Російські окупанти тероризують мирних жителів правобережної Херсонщини, полюючи за ними з дронів. Яким є повсякденне життя людей на прифронтових територіях, кожен крок яких супроводжується терором із неба?
У своїх пабліках росіяни цинічно заявляють, що б’ють лише по військових. Однак реальність свідчить про протилежне – мішенню окупантів є саме цивільне населення, незалежно від віку та статі.
Життя триває і на лінії зіткнення. Людям із прифронтових сіл Херсонщини часто потрібно у справах кудись іти, їхати. Проте будь-яке пересування на відкритому просторі є ризикованим – може, саме в цю хвилину за тобою стежить ворог із безпілотника й готується скинути вибухівку…
Ми зібрали в соцмережах декілька розповідей жителів правобережної Херсонщини, будні яких проходять у цій страшній реальності.
«Сьогодні їду з Херсона й на дорозі від асфальту за 20 метрів стоїть у багнюці авто, а над ним літають дрони. Дівчата, плачучи, просять допомогти витягнути з болота. Ну звісно, я зупинився і зробив що треба».
Це допис голови Станіславської ОТГ Івана Самойленка. Він звертається до всіх жителів правобережжя допомагати одне одному в подібних ситуаціях. Адже зволікання та байдужість може вартувати комусь життя.
Очільник громади не просто так зупинився, допоміг і просить робити так кожного. Адже за кілька днів до того він і сам ледь став жертвою дронової атаки окупантів. Ось що розповів Самойленко в соцмережі:
«Сьогодні я був учасником дронової атаки по трасі Софіївка – Томина Балка, їдучи в напрямку Білозерки о 9:40.
Я почав збільшувати швидкість на новій дорозі. Перед Томиною з балки вилетів дрон у мій бік. Я на швидкості 130 км їхав посеред дороги, та коли побачив дрон, прийняв праворуч під обочину й збільшив швидкість до 140 км. При підльоті дрону на відстань до 70 метрів я вивернув вліво, і дрон упав позаду мого авто за 40 метрів і зірвався.
При поверненні з Білозерки додому в Широкій Балці дрон настиг нашого жителя Павла, який не зміг увернутися. Я під’їхав та зачепив на буксир бус Павла й потягнув додому. Але тут вилетів третій дрон і атакував білий бус жителя Олександрівки та наніс йому великих пошкоджень.
Слава Богу, усі живі.
О 19:00 ще один дрон упав біля школи в асфальт».
4 російські дрони протягом одного дня – і це лише в одній громаді Херсонщини. Повсякденна реальність для населення перетворилася на сумнозвісну «російську рулетку»…
Дуже емоційно про будні пересічних жителів сусідньої Білозерської громади розповіла в соцмережі Інна Корміленко, яка працює психологинею ГО «Білозерський центр регіонального розвитку». Полювання на людей для окупантів – мов «кіно», пише пані Інна.
«Цікава для когось гра, де за екраном чиїсь очі за кілька десятків кілометрів спостерігають, як розгублена людина намагається сховатися під дерева (наївний).
Неважливо, що ти не у військовій грі та просто цивільний. Неважливо, що ти пішки чи на велосипеді. Взагалі супермішень, якщо ти на авто!
Не має значення, що тобі 12 років чи 84. Тим, хто там, далеко керує джойстиком, все одно.
Їх розважає, коли жертва біжить і намагається «відірватися» від нависаючої смерті. Це дуже весело, мабуть, розуміти, що граєш в комп’ютерну гру з живими людьми.
Цікаво, що в голові у тих людей? Більше мене цікавить душа, проте не впевнена, що вона у них є», – ідеться в дописі.
Інна Корміленко розповідає про шанси вижити для жителів Херсона та прибережних сіл, коли над ними нависає ворожий дрон:
«Якщо дзижчить – тікай! Якщо є куди – пощастило. […] У тебе дуже малі шанси, якщо він є і тебе «намітив».
(Далі один абзац чутливим не читати)
У більшості випадків ти не вмреш одразу. Це було б надто легко. Ти будеш корчитися від поранень і болю, думаючи що це ВСЕ. А можливо, твоя нога або рука будуть лежати поряд і нагадувати, що колись це ти і був!
Підступність у тому, що вони калічать і призводять до страждань.
Підступність у тому, що їх – як ворон восени.
Нас, хто тікав від дронів, ховався, був поранений, надавав допомогу пораненим від них, тушив і тягнув останки його на смітник – усе більше й більше».
Деякі села, пише пані Інна, перетворилися на сафарі для окупантів. Ідеться про Дніпровське, Кізомис, Велетенське. Поодинокі жителі, які не хочуть виїжджати звідти, виробили вже свою схему пересування по вулиці в разі потреби:
«Коли потрібно вийти з дому, вони дзвонять одне одному, щоб запитати обстановку в небі. І швидко, через «зеленку» (під кущами) біжать до мети. А переважно – з дому не виходять. Та й немає куди: усе розтрощене, магазини не працюють, школи зруйновані, ФАПи закриті…
Хліб – домашній. Або особливо ризикові прориваються в район і беруть «на себе і того парня», або везуть гуманітарний… По хліб, як востаннє – це, мабуть, про це. Бо ніколи не впевнений, чи повернешся».
Пані Інна висловлює сподівання, що після закінчення війни дрони будуть служити людям для добрих справ. Однак для жителів Херсонщини ці «пташки» ще довго будуть символом небезпеки:
«Більшість із нас переживе й це. І сподіваюся, що доживуть до недалекого часу, коли Нова пошта буде доставляти замовлення дронами. Проте набагато більше часу знадобиться, щоб херсонці від жаху дійшли до асоціацій, що дрони можуть приносити радість і задоволення».
Ілюстративне фото з росЗМІ
Джерело – Гривна
