Херсонка Олена Потак разом з донькою виїхала в Одесу у лютому 2023 року. Там опанувала тактичну медицину та приєдналась до лав ЗСУ.
До початку повномасштабного вторгнення РФ Олена Потак працювала заступницею керівника в одному із мережевих супермаркетів. З 15 років була представницею готичної субкультури. Зараз Олена старша бойова медикиня, інструкторка із тактичної медицини.
"Готи — зрозуміло, що це не якась там не організація, для мене це стан душі. Я вирізнялась зовнішнім виглядом: пірсинг, татуювання, чорний колір, нестандартна музика та життєві погляди. Але це мені не заважало знаходитись в соціумі, працювати з людьми та керувати ними і мати високий рівень відповідальності", — розповідає дівчина.
Повномасштабне вторгнення змінило її життя. 25 лютого 2022 року, пригадує Олена, вона збирала продукти для українських військових, які тримали оборону Антонівського мосту.
Займатись волонтерством почала разом з друзями — передавали підгузки та харчування для немовлят із "Будинку дитини", допомагали херсонцям які цього потребували, ходила на мітинги та продовжувала працювати. Так було протягом місяця.
Далі — російські військові силою розігнали мітинги у Херсоні, займатись волонтерством стало небезпечно, а після новин про Ірпінь та Бучу Олена, почала боятися за семирічну доньку Єлизавету.
"У мене будинок так побудований, що є полога стріха, а під нею була ніша. Туди могла пролізти тільки донечка. Я зателефонувала своєму колишньому чоловіку, він приїхав і ми зробили Єлизаветі там хованку. Вдома ми з нею розмовляли, продумували план, якщо щось трапляється, як вона виходить, через яке вікно вилазить, щоб це було для неї не травматично, як біжить і що робить. І найтяжче в цьому всьому було пояснити семирічній дівчинці, чому їй треба боятися дорослих чоловіків", — каже Олена.
Під час окупації Олена лишалась у місті. На блокпостах військові РФ звертали увагу на її татуювання.
"На лівій руці у мене тату по роману "Відьмак" Сапковського. Той російський військовий, який перевіряв, одразу спитав: "А что это, рукав? Ты забивала националистические татуировки?". Потім підійшов інший і каже: "Не трогай её, это "Ведьмак", я знаю, это Сапковский, это роман". А потім спитав чи я фанатка "Відьмака" і я відповіла, що так. От на такому драйві я й проїхала", — розповідає Олена.
Після цього випадку, Олена зробила інше татуювання.
"На спині у мене по центру між лопатками була пентаграма перевернута з бафометомБожество чи його ідол, якому нібито поклонялись тамплієри. Це відголос моєї юності. Але я не хотіла забивати це татуювання, бо це мої 18-19 років, драйв, але залишати його стало дуже небезпечно", — каже дівчина.
У Херсоні Олена дочекалась звільнення міста і разом із донькою зустрічала українських військових. У лютому 2023 рок, через проблеми зі здоров’ям у доньки, виїхала до Одеси. Працювала адміністраторкою у реабілітаційному центрі, там познайомилась з волонтерами, почала вивчати тактичну медицину та приєдналась до лав ЗСУ.
"Я хочу, щоб моя матір ходила з прямою спиною по вільній землі, я хочу, щоб в неї була достойна старість. Хочу, щоб моя дитина приймала з гордістю свою країну. Я не знаю, ким вона буде і чим займатиметься, але хочу, щоб вона жила у вільній країні. Як би важко не було, ми всі маємо зібратися, взяти себе в руки і піти вже доробити цю справу", — наголосила херсонка.
Олена продовжує нести службу та організовує збори на потреби військових.
"На мою думку, жінки не тільки повинні мати право, а мусять збиратися і йти воювати. Я не кажу лізти в окопи, по собі розумію, є моменти та жінки, які це можуть, а які ні. Але на фронті багато тилових професій, де жінка може бути дуже корисною", — сказала військовослужбовиця.
Олена говорить, якби вона мала можливість будь-яким чином стерти абсолютно все, зокрема, і своє життя аби припинити війну — вона б довго не роздумувала.
Джерело – Суспільне