я розуміла: все, що сталося в Херсоні з початку повномасштабного вторгнення, з одного боку епічно, тому що це біблійні такі, трагічні події. А з іншого боку, дозволяє зрозуміти, що трапилося в Україні загалом. Зараз я в Америці вдруге за останні три роки і бачу, як помінялося сприйняття порівняно з першим роком повномасштабної війни. Ніхто не хоче чути, у всіх багато проблем і вони ніби відмежовуються стіною. І ось мета цього фільму: пробитися крізь цю стіну та досягнути глобальної аудиторії.
Я знаю, що зараз багато українців дивляться фільм. Кінопокази в тому числі проводять і його дійові особи – днями збирали глядачів в одному із укриттів Херсона. Як мені сказали, ідея була організовувати перегляди як групову терапію. Це не була першочергова мета фільму, проте я дуже рада, якщо він може допомогти.
А концепція досить проста – усе, що сталося, розділами: "Вторгнення", "Окупація", "Протести", "Звільнення", "Обстріли", "Повінь" і "Сафарі на людей". Все зрозуміло і працює для жителів заходу.
Як довго Ви працювали над фільмом – скільки часу пішло на збір інформації, зйомку? Хто був у команді?
Почали знімати у вересні 2023 р., закінчили у червні 2025 і тільки ось-ось завершили редагування. Перші шість місяців працювала з однією робочою командою, закордонною, проте не зійшлись погляди на концепцію. Після сформувалась інша група, серед учасників були й українці. Відео знімав Олександр Андрющенко – він майстер своєї справи. Херсон – його дім, тому кадри зроблені з особливою любов’ю. Редагував Артем Цинський. Він працює на Одеській філії Суспільного. Вдень монтував наслідки російських обстрілів по Одесі, а ввечері – фільм про злочини росії проти херсонців.
Композитор – Борис Гойна, теж херсонець. Він партизанив в окупації, знімав багато відео та писав музику на електропіано. Я почула його мелодії на мистецькому заході в укритті та відразу зрозуміла: це ж звуки нашого фільму. Крім того, використовуємо музику міжнародної компанії Extreme Music – вони зробили нам велику знижку, почувши, що фільм про війну росії проти України. Також співає на момент зйомки 16-річна Влада Цех, ми разом ходили на йогу. Я запропонувала їй виконати пісню "Dream a little dream of me". Вона про дерева, що також у шрамах, як і все місто.
Корекцію кольору робив Джейсон Н. Паркінсон з Великої Британії. Він також був у Херсоні після деокупації. Ми з ним якось під артобстріл потрапили. Звукорежисер – Єгор Іродов. Тут багато архівних фото- та відеоматеріалів, які надали Валентина Федорчук, Борис Гойна, Олександр Корняков та багато інших джерел.
Хто спонсорував створення стрічки?
У фільму був приватний спонсор – письменниця із Сан-Франциско Таня Амочаєв, ми з нею 10 років у ком’юніті авторів. Вона з дитинства живе в Америці, хоча народилась в Італії. Її родина має слов’янське коріння, а тітка саме з Херсона. Таня побачила нашу першу стрічку, про яку я згадувала раніше, після чого підтримала випуск "Kherson: Human Safari". На створення фільму пішло більше запланованого часу, адже матеріали, відзняті та змонтовані першою командою ми не використовували.
Танець у фільмі присутній не лише як форма руху, а як метафора. Що ви хотіли сказати ним глядачеві?
Я дуже люблю спорт. Письменники в Америці багато коштів не заробляють, тож у мене була додаткова робота тренерки. Приїхавши до Херсона, я знайшла студію та пішла на флай-йогу. У приміщення теж непроста історія — з нього росіяни зробили катівню. А зараз тут відновили заняття, викладають також і танці. Я хоч не вмію танцювати, та все ж пішла до тренерки Олени Ємельянцевої. Працюючи над фільмом, подумала: Херсон бомблять, а ці незламні дівчата продовжують танцювати. Вони героїні просто.
Хореографію ми зняли за добу. Як зараз пам’ятаю, у той день був приліт по Палацу молоді та студентів, ширилось відео, як горить фортепіано… А Олена свого часу ходила туди на танці, їй було дуже тяжко.
Нам писали, що не треба йти на площу Свободи, не варто ходити по центру, бо обстріли, але ми пішли та зняли відео, яке у повній мірі відтворило життя в Херсоні – тривоги, пожежі, обстріли…
Чи були моменти, коли вам було по-справжньому страшно?
Коли ми знімали сцену з танцями, то дійсно дзижчали дрони, ми ховалися. На площі Свободи була пожежа. Коли знімали танець до теми наводнення, лунала повітряна тривога. Та дійсно страшно мені було, коли працювали на старому міському кладовищі. Ні, не через дрони — там була величезна кількість щурів. Я їх так боюсь, що навіть не дивилась на рухи Олени, а весь час думала, що хочу піти геть.
А під дронами не страшно було?
До них ми вже всі звикли. Звичайно, кожен реагує по-своєму. Мені не страшно, бо я роблю свою роботу. Якщо дрон підлетить, то я його зніму, надішлю в редакцію. Вмикаю професійні навички, так би мовити, – це такий психологічний захист. Я думаю, якщо є страх, у Херсоні нічого робити, треба працювати в іншому місті на іншій посаді.
Як шукали героїв?
Я не шукаю ніколи, бо всі довкола – герої. Це мої сусіди, друзі, бариста з кав’ярні, у якій п’ю каву, тренерка з йоги. Великою проблемою виявилось редагувати, бо матеріалу на 10 таких фільмів, а вкластися потрібно було у 72 хвилини. Багато з ким я ще не зробила інтерв’ю, тому продовжую знімати та викладати у соцмережі. Наприклад, є власниця чайної крамниці у центрі міста Олександра, у неї така чудова історія, але вона не увійшла до фільму. Та я зробила окремий сюжет. Це ніби продовження проєкту. На мою думку, кожна людина в Херсоні має історію, яку потрібно розказати.
Чи були історії, які вас особливо зворушили або вразили?
Вони усі рівноцінні. І окрему книгу можна писати про те, як ми знімали цей фільм. Різне бувало, що не увійшло до нього. Якось стояла взимку на балконі, і в темряві до мене підлетів дрон. Такий спогад лишився, надихнув на створення обкладинки до фільму.
Я хотіла не тільки людей показати, а й тварин, і рослин. Бо Херсон – це великий організм, живе тіло. Пригадую, як знімала приліт авіабомби на день народження Путіна і побачила обгорілу ворону. Вона була живою, дивилась на мене. Я не включила цей епізод у фільм, як і багато інших, бо моєю метою було не шокувати, а щоб глядачі зробили висновки.
На яку аудиторію ви орієнтувалися під час створення фільму?
Моя мета – показати фільм на заході. Херсонці знають, що з ними трапилося. І в Херсоні є багато журналістів і режисерів, які знімають про теперішні події. І вже створено багато документальних фільмів про Херсон, та вони не перекладені. А якщо і перекласти – вони не зняті так, щоб донести до західного глядача, враховуючи його менталітет. Я ж більшість життя прожила на заході, пишу книги англійською, тому приблизно розумію що і як треба показувати. Моєю метою було достукатися до впливових людей, від рішень яких чимало залежить.
До речі, спочатку планувала назвати фільм просто "Херсон", проте Артем Цинський наполіг на "Kherson: Human Safari". Адже я першою переклала цей термін для закордонної аудиторії. Так склалося, що, коли російські військові почали масово запускати дрони, я одна із іноземних журналістів проживала в Херсоні. Писала про це новини на міжнародні медіа та широко використовуваний серед містян термін "Сафарі на людей" переклала не як "Safary on people", а саме "Human Safari".
Як місцеві жителі реагували на вашу присутність і на саму ідею фільму?
— Як? Плювались на мене, викликали поліцію, СБУ, телефонували пресофіцеру. Але вони всі добре знають мене та мою роботу, тож питань не виникало. А щодо реакції людей – так взагалі я дякувала їм за те, що вони на сторожі, не довіряють всім, бо сама така ж. Одного разу спіймала шпигуна. Він знімав митницю, побачив мене та почав тікати. Я – за ним, зняла та передала куди треба. Кажуть, його спіймали.
А так я завжди ношу на шиї акредитацію, американський паспорт, усі документи. Коли треба – навіть за відсутності часу зупиняюся, спілкуюсь із людьми, пояснюю, що і для чого роблю. Так, жителі бояться, що я зніму, а тоді по їхньому будинку прилетить. Але, наприклад, своїм же сусідам я пояснювала, що теж тут живу, що працюю обережно, що світу треба говорити, врешті, про те, як вчиняє Росія, показувати це наглядно.
Коли була премʼєра? Де вже бачили фільм, як був сприйнятий? Як на Вашу думку, має реагувати міжнародна спільнота?
— Не було офіційної прем’єри. Цей фільм як дитина – спочатку був частиною мене, а зараз живе своє окреме життя. Ми хотіли традиційно з продюсерами Хайді Зігмундом Кудою та Оксаною Тараненко запускати платні перегляди, подавати його на фестивалі. А потім розбомбили Херсонську обласну державну адміністрацію на площі Свободи, у моїх друзів будинки згоріли, і я вирішила не чекати шість місяців до офіційного запуску, а викладати фільм та показувати світу, що відбувається в місті.
Його вже бачили в Америці, Канаді, Європі, багато переглядів саме в Україні. Подивитися можна безкоштовно, перейшовши за посиланням на сайт. За бажанням – задонатити, всі кошти передаємо херсонським волонтерам. Та при цьому в Україні примудряються робити піратські копії і в різних якостях поширювати фільм на YouTube, в Telegram, у Facebook. Не розумію, чому, та не буду втручатися. Так, це не правильно, але для мене навіть комплімент – значить, якісна стрічка вийшла.
Одне лиш – фільми, які є у вільному доступі, вже не можна подавати на більшість респектабельних фестивалів. Та то пусте: як ти пожив у Херсоні і за тобою політав дрон, відбувається переоцінка цінностей. Неважливо, чи матиму я якісь нагороди, чи ні. Важливо, що було показано правду про Херсон. А найвищою нагородою буде деокупація лівого берега області та якщо Путіна судитимуть на основі "Kherson: Human Safari" в Гаазі.
Чи змінили зйомки цього фільму ваше сприйняття війни, України, можливо, Херсона, людей, які тут живуть? Чи змінились, власне, Ви?
— Певно, як і всі в Херсоні зараз змінюються. Я тут тільки два роки, а вже полюбила ці будинки, ці дерева, не говорю вже про людей… І важко бачити, як жителі отримують поранення, як горять будинки…Було таке, що прилітало і в мою квартиру, в якій жила з першою, іноземною, командою. Ми вийшли писати інтерв’ю, прийшли – а в стіні біля мого робочого місця шрапнель.
В іншій квартирі, де вже сама жила, не було вікон – все забите фанерою. То я призвичаїлась накрадати макіяж у темряві.
Як плануєте далі промоцію цього фільму? І чи є думки про наступні?
— Фільм продовжує своє життя, з ним знайомляться все більше глядачів. Я ж буду намагатися презентувати його політикам Америки, Німеччини. До речі, у Бундестазі вже презентувала проєкт торік. Є думки зробити переклад жестовою мовою. Поки я в Америці, але зовсім скоро повернусь до Херсона та продовжуватиму робити репортажі й розповідати всьому світу про те, що відбувається у фронтовому місті.
Переглянути фільм можна за посиланням: www.khersonhumansafari.com
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у WhatsApp,
Джерело – Суспільне
