Творчість стала для неї реабілітацією, говорить ветеранка російсько-української війни Мирослава Ільчишина на позивний "Алергія". Військовослужбовиця двічі була комісована через отримані на фронті травми: у 2021 та 2024 роках. Має інвалідність другої групи. Попри все Мирослава продовжує допомагати ЗСУ. Створює поробки, які потім дарує та віддає на благодійні збори.
Ляльки-мотанки, гноми, плетені вази та кошики. Орендована квартира ветеранки російсько-української війни Мирослави Ільчишиної на позивний "Алергія" заставлена виробами виготовленими власноруч. Навчалась, каже майстриня, самостійно. У ляльок, які робить жінка, немає облич.
"Коли дарую і просять автограф, то пишу "Алергія, Херсон". Найулюбленішу я відвезла в Польщу. Це в мене була на кшталт україночки, зі стрічками. Є гномики, лісовички. Хлопчики та дівчатка ляльки. Вчилася це робити сама", — говорить Мирослава Ільчишина.
Мирослава розповідає, займатись творчістю почала у лікарні, де перебувала після чергового поранення. У квітні 2024 року вона була комісована та отримала другу групу інвалідності.
"Це свого роду реабілітація. Допомагає розробляти моторику рук. В мене судини погані, вже є тремор, руки викручує. Треба було чимось займатися. Згадала, що батько моїх дітей плів кошики з лози. І я теж вирішила спробувати. Перший кошик робила з картону, дно і ручки. І оплела його звичайним канатом для білизни. Потім почала задумуватись про творчість, різні прикраси, квіточки", — згадує майстриня.
За словами жінки, творчість допомагає психологічно розвантажитись, переключитись. Адже щоденні новини важко витримати.
"В мене щодня хтось із хлопців або поранений, або загиблий. Тобто, себе треба до купи зібрати. І творчість мені допомагає", — стверджує Мирослава.
Мирослава Ільчишина проводить майстер-класи з виготовлення ляльок-мотанок.
"Я хотіла, щоб дівчата подивились, як це робиться. Може, для когось буде цікаво. Хтось знайде себе в цьому. Робимо мотанки, а за виручені кошти щось купуємо для ЗСУ. Не буде ЗСУ, не буде України. Ми віримо в ЗСУ. Я зараз допомагаю хлопцям, своїм побратимам, посестрам, і вони дороблюють те, що я не зробила через свій стан здоров'я", — розповідає ветеранка.
Мирослава каже, до Збройних Сил України долучилась наприкінці 2015 року. До цього працювала вчителькою української мови та літератури. Починаючи з 2014 року, займалася волонтерством.
"На сході я бувала кожного тижня. Їздила від громадської організації "ЄДНІСТЬ" — там були матері воїнів, дружини. Пізніше прийняла рішення, що я піду у військо. В мене син пішов на фронт в 19 років, а потім і я. Потрапила до 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. Так почалась моя військова діяльність. Я була старшим бойовим медиком", — говорить Мирослава Ільчишина.
Позивний "Алергія" отримала, коли вперше їхали із допомогою на схід України, каже жінка.
"Ми везли допомогу тоді. Хлопці між собою перемовлялись. Щоб трохи веселіше було, один з них говорить мені: "Дивись, в мене вже алергія на тебе, все чешеться". Коли доїхали, інші почали запитувати про позивний, ну і мої кажуть "Алергія". Зійшлись на тому, що в мене алергія на росіян", — згадує жінка.
У 2021 році Мирослава отримала поранення. Після лікування була комісована. Проте, розповідає жінка, продовжувала підтримувати зв’язок з побратимами. Повномасштабне вторгнення зустріла на лівобережжі Херсонщини.
"Я жила в Олешках. О 3:00 ночі ми вже були в Олешківському військкоматі. Хлопці всі, які вже були списані так само як я або демобілізовані прийшли туди. Прийнято було рішення виїхати в Кардашинку. Звідти нас переправили двома човнами до Херсона.Тоді подзвонили із Голої Пристані та сказали, що росіяни кого бачать на Дніпрі — всіх розстрілюють впритул. Третього березня ми вже були в Миколаєві. Знайшла свого колишнього ротного з 28-ї бригади. Разом з хлопцями ми долучилися до нашої Херсонської 124-ї бригади ТРО, яка формувалася в Кропивницькому. Пізніше вийшли на Херсонський напрямок", — каже Мирослава Ільчишина.
На згадку про деокупацію Херсона у Мирослави залишилась кішка Діпсі.
"Її ім'я з англійської перекладається як "циганка". Це кицька, яка трапилась нам, коли ми зайшли у Херсон.Вона потім була з нами на позиціях. Коли підірвали Каховську ГЕС її маму волонтери забрали у Київ, а Діпсі лишилася в нас", — каже Мирослава.
Мирослава Ільчишина також працює над своєю першою книгою. Каже, робить це спільно з письменницею Наталією Сідларь-Дубовою.
"У цій книзі хочу згадати кожного хто пережив війну: військових і цивільних. Мою однокласницю, яку в Скадовську закатували росіяни, вони на площі її повішали. Мого закатованого побратима "Морпеха", який не встиг вибратися з Олешок", — говорить ветеранка.
"Мрія у всіх українців одна — це вигнати ворога зі своєї землі. Закінчити війну не просто так, а перемогою. Повернутися на лівий берег", — впевнена Мирослава Ільчишина.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у WhatsApp,
Джерело – Суспільне
