Десятирічний херсонець Андрій Спиця мріє стати рятувальником. Його батько — військовослужбовець ЗСУ загинув в автокатастрофі. Хлопець займається боксом та грає у місцевій футбольній команді "Кристал". Ми дізнались, як живе родина у прифронтовому місті та які кроки робить Андрій для здійснення своєї мрії.
Коли Андрій Спиця пішов до школи, то провчився там лише два-три місяці. Спочатку навчання у класах призупинили через COVID, а потім почалась війна.
"Однокласників дуже мало. Багато повиїжджали за кордон, в інші міста. Не вистачає того, щоб побігати по коридорах, їдальні. Багато чого", — поділився хлопець.
З чотирьох років він займався боротьбою. У гурток його привів батько. Ще пів року Андрій паралельно ходив на секцію з плавання. Спорт у житті родини був завжди. На згадку про часи, проведені з батьком, хлопець зберігає шайбу.
"На "Льодовій арені" у 2021 році ми з татом і братом пішли на хокей. Ми доволі низько сиділи й до нас на трибуну вибили шайбу. Я сиджу та думаю, що з цим робити? Може, назад закинути? А тато каже: "Та забирай, забирай швидше". І чотири роки вона вже зі мною", — згадує Андрій.
Після початку повномасштабного вторгнення, чотири з половиною місяці родина жила в окупованому Херсоні. Потім мати з двома синами виїхала до Запоріжжя. Батько був військовослужбовцем, тому лишався у місті до звільнення правобережжя. Зараз родина живе у Херсоні разом із кішкою Люсею та собакою Монею.
"Люська у нас "десантниця". Вона двічі падала з восьмого поверху. Один раз на 8 березня зробила мені такий "подарунок". А Моню ми взяли з вулиці. Бо коли загинув мій чоловік, я пообіцяла хлопцям, що у нас обов'язково буде пес. Спочатку ми його шукали, а потім трішечки стихли. Кажу: "Наш собака знайде нас сам." І так воно й сталось", — сказала мама Андрія Юлія Спиця.
Жінка народилась у Харкові, а 20 років тому переїхала у Херсон. Каже, дім для неї має дуже велике значення.
"Для мене дім — це там, де серце. Тут народилися мої сини і я вважаю, що не можу покинути це місто, як би не було страшно, як би не було важко. Мені потрібен Херсон, а ми потрібні Херсону також", — вважає вона.
Андрій не припиняв займатись футболом – у Запоріжжі грав у клубі "Металург", а після повернення до Херсона – у "Кристалі". Також він відвідує секцію з боксу. Говорить, це потрібно для здійснення його мрії.
"Дуже хочу бути ДСНСником. Тому що вони рятують людей, як і військові. У мене є друг Ваня. Його вітчим Артур працює в ДСНС. Я дуже багато на місцях "прильотів" бачив рятувальників, які розбирали завали. Для цього дуже багато треба займатись спортом, фізична підготовка потрібна", — сказав хлопець.
У Андрія безліч мрій, каже Юлія. І ця, пов'язана з майбутньою професією, їй подобається.
"Не тому, що це зараз модно, бо є такі професії, які зараз мають попит: психологи, парамедики, волонтери. Взагалі хочеться, щоб дитина виросла людиною в першу чергу. А ця професія дасть йому змогу розкрити всі свої гарні якості", — пояснила жінка.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у WhatsApp,
Джерело – Суспільне
