Викладач херсонського вишу Олександр Чемерісін зібрав літопис цивільного спротиву Херсона. У ньому історії херсонців, які пережили окупацію. Одна з них — про лікаря Віктора Колісника.
Лікар з Херсона Віктор Колісник з 2014 року очолює волонтерський лікарський рух, багато разів їздив у гарячі точки, був головою Федерації тенісу Херсонської області, мав дитячу тенісну школу в міському парку.
На початку повномасштабного вторгнення він працював завідувачем відділення функціональної діагностики та ультразвукової діагностики. Його дружина Людмила – лікаркою в цьому ж відділенні.
"24 лютого 2022 року о 6:00 мені зателефонувала медична сестра лікарні, чоловік якої працював поліцейським і повідомила, що почалась війна. Ми швидко зібрались і поїхали в лікарню, але вже чули вибухи, тоді вони були ще далеко", — пригадує чоловік.
За його словами, з перших днів у лікарню поступали поранені тероборонівці та військові, адже лікарня розташована найближче до Антонівського моста. Були й цивільні поранені, зокрема – учасники мітингів спротиву.
"Для нас це теж був новий досвід, адже раніше ми не стикались із такими пораненнями, політравмою: це були й обличчя, і кінцівки, і черевна порожнина. Тоді у нас умовно працювали 30 лікарів-хірургів, і всі, хто мали хірургічний досвід, були в лікарні та надавали допомогу в приймальному відділенні, а потім оперували", — розповідає чоловік.
Лікар говорить, що привозили багато поранених військових, тоді вже всі розуміли, що вони будуть під іншими прізвищами.
"Ми їх переодягали, ховали у хірургічному, травматологічному та урологічному відділеннях. І, мабуть, три хлопці так перебували у нас майже два місяці. Один з них — 19-річний хлопець, якого привезли майже з-під Чонгара. Його матері прийшло сповіщення, що він загинув і вона приїхала за документами. Досі пам’ятаю той момент, коли жінці повідомили, що її син живий....", — каже лікар Колісник.
За словами Віктора, декого з військових працівники медзакладу забирали до себе додому. Окрім того, з перших днів у бомбосховищі лікарні переховувались 300 місцевих жителів, їх годували та надавали медичну допомогу. Сам Віктор жив на роботі до 18 березня – спав у своєму кабінеті та цілодобово приймав пацієнтів.
У період окупації лікарі стикалися з чималою кількістю проблем: відсутність ліків, утиски з боку російських військових, колаборанти, виїзд колег, велике навантаження на роботі. Але ще складніше стало працювати, коли зник зв’язок.
"Всі нон-стоп йшли в лікарню, бо ми обслуговуємо не тільки місто, а й всі прилеглі території. Умовно, ми обслуговували частину лівого берега, зокрема, Олешки та Голу Пристань. Люди приїжджали й ми всім допомагали. Черги були великі, навантаження на працівників теж", — розповідає заввідділення лікарні.
Російські військові почали приходити до лікарні з квітня 2022 року. Спочатку – персонально до лікарів чи медсестер, після ж почали перереєстровувати заклад на їхнє законодавство, привозити рублі та видавати російські паспорти.
Віктор Колісник продовжував працювати та допомагати херсонцям до червня 2022 року, а коли до нього втретє прийшли додому, зрозумів, що до затримання лишилися лічені години. Тоді й було прийняте рішення виїжджати. Підготували з дружиною гаджети та вирушили через Крим у Варшаву до доньки.
"Ми сіли в автобус, переїхали Антонівський міст. Російські військові на блокпосту роздягнули всіх чоловіків до білизни. І то я відчував сором не за себе, а за тих трьох чоловіків, які стояли в чорних окулярах, дивились на нас і перевіряли телефони. До того, я бачив в автобусі людей, яких знав і вони теж виїжджали. Ми доїхали до Армянська, там дві пані мене запитали: "Чому ви їдете?", я відповів, що лікар і їдемо ненадовго, у відпустку до доньки та повернемось. Тому нас, певно, швидко пропустили", — розказує чоловік.
За чотири доби Віктора та Людмилу вже зустрічала донька. У Польщі родина жила до квітня 2023 року, потім — вирішили повертатися додому. І тільки-но приїхали в Херсон, відразу вийшли на роботу, аби допомагати херсонцям.
"На роботі краще, легше й спокійніше, ніж вдома. Дружина каже, що додому не хоче повертатись, ми там умовно на нулі живемо. На роботі, звісно, також гучно, але в нас немає часу на це звертати уваги, і так у всіх хто працює. Бігаєш, та й робиш своє діло", — говорить лікар Колісник.
Історію Віктора можна прочитати в Літописі цивільного спротиву Херсона, який вийшов друком у 2023 році. Упорядник – викладач Херсонського державного університету Олександр Черемісін каже, що у виданні представлені розповіді самовидців окупації Херсона російськими військами у 2022 році. Це 27 інтерв’ю із жителями міста та сусідніх сіл – Киселівки, Олешків та Антонівки. Книга вийшла друком завдяки дослідницькій стипендії в Центрі міської історії, яку інституція надає за підтримки німецького Фонду Кербера.
"Я намагався увібрати різні професії, представників різних соціальних груп. В літописі є історії приватних підприємців, шкільних вчителів, викладачі державного та аграрно-економічного університетів, пенсійний фонд. Є історії волонтерів і лікарів, які розповідали свої історії про те, як брали участь у мітингах, робили різні форми спротиву, ховали документи від російських військ. А також тих, хто допомагав ЗСУ, передавали дані телефоном, а один із героїв навіть вбив окупанта", — розповів упорядник літопису.
Кожен респондент отримав примірник книги, також вона представлена в Херсонському обласному краєзнавчому музеї, бібліотеках Гончара та ХДУ, є доступна для всіх онлайн-версія. Загалом зібрано 88 історій. Другий том книги планується навесні 2024 року. Третій – після звільнення лівого берега.
Джерело – Суспільне
