Через повномасштабне вторгнення Росії в Україну, окупацію та постійні обстріли правобережної частини з Херсонщини, за даними обласної військової адміністрації, виїхали понад 300 тисяч людей, які офіційно зареєстрували свій статус — внутрішньо переміщені особи. Ми поспілкувалися із кількома сім’ями, які зараз живуть в різних українських містах і за кордоном.
"Ми не знали, куди ми їдемо, просто виїжджали з окупації"
Мати п'ятьох дітей, вчителька інформатики й фізики Галина Загідулліна разом з родиною нині проживає в Одесі.
"Наймолодший — Михайло, йому десять років, влітку буде вже 11. Він в окупації завершив четвертий клас. Софія, їй 11, вони погодки, — у нас любителька правди. Їй влітку 12 буде. Анатолій — молодший, він від першого шлюбу", — розповідає жінка про своїх дітей.
Батьківщина багатодітної родини — селище Білозерка. Рідний дім вони покинули під час окупації. В Одесі живуть уже понад два роки.
"Ми не знали, куди ми їдемо, просто виїжджали з Херсона. Для нас головним було виїхати з окупації. Вивезти дітей, а далі — як покаже життя. Так вийшло, що зупинилися в Одесі, бо далі везли вже за кордон. За кордон ми не хотіли, ми хотіли все-таки тут залишитися. Я взагалі мріяла в Одесу поїхати, правда за інших обставин. У мене коріння звідси. Люди протягнули руку допомоги, які самі виїхали за кордон, уступили житло, жити де ми живемо, за комунальні сплачуємо, все свої проблеми вирішуємо", — поділилась Галина.
Облаштуватися та придбати усе необхідне допомогли волонтери та небайдужі люди, каже вона. В Одесі діти почали навчатися в музичній школі, Галина разом з чоловіком влаштувалися на роботу. Зараз жінка викладає фізику в одному з одеських ліцеїв.
"Колектив там чудовий, зустріли мене добре і дітей привітали. Дітей безплатно взяли навчатися, дали їм духові інструменти й навчили на них грати. Потім колега з Херсона пропонує мені тут роботу в одеському ліцеї. Там у нас дуже багато і вчителів, переселенців з Херсона, і дітей", — розповіла Галина.
Старша донька Галини закінчила магістратуру Херсонського аграрного університету, старший син — навчається у Херсонському державному університеті, середній планує вступати до одеської морехідки. До рідної Білозерки, каже Галина, повернуться тоді, коли закінчиться війна і розмінують усі землі.
"Повернемося додому, будемо відбудовувати все і будемо працювати ще більше, ніж зараз"
Херсонка Олена Бджола разом з двома доньками переїхала до Тернополя.
"Ми були в окупації до вересня 2022 року. Потім молодша донька сказала, що це за життя, скільки можна, виїжджаймо. Ми й вагалися трошки, але Маргарита сказала: "Ми їдемо до Тернополя, бо це місто моєї мами, вона тут народилася, тут жили бабуся, дідусь, мої родич, вони можуть допомогти". І допомогли насправді мені. І ми вірили, що є пункт призначення. Ми безплатно евакуювались. Записалися. Це було важко, бо ми спочатку їхали катером до Олешок, потім автобусом через 30 блокпостів окупантських. Ми їхали до Запоріжжя. Нам пощастило ми за один день проїхали", — розповіла Олена.
В Тернополі, говорить, адаптувалися швидко. Спочатку гуманітарну допомогу отримували від релігійних організацій. Зараз жінка працює, діти навчаються онлайн.
"Я завжди працювала на декількох роботах, тому що основна моя робота — це Херсонська обласна бібліотека імені Олеся Гончара. Будівля нашої "гончарівки" зруйнована, але вона все одно працює: і онлайн, і не тільки. У Херсоні дівчата працюють і ми працюємо, проводимо заходи", — розповіла Олена
Її старша донька перший раз була в Тернополі у віці двох з половиною років. Зараз дівчині 20 і вона навчається в ХДУ на психолога.
"Я їй пропонувала вступати в Тернополі, Львові, Івано-Франківську. Вона сказала: "Ні, я буду навчатися онлайн саме в Херсонському виші, хочу тут навчатися". Вона обрала для себе такий шлях. А молодша Маргарита дуже активна, вона навчається в гімназії №6", — говорить Ольга.
Її молодшій доньці на початку було дуже складно знайти друзів. Маргарита каже, не знала цього міста і не могла до нього звикнути. А всі її херсонські друзі роз'їхались різними містами.
"Але з часом я знайшла друзів, адже пішла в театральний гурток "Третій дзвінок". Це ляльковий театр. Ми ставили цілий рік виставу і дуже успішно все здали. Там я знайшла покликання. Але це ще не кінець, я знайшла багато друзів і мені це допомогло освоїтися в цьому місті", — поділилась Маргарита.
Олена подорожує Тернопільщиною та розповідає про це у своєму блозі.
"Подорожі — це для мене ресурс. Я відновлююся шляхом цього і це не обов'язково дорого. Тому всіх закликаю теж їздити, бо потім не буде часу. Повернемося додому, будемо відбудовувати все і будемо працювати ще більше, ніж зараз", — говорить жінка.
"Я все життя проїздив за кермом, але понад семи місяців я за руль не міг сісти"
Роман та Ірина Онищенко з Олешок. Разом із бабусею були змушені покинути рідну домівку після підриву російськими військовими Каховської ГЕС.
"Ми приїхали сюди через всю Росію, через Європу, через Латвію, Литву, Польщу — у Київ. Тут, на Київщині, одразу звернулися у свою сільраду, Софіївську сільраду. Нас записали в групу. Волонтери нам дуже допомагали. Продукти давали: крупи, олія, борошно. А благодійний фонд, допомагав з одягом і посуд дав. Ми ж без нічого приїхали", — розповідає Роман.
Після окупації, затоплення та переїзду погіршився психологічний стан, каже чоловік
"Я все життя проїздив за кермом, але понад семи місяців я за руль не міг сісти. Це настільки психологічний стан був такий. А зимою почав потрошку їздити. Зараз уже нормально. Але ж чим далі, тим далі. Думав, буде легше, а воно все сниться. Все життя. Ми почали будуватися. І це тільки у 2021 році закінчили основні ремонти в хаті, в самій хаті. Не приступали ще до другого поверху", — ділиться чоловік.
Його дружина Ірина говорить, що родина живе за рахунок соціальних виплат та допомоги небайдужих людей.
"Я лікуюся, бо в мене сердечна недостатність. Після інфаркту, який я перенесла в окупації. Тепер у мене склероз сердечного м'яза повний. А ще й із зором проблеми. Я медик і дуже хотіла б вийти на роботу. Але тут зір, а тут серце", — говорить жінка.
"Треба хоча б трохи мати словниковий запас і хоча б елементарні речі розуміти, й вміти сказати"
Тетяна Драбік з початком повномасштабного вторгнення з двома дітьми переїхала з Херсона до села Миролюбівка Білозерської громади. Після окупації населеного пункту, каже жінка, там стало небезпечно, до того ж не вистачало їжі.
"Ми спробували виїхати до Польщі, тому що мій чоловік вже працює там дуже давно. тому ми поїхали туди, намагалися влаштувати своє життя в Польщі, але нам не вдалося. Ми стикнулися з такою проблемою, як небажання місцевих приймати українців до себе жити. Ми не могли знайти собі окреме житло", — розповіла Тетяна.
У січні 2023 року родина переїхала до Німеччини.
"Діти ходять тут до школи, паралельно навчаються в українській школі. Але спілкування з місцевими у них дуже обмежене, бо діти ще дуже погано знають мову. Це велика перепона. Але вони намагаються, вже трохи вивчили іншу мову. Вона дуже складна, важко її вчити, а без знання мови роботу знайти дуже важко. Треба хоча б трохи мати словниковий запас і хоча б елементарні речі розуміти, й вміти сказати", — говорить жінка.
Після закінчення війни родина планує повернутися до Херсона.
"З моменту деокупації правобережжя Херсонщини виїхали сотні тисяч людей"
За словами заступника голови Херсонської обласної військової адміністрації Ярослава Шанька з моменту деокупації частини Херсонської області загальна кількість евакуйованого населення становить понад 45 з половиною тисяч. З них понад шість тисяч діти та 500 маломобільні люди.
"Частина жителів Херсонської області перемістилися до так званих більш безпечних регіонів. Обласною військовою адміністрацією вживалися всі заходи, для того, щоб забезпечити евакуацію. Можна сказати, що з моменту деокупації перемістилося сотні тисяч людей. Найбільше — до Одеської області, Миколаївської, Дніпропетровської, Києва", — розповів Шанько.
За його словами, жителі деяких населених пунктів змінили своє проживання в межах області.
"На обліку соціального захисту населення — понад 44 тисячі внутрішньо переміщених осіб. Станом на квітень місяць їм виплачено майже 22 мільйони гривень. Разом з тим найбільше у нас ВПО в області, вони перемістилися до Херсона, Великоолександрівської громади, Білозерської громади", — каже чиновник.
Для внутрішньо переміщених осіб, розповідає Шанько, обласна військова адміністрація відкриває хаби в різних містах України
"Вже відкритий хаб у Кривому Розі Дніпропетровської області, також відкрили нещодавно в місті Київ. Зараз опрацьовується питання щодо відкриття таких хабів у Миколаєві, Дніпрі, можливо у Львові. Тобто ми постійно над цим працюємо. Разом з тим ми напрацьовуємо питання створення модульного містечка для ВПО, які втратили житло внаслідок обстрілів, в одному з населених пунктів Херсонської області Чорнобаївської громади. Воно буде розраховане близько 350 людей", — розповів Шанько.
Також, говорить чиновник, ОВА співпрацює з всіма областями України. І точно знає, куди і скільки жителів Херсонщини можуть поселити.
Джерело – Суспільне
