Я так мріяла поїхати з Херсона — а тепер, коли вимушено поїхала (уже більше року тому, навіть не віриться), у мене фантомні болі. Сьогодні здалося що маршрутка вдалині — то експрес на “Фабрику” з характерними смужками. Може, тому, що раніше мені трапилося відео, де той наш ТРЦ “до” і “після” асвабаждєнія?
В обличчях людей у Львові мені все частіше ввижаються херсонці, знайомі й незнайомі, сусіди, колишні колеги, просто люди з мого району, яких колись бачила чи не щодня. Наші.
Декого мені тут дуже бракує. Усе-таки нііхто не лагодить моє взуття так, як Олександр Давидович (колись один зі співробітників його майстерні помилково шльопнув на пару мого колишнього чоловіка різні підошви, 42 і 43, — я прийшла сваритися, а пішла з відчуттям, що буду ходити тільки туди). І ніхто, як Оксана з ательє біля ринку, не відчуває, як краще сховати мої “рятівні кола”. А іноді я просто хочу побачити того дядечка з таксою, яка, вирісши з незграбного цуценяти, виявилася зовсім не таксою, але від того не стала менш милою, — хочу зустріти дорогою в пекарню “на районі”, просто щоб посміхнутися вологому собачому носові, яке наче в пір’ї.
***
Знову п’ятниця!))) Чула сьогодні розмову про вже друге вкрадене літо… Навіть порівнювати не хочу минулий рік з цим! Рік тому постійна нудота від фізичної присутності гидоти, яка методично паплюжила та руйнувала все навкруги, забруднювала навколишнє середовище міазмами мертвячини, що захопила місто…
Зараз багато людей запитують подробиці окупації – навіть мозок дуже швидко прибирає картини всюди намальованого “аквафрешу” та ганчірок, що висіли на наших будівлях… Досі лякають автівки без номерів… Зараз ми на “нулі” і це постійний стрес, навіть якщо і вже відрізняємо “виліт” від “приліту” і розуміємо, що “якщо чуєш свист, то це не твоє”… Але ми вдома і працюємо на ПЕРЕМОГУ! Їздимо Україною, спілкуємось рідною мовою, вдягаємо ті кольори, що нас надихають і не чекаємо кожної ночи “візиту” асвабадітєлєй, після якого можна опинитися в катівні чи втратити життя… Не втомлююсь дякувати всім, хто був і є з Херсоном! І кожного дня для вас багато світлин вдячних та незламних херсонців! Люблю всіх, обіймаю кожного! Все буде УКРАЇНА!
***
Тимчасово окупована Нова Каховка.
Майже всі пусті квартири на Дніпровському проспекті зайняті російськими військовими. Вони з затоплених окопів перебрались в чисте чуже житло. Збивають замки і заходять. Мало того, носять речі людей, до яких «заселились».
Для розваг на ніч привозять «дівчат». Сусідам залишається поки мовчки все це терпіти.
Є факти примусового виселення: пенсіонерів вигнали з квартири, бо вікна виходять на парк. З них виставили міномети «для охорони».
Нова Каховка — колись процвітаюче сучасне місто, зараз — місцеві намагаються взагалі нікуди не виходити з дому, поки весь цей жах не закінчиться.
***
Який ідіот придумав, що однаково гуде і тривога і відбій тривоги? Як серед ночі орієнтуватися?
***
“Херсонський кавун” це не товстошкірий кавун голландської селекції, куплений у Херсоні.
Херсонський кавун – це душа Херсона. Він зазвичай із лівобережжя, зі Скадовська, Голої пристані, Чаплинки, Каховки чи Каланчака. Він не водянистий, він стиглий і солодкий, якщо по ньому вдарити кулаком, він лусне і розвалиться, а в середині окремо буде м’якоть, злегка прикрита сивиною. Саме її їдять справжні цінителі на баштані. Це душа Херсонського кавуна, це душа Херсона.
На жаль цього Херсонського кавуна цього року ми можемо не побачити. ДУША БОЛИТЬ ВІД ЦЬОГО.
***
Ну, Одеса – Одесою: життя вирує, краса жінок квітне, море вже чисте, мої тренінги мають успіх…, але ж тим часом Херсон продовжують вбивати 24 години на добу. І кінця краю цій біді не видно, і змін ніяких нема, і відчуття – що це когось хвилює в нашій державі – херсонці теж не мають. Ну, ми це запам’ятаємо…
Але ж деякі маркери втрати Україною Херсонщини все ж таки помітні навіть в Одесі: 120 грн/кг – помідори, 47 грн/кг – огірки, 43 грн/кг – кавуни і 97 грн/кг – дині. І це в середині липня!
Ну, то може, хоч не заради людей, а заради харчів Херсонщину треба рятувати?
Джерело – Гривна
