Історичний парк у центрі Херсона минулого тижня був охоплений вогнем, що виник через ворожі обстріли. Обгорілі чорні дерева нині мало нагадують популярне серед херсонців місце відпочинку.
Про пожежу в Шевченківському парку повідомило «Суспільне Херсон», опублікувавши в соцмережі фото:
Шевченківський парк у Херсоні після пожежі, липень 2025 рік. Фото: Суспільне Херсон/Олександр Корняков
Наразі не відомо, наскільки великої шкоди завдав вогонь. Можна лиш уявити масштаб трагедії – адже сухостій у парку був значним, тож вогонь міг легко захопити чималу його територію. Прибирання парку зараз неможливе через небезпеку, тож він сильно поріс бур’яном. Чимало дерев – посічені уламками від снарядів, усюди розкидане гілля.
На підтвердження – декілька фото, зроблених у травні цього року:
Шевченківський парк у травні 2025 року. Фото: Суспільне Херсон/Олександр Корняков
В історії парка, який є одним із найстаріших у Херсоні, було чимало трагічних сторінок, пов’язаних зі знищенням насаджень. Якби не це, то сьогодні місце для відпочинку, яке сучасні херсонці знають як Шевченківський парк, могло б «відзначати» 240-річчя від заснування.
Детальніше про закладення парку, його назви в різні історичні періоди та значення для Херсона розповів на своїй сторінці краєзнавець Віктор Хмель.
Коротка історія громадського саду
У 1785 році, лише через 7 років після початку будівництва Херсона, на високому й пустельному ще березі Дніпра, між військовою фортецею та мирним Грецьким передмістям, було розбито громадський сад. Місце для нього обрали не випадково. Він практично став центром молодого міста, а з його висоти відкривався мальовничий краєвид на Дніпро та зарослий очеретом болотистий берег.
Однак невдовзі через економічне зростання сусідніх Миколаєва та Одеси Херсон швидко занепав. Разом з ним повільно помирали від посухи молоді та ще не зміцнілі дерева громадського саду. Він зник, а на його місці невдовзі облаштували площу для кінних змагань.
Денисівський парк
Понад 50 років проіснував цей запилений незатишний іподром у центрі Херсона. Нарешті у 1869 році віцегубернатор Денис Гаврилович Карнович ухвалив рішення про відновлення парку. Протягом кількох років його відновили й назвали на честь зачинателя – Денисівський, це була перша офіційна назва парку. Планування його алей із незначними змінами збереглося аж до наших днів.
Олександрівський сад і народні гуляння
Перша назва протрималася понад 10 років, а 9 січня 1880 року на засіданні Херсонської міської думи вирішили перейменувати парк у сад імені Олександра II. Тоді ж ухвалили рішення посадити в центрі саду дуб – на згадку про 25-річчя царювання імператора – і обнести його залізними ґратами.
У 1897 році серед алей та дерев з’явилися перші павільйони для естради та буфету, побудовані за проєктом архітектора Олексія Сварика. Сад обкопали глибоким ровом, захищаючи від корів і свиней, які бродили по місту без нагляду. Для населення встановили режим відвідування парку – це не всім подобалося: відвідувачі нарікали на те, що сторожі вже близько 11 години вечора починали випроваджувати всіх із саду.
Поступово Олександрівський сад став народним, оскільки міська еліта віддавала перевагу відпочинку на «аристократичному» Потьомкінському бульварі (нині – сквер Михайла Грушевського біля облмуздрамтеатру), далі від простого люду. Щоправда, інколи класова приналежність анітрохи не заважала міському бомонду дивитися на неординарні видовища, що відбувалися в Олександрівському саду. Наприклад, наприкінці жовтня 1899 року всесвітньо відомий повітроплавець-парашутист Юзеф Древницький демонстрував свої вміння, піднімаючись на повітряній кулі з центральної алеї саду.
На початку ХХ століття Міська дума ухвалила рішення про заміну листяних дерев у саду на насадження хвойних порід. Однак, попри всі старання міського садівника Інвейса, який висадив тут кілька тисяч хвойників, рослини не прижилися, а парк, позбавлений більшості зрілих дерев, почав занепадати.
Ще однією проблемою міського місця відпочинку було засилля на його алеях велосипедистів і дам легкої поведінки. А в сутінках тут бешкетували хулігани-грабіжники. З усіма цими прошарками херсонського населення місцева поліція вела непримиренну, утім, марну боротьбу.
А проте Олександрівський парк мав особливу популярність. Найчастіше тут влаштовували народні гуляння на користь численних місцевих громад, а наступного дня міські газети інформували читачів:
«У неділю, 14 червня, товариством “Праця” в Олександрівському парку було влаштовано народне гуляння з феєрверком, при двох оркестрах музики, з велосипедними перегонами та бігом у мішках. За біг у мішках 1-й переможець отримав металевий кишеньковий годинник, 2-й – будильник. Збір був хороший, погода сприяла» (газета «Юґ», 1904 рік).
Парк Леніна та цвинтар під дубом
Революція 1917 року внесла свої корективи й відкрила нову сторінку в історії міського парку. У газетах за 1919 рік у той короткий період, коли Херсон був «радянським», Олександрівський сад уже називали парком Леніна, а під покровом дуба влаштували цвинтар червоних солдатів.
«Полк із прапором і оркестром супроводжував тіло героя до місця його вічного упокою під столітнім дубом», – писала херсонська газета «Вісті».
Проте білі війська, які зайшли в місто, вилучили тіла червоних героїв, а в тих же могилах… поховали своїх. Щоправда, як виявилося, теж не на «вічний спокій».
Тарасо-Шевченківський і знову Леніна
Після остаточного встановлення в місті радянської влади парк знову перейменували. Тепер він став Тарасо-Шевченківським. Під цим ім’ям парк проіснував близько 10 років.
У 1927-му він знову зазнав перейменування. Ім’я Кобзаря з назви парку вилучили й на цілих 80 років знову повернули ім’я Леніна. Тепер парк почав офіційно називатися «Парк культури та відпочинку імені В. І. Леніна».
Друга Світова війна та окупація Херсона не помилували міський парк. Більшість дерев було вирубано на дрова.
Після війни розпочалося відновлення: посадили нові дерева, розбили клумби з квітами, встановили 12 нових скульптур замість знищених війною. Частково відновлений парк прийняв перших відвідувачів 1 травня 1948 року. До кінця 1950-х тут з’явилися дитячі каруселі, кіоски з морозивом та водою, телефони-автомати та газетні вітрини. Було обладнано також «інфоцентр», який за допомогою гучномовців, встановлених у різних куточках парку, інформував відпочивальників про «досягнення країни переможного соціалізму».
«Пам’ятаю, як у 1970 роки в парку яблуку було ніде впасти, особливо вечорами, коли починалися танці в знаменитій “Клітці”. І справді влучним словом охрестили парковий танцмайданчик, який таки нагадував клітку з високою огорожею навколо круглої арени», – пише Віктор Хмель.
Пошуки нової назви
У період розвалу СРСР навколо назви парку довго ламали списи прихильники «історичної правди». Прихильники повернення назви імені Олександра II мотивували свій вибір тим, що дуб у центрі парку посаджений на честь царя. А вірні «ленінці», які не визнавали царських заслуг, вимагали «не чіпати святе». Ратували навіть за те, щоб повернути парку ім’я Карновича, назвавши його знову Денисівським.
Полемікою навколо назви парку тоді були сповнені сторінки місцевих газет. Наприклад, газета «Гривна» вела підрахунок голосів прихильників різних назв. Перемогли прихильники Тараса Григоровича…
Джерело – Гривна
