До початку повномасштабного вторгнення Світлана Гаврилів зі Станіслава Херсонської області була громадською журналісткою. Під час окупації жінка волонтерила, наразі служить у лавах ЗСУ. У вільний час вона створює авторське намисто та співає у музичному гурті.
Військовослужбовиця Світлана Гаврилів говорить, що до такого її рішення родина була готова. Адже сини та чоловік – теж служать у лавах ЗСУ.
"Наступає такий момент, коли ти розумієш, що вже зробила в міру своїх можливостей на цьому етапі і треба рухатися далі. Прийшли нові волонтери, більші зв'язки та можливості, більше ресурсів зайшло. Тож я пішла в армію. Це було абсолютно в моєму стилі. А починалося з волонтерства, тому що я не боялася їздити в Херсон, коли вже місто було окуповане, я реально відверто їх не боялася", — каже жінка.
Військова показує собаку Міну, яка пережила окупацію в Станіславі. Її переховувала жінка.
"Після деокупації на другий день її забрала. Більше вона від мене не відходить. Коли народилася, в неї був горбатий дуже носик. Довгий горбатий як у колі, але ще з такою горбинкою. І син її назвав на честь 120 міни, бо 120 міна має таку форму. Ну й таке виросла ось Міна 120 мм", — розповіла Світлана.
Господар Міни, син Світлани Іван, був бійцем морської піхоти, загинув під час оборони Маріуполя. Родина отримала звістку про його смерть 15 березня 2022 року, тіло вдалось повернути тільки через два роки. Весь цей час Світлана сподівалась, що її син живий, і може бути у полоні.
"У списки на обмін часто потрапляють люди, яких вже, наприклад, вважають загиблими. Там садять в автобус, покатали-покатали і знову відправили десь в колонію, а потім на обмін приходять ті, кого навіть і не чекали, і не знали, що вони прийдуть. Досвід дуже тяжкий, я висвітлювала свою позицію в соцмережах і дуже багато жінок почали приєднуватися писати, питатися, плакати, тобто у кожного свій стан і у кожного своя манера переживати будь-що. Люди самі збивалися в ці групи. Я не була лідером, я просто була десь тут, а вони завжди могли до мене звернутися, от і все", — говорить військовослужбовиця.
Світлана розповідає, її рятує творчість.
"Починалося з того, що я вмію в'язати гачком, я люблю вплести що-небудь, чому не вплети туди якусь там намистинку, потім бісер. Моя остання серія — колір болю, це якраз про це, що не треба зациклюватися на чорному, не треба вдягати себе в чорне. Сум, біль має кольори, Живіть пам'яттю, живіть хорошими емоціями, згадуйте це все", — каже вона.
Свої авторські намиста вона називає "Коралі від Цітани". У такий спосіб жінка збирає кошти на підтримку ЗСУ. Ще одне захоплення Світлани Гаврилів — музика. Разом з херсонкою Антоніною Потужною вони об’єднались у гурт "DvaЯda".
"Ми почали робити українські пісні або мікси з українських пісень, ми їх назвали мікс-паті, які виглядають шикарно в аранжуванні й в обробці сучасній. І це можна подавати та вони сприймаються легше", — каже жінка.
Після перемоги, каже Світлана Гаврилів, планує відкрити у Херсоні мистецьку школу-студію.
Джерело – Суспільне
