Евакуація людей і тварин з небезпечних районів правобережної Херсонщини стає все важчою. Російські війська постійно обстрілюють ці території та атакують дронами. Через це вивозити людей дуже складно й небезпечно.
Але херсонські волонтери не зупиняються. Вони щодня рятують людей і тварин, вивозять їх у безпечні місця — як у межах області, так і за її межами.
Один із таких волонтерів — Андрій Пєтухов. Ми поговорили з ним про те, як проходить евакуація, чому він продовжує цю справу, і чому підтримка людей така важлива.
У своїх дописах у соціальних мережах Ви сказали, що маєте вже другий день народження — 4 квітня 2025 року. Під час однієї з евакуації Вас атакував FPV-дрон російських військових. Як зараз себе почуваєте?
— Зараз почуваюсь набагато краще, пройшов курс реабілітації. Коли все трапилося, це був шок. Бігали, шукали, де заховатись, коли дрон влетів у нас. Згодом вдома прийшов трішки в себе, то вже зрозумів, що в мене дуже болить голова і давить. І звернувся до лікарні. Була тривожність. Зараз все добре. Кожна евакуація — це дуже великі ризики, можна потрапити під дрон, під арту, чи "пелюстку".
Вас врятувало, фактично те, що машина була броньованою. У неї влучив не один FPV-дрон. Розкажіть, як все відбувалось?
— Я забрав чоловіка на Східному і ми поїхали за песиком, там будинок згорів. Це була друга локація. Коли вже виїжджали, я побачив дрон. Він просто в нас влетів. А вони у себе на Telegram-каналі пишуть, що евакуаційний транспорт знищили. Вони 100% бачили, знали, що тут нема ніяких військових, що ми забирали песика і людей, і виїжджали. Але їх це не зупинило.
Це доводить, що вони терористи, вбивають людей, полюють на будь-який транспорт. Їм байдуже. Вони на дітей полюють з дронів. Також на "швидку допомогу" скидають з дрона вибухівку або FPV влітає.
Ви опублікували відео, де рятували тварин і людей туди, де було безпечно. Потім ще були скидання на машину? Бо вона повністю вигоріла
— Так, коли FPV-дрон в нас врізався, він вдарив у мотор. Я тиснув на газ і машина вже не їхала. З ударом я зрозумів, що руки-ноги цілі, одразу звернув вправо, на узбіччя. І наказав усім брати песиків і бігти ховатися, тому що вони далі б нас шукали. Там всі будинки та хвіртки були зачинені.
Ми сховалися за гілки, за дерева. А дідусь плакав і молився. Я розумів, що нам тут не сховатися. І, як диво, була відкрита одна хвіртка, далі були відчинені двері. Ми забігли всі всередину, і десь через півтори хвилини вже літав дрон, шукав нас, щоб вбити. Він не знайшов нас і скинув вибухівку на авто.
Хто вивіз вас звідти?
— Олександр, прізвища не знаю, він рятує вже другий раз. Перший раз він нас врятував, коли ми їхали в Антонівку на евакуацію, у нас був неброньований бус. Ми їхали та підірвалися на міні-"пелюстці". Просто наступаєш, наїжджаєш і вона вибухає. Тоді лопнуло колесо.
Ми їхали вночі й не зрозуміли, що це було. Був вибух, думали, що це дрон, і не зрозуміли, що це "пелюстка". Були всякі думки: кинути авто і просто тікати, десь ховатися. Але виїхали до "Салюту" і там вже машина не їхала. Чекали на Олександра, він приїхав і витягнув.
А другий раз він нас уже врятував, коли я йому подзвонив і він відразу за 15 хвилин приїхав. Дуже швидко. Я пам'ятаю це. Він каже: "Виходьте, я їду за вами". Ми виходимо, біжимо, голову вверх одразу, щоб якщо дрон, то кудись сховатись. Він під'їжджає, сигналить заздалегідь, і одразу в автівку всі, і виїхали. І просто в сльозах, плакав, що залишився живий. Янгол-охоронець мене рятує, він дуже в мене сильний.
І це, скажу так, не вперше. Були ми на ГЕС, коли дідуся вивозили й попали під обстріл артилерії. Дідуся тоді тільки зачепило. Також ще і на лівий берег їздили. Я знаю, коли був в окупації, їду на окуповану територію і розумію всі ризики, якщо там зловлять, то вже ніхто не відпустить. Дуже багато ризикував життям, і це не вперше.
У дописах у соцмережах Ви писали, що під час проходження лікування у медзакладі повернулися до евакуації. Як, чому?
— Я відданий своїй справі не на 100%, а на 200%. Я тоді не виконав всі п'ять заявок і хотів ввечері їхати. Мене відмовили. Я напевно був у стресі і не розумів, що казав. Вранці прокидаюся, бачу погодні умови, туман був. І поїхав за людьми, позабирав всіх, кого не вивіз тоді. Зібрав, вивіз, але теж їхати було небезпечно і психологічно дуже важко. Але все вийшло, все вдалося. І після цього ми теж ще їздили на евакуацію.
Звідки така мотивація?
— Я не знаю звідки вона. Я роблю все, що можу: люблю своє місто і допомагаю людям у Херсоні. Я займаюся не тільки евакуацією, допомагаю людям, дітям зі смаколиками. До дітей люблю їздити. Дуже багато роботи і буває, що не встигаю. Відпочинку майже немає.
Коли, як і чому прийшли у волонтерство?
— Ще в окупацію люди бачили, що я виїжджав у місто, показував ситуацію в соціальних мережах. Вони боялися виходити з домівок і говорили: "У мене там залишилась їжа, там в магазині продукти, можеш приїхати все зібрати та роздати людям?". Отак почалась моя волонтерська діяльність. Потім вивозив людей, дітей в Миколаїв, Одесу, завозив гуманітарну допомогу, продукти, ліки.
Вже 8 травня прийшли до мене додому росіяни, мене не було, була мама. І вони кажуть: "Якщо ми його знайдемо — він терорист, посадимо. Ви погано виховали свого сина, ми його вивеземо в Севастополь і посадимо". Я розумію, якщо вони мене знайшли б, то думаю ми б не спілкувалися вже.
Наразі основним напрямком вашої роботи є евакуація людей та тварин. Звідки кого вивозите і куди?
— Я дуже багато людей вивіз, навіть не можу підрахувати. І тварин також. Це теж врятовані життя з червоної зони. Це як люди, просто тваринки, вони не розмовляють і не можуть сказати, чого хочуть, але все розуміють. Дуже шкода тварин.
Ми приїхали в Широку Балку забирати песиків, людей. І тут дізнаюся, що там прив’язані залишаються песики. Я швидко зібрав їх і потім знайшли їм родину. От люди залишають, не знаю, чого вони отак ставляться. Я не зміг би залишити свого чотирилапого друга, чи це кішка, чи песик, в червоній зоні й поїхати, ще й на ланцюгу. Багато людей залишає тварин, тому що немає куди їх везти й не беруть з тваринками.
Є багато історій врятованих Вами тварин. Той же Бублик, якого в останній момент схопили. Можливо, є якась історія, яка найбільше Вам запам'яталася?
— Там стільки історій, не знаю, яку вам і розповісти. З Бубликом, пам'ятаю, ми зібрали речі, все завантажили, кішок, песиків. І тут жінка кричить: "Бублик", а чоловік: "Ні". Жінка в сльози, я хапаю Бублика, в автівку і вивозимо.
Ще була така ситуація, з Ясею. Це було у Східному. Чоловік гуляв з песиком в червоній зоні, за ними почав дрон полювати. Поряд був скид, ранило песика Ясю і господаря. Ясю прямо у хребет і її паралізувало. Люди звернулись за допомогою, ми швидко виїхали. Ми її витягнули, намагалися будь-яким чином якось допомогти, щоб вона знову ходила.
Возили в лікарню в Одесу, але там без шансів було. Так, було її дуже шкода. Потім ми влаштували до Насті Тихої, величезне дякую їй, в притулок у Бучу. Вона займається такими важкохворими песиками.
Кого Вам доводиться вивозити: родини з дітьми, люди похилого віку, хто залишається зараз в таких небезпечних місцях?
— Багато залишається літніх людей — нема куди їхати й вони залишаються ще там. Кажуть: "Це мій будинок, і я нікуди не поїду, буду тут жити". Можна їх зрозуміти, вони все життя заробляли на цей будинок, дуже багато віддали йому і виїжджати не хочуть.
І діти також залишаються в червоній зоні. Я їх забирав з Антонівки, Станіслава. От нещодавно була маленька дитина, місяці три, і ще троє: три, п'ять, десь дев'ять років — вивіз родину.
Чи була історія серед людей, яка Вас найбільше зачепила?
— З Янтарного, пам’ятаю, Кіндійка. Там був чоловік лежачий, через стреси стався інсульт, і жінка. Там така історія. Ми їх зібрали: речі, песика, а це вже був пік — десята ранку, багато дронів. Вони живуть так далеко, ми уже виїжджаємо на дорогу, де можна розігнатися, і тут жінка каже: "Я забула документи". О, це найголовніше.
І ти розумієш, що потрібно повертатися назад за документами. Бо люди поспіхом найголовніше не взяли. І ми поверталися. Це дуже був великий ризик, вже багато літали дронів. Потім ми їх вивезли до Одеси. Зараз телефонують, що у них все добре. Кажуть: "Дякую Вам величезне, вибачте, що ми забули документи, ми у віці".
Який вигляд мають населені пункти з червоної зони, або райони міста Херсона, звідки Ви вивозите людей? Що з ними зараз?
— У червоній зоні жах, що коїться: щось горить постійно, дрони літають, обстріли, немає світла, газу, зв'язку, взимку — опалення. І там ще багато людей залишаються. Я впевнений, що і діти є, але ми цього не знаємо.
Багато людей звертаються, коли прилетіло вже прямо в будинок, коли не можна там жити, вони телефонують і просять їх евакуювати. Їду, забираю, якщо я можу допомогти людям, допомагаю.
Багато людей би виїхали, якби їм дали житло. А так вони не хочуть їхати, тому що нема куди й нема за що їхати. Багато питають, а куди вивозимо? Люди знаходять самі собі помешкання.
Розкажіть про інші напрямки Вашої волонтерської діяльності, бо Ви постійно різні ініціативи впроваджуєте, допомагаєте різним людям
— Так трапляється, що багато звертаються за допомогою. Комусь операцію треба зробити, комусь допомогти: от робимо ремонт. У людей була піч і загорівся будинок, закінчуємо вже і будуть вони жити. В усіх сферах — де можу, там і допомагаю.
Звідки підтримка надходить для реалізації таких допомог. Яким чином це відбувається?
— У мене є організація "Бути добру на Херсонщині". Але допомагають люди. Я все викладаю в соцмережах, вони бачать всю роботу і допомагають на добрі справи. Я постійно в роботі: зранку виїхав і пізно ввечері приїжджаю додому. Постійно тут, знаходжуся в місті, під обстрілами.
Як до Вас звернутися за допомогою?
— В Інстаграмі, треба писати на другу сторінку в шапці профілю.
У Херсоні Ви відомі, як Андрій Боксер. Звідки такий псевдонім чи позивний?
— Позивний. Так називають, Боксер. Під'їжджаю і бабуся питає: "А чого ви боксер?" Кажу: "Майстер спорту України з боксу". До повномасштабного вторгнення займався боксом. У Херсоні у 2021 році я виграв турнір Мангера, взяв перше місце, став найкращим боксером турніру, кубок вручили.
Також, по професіоналах боксував: у мене п'ять боїв і п'ять перемог, всі виграв. Як усі, займався спортом, працював. Але з війною я віддав все на допомогу людям, у волонтерство.
Зараз вистачає часу на спорт?
— Так, ходжу в зал для себе. Не так багато часу, але вистачає на спорт. Постійно телефон червоний, їду: "Алло, евакуація", там потрібні ліки, там ще щось. І буває їду в одному напрямку, потім різко розвертаюся в другий напрямок, намагаюся все зробити дуже швидко, допомогти. Часу на себе дуже мало. Просто сісти спокійно, випити каву зранку десь на вулиці, біля кав'ярні, поки мовчить телефон, це і є мій відпочинок.
Які подальші плани?
— Люди зібрали на броньоване авто і буду продовжувати займатися евакуацією, тією справою, котрою займався. І надалі робити добрі справи в цьому місті.
Звідки сили для всього цього після того, що Ви пережили вже не один раз?
— Не знаю, повинен хтось це робити, не можу зупинитися, багато людей мене знають, і знають, що я не зупинюсь. Просто впертий я. От кажуть: "Не їдь". А я поїду. Кажуть: "Не роби". Буду брати й робити. Казали: "Та кидай вже це все, ти й так багато зробив, відпочивай вже". Але я не можу зупинитись.
Про що мрієте?
— Мрія одна у нас. Скоріше, щоб це все закінчилося. Хочеться відпочинку такого, котрий був до повномасштабного, кудись поїхати відпочити, щоб припинились ці сирени, обстріли. Коли приїжджаю — люди плачуть. Дуже боляче це бачити. Хочеться, щоб все закінчилось, щоб не страждали люди, щоб усі наші хлопці були у безпеці.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у WhatsApp,
Джерело – Суспільне
