Військовослужбовець 34 Херсонського полку НГУ Ігор Колесніченко загинув 24 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання на лівобережжі Херсонщини. У нього залишились дружина та двоє дітей. Вони зберігають пам’ять про чоловіка та батька. Родину підтримують побратими загиблого бійця.
Дружина Ігоря Альона Колесніченко помістила фото свого чоловіка навпроти входу у кімнату, щоб завжди зустрічати його очі.
"Обрала собі це місце, щоб я його завжди бачила і він завжди бачив нас. Він у нас як янгол-охоронець. Марк дивиться мультики, а тато за ним спостерігає, щоб він нікуди не вліз, ніде не нашкодив. Я кажу: "Ти ж дивись, тато за тобою спостерігає", — розповіла жінка.
Ігорю Колесніченку було 40 років. Його посмертно нагородили відзнакою президента "За оборону України". Чоловік загинув за день до дня народження свого сина.
"Я замовила фотосесію в місті. Ми замовили торт і чекали тата. Ми знали, що він пішов на ту сторону, на лівий берег, на "нуль", але він мав повернутися. 24 жовтня я зранку встала, щоб поїхати в місто забрати торт. Мені подзвонив командир і сказав таку страшну новину. Сусід сказав: "Ви так кричали. Все село чуло". Ми не могли повірити", — згадує Альона.
До лав Збройних Сил України Ігор Колесніченко долучився добровольцем у травні 2022 року, після евакуації з рідного села, яке було на лінії фронту. До цього чоловік допомагав українським військовим — передавав координати позицій російської армії.
"Він мені зізнався, що йде служити. Я йому дзвонила з-за кордону, а він то трубку не бере, то говорити не може. А потім вже надіслав мені фотографію у формі. Я стала навіть пишатися ним, що він дійсно справжній чоловік, що не втік, пішов служити й буде прикладом для наших дітей. Але ж ніхто не думав, що буде такий сумний кінець", — сказала дружина бійця.
Вони з чоловіком прожили понад 20 років. Виховували доньку Ангеліну та сина Марка.
"Ангеліні було дуже важко. Вона трохи навіть закрилася в собі. Я не знала, як до неї підійти, тому що сама була у розпачі. Нас рятував Марк. Він, як то кажуть, знімав напругу в цій ситуації. Хоч і кажуть, що Марк ще маленький, але він досі пам'ятає батька. І він тепер питає: "Де мій папа, мамо?" Кажу: "Він на небі, дивиться на тебе: як ти себе ведеш, чи слухаєшся мами". Він відповідає: "Мамочка, я ж тебе слухаю, звісно", — ділиться Альона Колесніченко.
Пережити загибель рідної людини їм допомогла поїздка на захід України, яку організували побратими та військова частина Ігоря. Там члени родини отримали підтримку від спеціалістів.
"Після цього між нами якось налагодився контакт. От зовсім по-іншому стало, ніж було до цього. Ми з Ангеліною стали якось інакше дивитися на життя. Просто прийняли те, що треба жити далі, як би боляче не було", — пояснила жінка.
"Наша частина постійно тримає зв'язок з родинами загиблих. Намагаємося допомагати усякими методами: вирішувати юридичні, соціальні, психологічні та інші проблеми. Оскільки у кожного є своя родина, кожен з нас може зіштовхнутися з подібним. Через це ми не можемо жодну родину кинути напризволяще. Це було б не чесно, не справедливо", — сказав військовослужбовець Микола на позивний Міллер.
Чоловік служив разом з Ігорем Колесніченком у 34 Херсонському полку Національної гвардії України.
"Завжди енергійний, бойовий, рвався постійно вперед, ніколи не цурався, не лякався ніяких завдань. Він завжди виконував всі поставлені задачі й проявляв ініціативу. Насправді його дійсно дуже не вистачає. Хоч і пройшло багато часу, але всі досі його згадають, сумують", — сказав побратим.
Ігор Колесніченко мав позивний Інженер. Дружина каже, чоловік ніколи не сидів на місці, постійно щось майстрував.
"До війни він працював будівельником. У нас в селі, мабуть, на пальцях можна порахувати будинки, в яких він не робив. На кожній вулиці в когось був: там кришу перекривав, там взагалі будував з нуля", — говорить Альона.
Їх оселю теж побудував Ігор. Після звільнення правобережжя Херсонщини, чоловік майже повністю її відремонтував, адже хата була пошкоджена внаслідок російських обстрілів.
"Він приїжджав у відпустку і якщо за добу спав години три, то це добре. Він взагалі весь час щось робив, поспішав. Як він мені казав: "Проспати можна все життя." От він весь час і був як та комашка", — згадує дружина військового.
Каже, дуже хоче, щоб про її чоловіка й інших загиблих воїнів завжди пам'ятали.
"Вони віддали своє життя, щоб ми жили далі. Завдяки їм ми не лише живі, а ми тут, вдома. Вони полягли, щоб не пустити ворога сюди", — сказала Альона Колесніченко.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у WhatsApp,
Джерело – Суспільне
