Окупований у 2022, затоплений у 2023, прифронтовий у 2024 — Корабельний район Херсона найближчий до Дніпра і найбільш обстрілюваний у місті. Через рік після повені, спричиненої підривом Каховської ГЕС, сюди потроху повертаються люди, відновила роботу частина магазинів та сервісів. Про життя у районі – у матеріалі з циклу "ТутРемБуд".
У Херсоні чим ближче до Дніпра – тим небезпечніше. На іншому березі – позиції РФ, звідти по місту щодня завдають ударів.
Від будинку Ольги Цілинко до річки — 250 метрів. Колишнього будинку, додає Ольга. Вона з родиною прожила у ньому 20 років: провела російську окупацію, раділа звільненню Херсона і звідси ж тікала у червні 2023, коли після підриву Каховської греблі рівень води почав стрімко підвищуватися і дійшов до середини другого поверху оселі. Відтоді будинок непридатний до життя, розповідає Ольга.
"Перший поверх з бетонних блоків побудований, навіть не цегла. І між бетонними блоками все одно просочується волога. При тому, що фундамент тут – півтора метра углиб. Міцніше немає куди, але волога все одно просочується – і нічого з нею не зробиш. На другому поверсі є грибок, хоча тут все заливали все антисептиками, протигрибковими... Ми розуміли, що жити не будемо, але ми обробляли. Хоча б для того, щоб не було плісняви", – описує стан будинку Ольга.
"У нас був дуже красивий будинок. Ми з ним панькалися, носилися... Ми втратили взагалі все, розумієте? Ми виїхали – у нас навіть білизни не було змінної. Зараз я приїжджаю тільки якщо мені щось треба, раз на місяць. Але я не можу! Ми коли приїжджаємо сюди, потім хворі ходимо. Для мене — це цвинтар мого щасливого життя", – каже Ольга.
І подвір’я Ольги, і сусідні – порослі бур’янами. Якщо родина Цілинко залишається у Херсоні, просто переїхала у більш безпечний район, то велика частина власників інших будинків — виїхали з міста.
Ті, хто залишилися, намагаються самотужки відбудовувати пошкоджені водою і обстрілами оселі. Масштабні капітальні централізовані роботи з відновлення у Корабельному районі неможливі через безпекову ситуацію, — повідомив Суспільному речник Херсонської ОВА Олександр Толоконніков.
"Звісно, ніяких глобальних робот не проводиться. Є лікарня в Корабельному районі, пологовий будинок, де йдуть роботи по облаштуванню підземного укриття. Але переважно — які роботи? Там щодня обстріли", — сказав Толоконніков.
Залишилися у Корабельному районі переважно літні та самотні люди, яким або немає куди їхати, або вони лишаються свідомо і принципово. Для них працює невеликий продуктовий магазин.
“Після деокупації, коли пройшла ейфорія, стало дуже цікаво, як воно. Після затоплення ми почали більш активно працювати. Тому що самі опинились в такій ситуації, що безвихідь. Але все пережили, все добре – відкрилися, працюємо”, – розповідає власниця магазину Ольга Чернишова.
Ольга поіменно знає усіх місцевих та їх потреби. Її магазин із торгової точки перетворився на хаб допомоги: сюди світова організація World Central Kitchen привозить гарячі обіди для мешканців району, а волонтери – гуманітарну допомогу.
"Там великі сумки, а багато хто фізично не може нести. Таксі ти не викличеш, і так грошей немає. Волонтери на машинах не можуть об’їжджати адресно, тому що це небезпечно. А ми все одно тут, на місці, працюємо, до нас люди приходять", – пояснює Ольга, як її крамничка перетворилася на своєрідний пункт незламності.
Пенсіонерка Тамара Іванченко приходить в магазин щодня.
"Витримаємо! Я нікуди не виїжджала, я люблю Херсон, тут вчились, працювали, тут сім’я народжувалась. Херсон – місто герой, правильно його так назвали. На що вистачає – на те і живу, не падаю духом, не голодна", – розповідає Іванченко.
У кілометрі від продуктової крамнички на тихій (між обстрілами) тінистій вулиці працює крафтова кав’ярня з повним "хіпстерським" набором напоїв. Данина війні — режим роботи закладу: з 9:00 до 15:00. Але, зауважує бариста Олексій Мельниченко, для постійних клієнтів може і затриматися.
"Якщо мене попередили, я можу до сьомої залишатись. Але буває так, що після першої нікого і немає", – каже Олексій.
Олексій — єдиний працівник кав’ярні: і бариста, і прибиральник, і маркетолог, і закупник. Протягом останнього року він мав три вихідних.
“За день може бути два відвідувачі, а може бути й тридцять — залежить від погоди. Ви самі відчули, як "класно" на вулиці, а всередині закладу у мене працює кондиціонер. Попри те, що він пробитий. Працює кавомашина. Попри те, що вона пробита", — Олексій показує сліди від влучання уламків на техніці.
Олексій каже, що робота у кав’ярні йому важлива не тільки як джерело доходу, але і як символ.
"Саме зараз, від нашого віку — 20-30-40 років — залежить вигляд не тільки кожного з нас, а і нашого міста, країни. І взагалі — нації. Якщо ми переживемо це все, то місто відбудується і буде краще, ніж було", — розповів бариста.
Джерело – Суспільне
