У Херсоні 11 квітня 2025 року Михайло Запорожець раптово пішов з життя за станом здоров’я. Він понад 20 років займався ковальством, брав участь в історичних реконструкціях і захоплювався козацькою добою. Зброя, яку виготовив Михайло, роз’їхалась по світу, її вручали як пам’ятні подарунки послам та консулам.
Він зробив точну копію булави XV століття, яка була знайдена під час міжнародної археологічної експедиції "Фортеця Тягинь", працював над ще однією. Улюблену справу свого життя чоловік не покинув навіть під час окупації Херсона. Виготовлені у той час ножі, він ховав, щоб після звільнення подарувати їх українським військовим.
За кілька днів до смерті ми поспілкувались з Михайлом Запорожцем про його справу й життя у прифронтовому Херсоні.
Херсонець Михайло Запорожець ковалював понад 20 років. На вибір справи його життя, вплинуло захоплення козацтвом. До цього ремонтував машини та займався зварювальними роботами.
"Мабуть, мені був якийсь поштовх від богів і тому так і вирішив, що мені це більш пасує, ніж просто займатися рихтуванням автомобілів. Хоча скоріш за все, це, мабуть, іде ще з дитинства. Мені років з 11-12 подобалось виробляти якісь речі, такі як ножі. Потім з віком воно перейшло у захоплення — відтворити старовинну зброю, старовинні сокири, старовинні булави, ножі тогочасні", — розповідав Михайло.
Його робота, викликала у нього захват й бажання творити.
"Коли в тебе виходить і ти розумієш, наскільки кропітка праця була тоді, й наскільки вона, наприклад, легше зараз, ти в захваті. Ти отримуєш величезне задоволення, коли в тебе виходить відтворити шаблю 16-17 сторіччя", — поділився коваль.
Наслідуючи традиції виготовлення зброї минулих віків, він ніколи не виготовляв шаблонних речей. Розповідав, що не має певного терміну, щоб зробити якийсь витвір від початку до кінця.
"Тому, що сьогодні я зранку прокинувся, в мене є настрій і я починаю робити, а у мене щось не виклеюється.Залишаєш, перемикаєшся на якусь іншу роботу. Можна зробити, за певний період можна зробити все, що завгодно. Але ж це річ буде без душі", — пояснював Михайло.
Він постійно вдосконалював свою майстерність. З початком повномасштабного вторгнення почав використовувати у роботі уламки снарядів та гільзи.
"До речі, от таким же чином на першу річницю бою в тому в Бузковому парку я робив тоді. До мене в руки потрапили декілька гільз 152-го калібру, вони бронзові, латунні. І таким чином вийшли підставка під квіти, вазончик такий і дзвін, який повісили на тому місці", — поділився коваль.
Він говорив, що працювати в прифронтовому Херсоні під звуки вибухів — це дуже цікава річ. Продовжував робити свою справу навіть коли навколо літали снаряди й били КАБи. Гордився, що він херсонець.
"Страшніше було працювати під час окупації. Тому що кожний виріб, який робився, його треба було ховати. Окупанти заходили до майстерні, але ж нічого не знайшли. У мене була можливість, коли хлопці зайшли 11 листопада до Херсону, я на площі дуже багато ножів віддав хлопцям. І що саме цікаве було, я попередив, що речі були зроблені в окупованому Херсоні. І вони все-таки дочекалися", — згадував Михайло.
Допомога військовим завжди була пріоритетним напрямком у його роботі. Йому замовляли необхідні речі для підрозділів.
"Я називаю його маленький лом. Чому? Тому що доволі така міцна сталь, доволі потужна річ. Можна і хліб з салом порізати, й інше зробити.Хлопці, наприклад, колись телефонували, кажуть: "Дякуємо, ми такими ножами знімаємо двері з петель". Тобто річ потужна. Я чому називаю ломом, можна і землю поколупати й можна дошку розрубати. Це те, що потребує сьогодні наш воїн", — пояснював Михайло.
Він виготовляв не тільки ножі, займався й художньою ковкою — решітки, ворота, двері, забори.
"Все, що завгодно, як то кажуть. Хлопці звертаються — там треба зробити багажник на дах, тому що дрони літають. Треба його підсилити для того, щоб хоча б якими уламками не прошивало кришу або якісь кунги поварить, або щось те, що потребують хлопці на позиціях", — розповідав коваль.
У лютому 2025 року Михайло виготовив репліку булави XV століття, яку знайшли під час міжнародної археологічної експедиції "Фортеця Тягинь", працював над ще однією копією.
"Наступна вже майже готова. Так що теж буде радувати, приносить задоволення наступному господарю", — радів чоловік.
Михайло Запорожець також брав участь в історичних та культурних проєктах. Серед своїх ковальських робіт мав улюблені речі.
"Я можу сказати, наприклад, що найдорожчою, можливо, є моя шабля, яку вручили Джону Теффту. Він був послом Сполучених Штатів Америки. У консула в Польщі є мої сокири. Дуже багато речей, які розійшлися. Ну я отримую задоволення від того, що людям це подобається. А сказати конкретно яка річ понад усе мені до душі? От скоріш за все, мабуть, перший колодач, який я зробив, це моя улюблена річ", — розповідав коваль.
11 квітня 2025 року Михайло Запорожець раптово пішов з життя за станом здоров’я.
"Ви знаєте, допоки існує полум'я, допоки існує метал, ковальська справа нікуди не дінеться", — казав він.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у WhatsApp,
Джерело – Суспільне