Знаєте, можна багато часу сперечатися, доводити, дивитися аналітику та статистику, щодо масштабів виїзду українців за межі країни. А можна подивитися декілька популярних відео в тік-тоці, де у ролику (під пісню Скрябіна «Старі фотографії») однокласники вказують де вони зараз живуть. Спеціально дивився такі відео з різних регіонів України і обирав відео випускників різних років.
Висновок такий: в найкращому випадку половина колишніх однокласників живуть зараз в Україні. Всі інші переважно Європа. Польща, Німеччина, Чехія, Норвегія тощо. Класи з сіл та міст окупованої частини України, кількість тих хто за кордоном дорівнює 80 /90%.
***
Я просто йшла додому. Звичайний маршрут, звичні вулиці, думки про завершення чергового важкого дня. Але в Херсоні «дорога додому» ніколи не буває просто дорогою.
Розтрощена зупинка. Плями крові. Тачка з речами, окуляри… і маленька мотанка з українською стрічкою. Це все, що залишилося від чийогось життя за секунду. Там, на місці, загинула жінка. Ще двоє людей отримали тяжкі поранення. Потім – поранений молодий медик, бо тактика «подвійного удару» і дрони не залишають шансів навіть тим, хто рятує.
За день навколо мене чотири рази прилітала арта, а зовсім поруч розірвався дрон. Але найстрашніше чекало під завалами.
Голос у слухавці
Я почула, як дзвонить телефон. Помітила сумку, підняла трубку. На тому боці – сім’я. Коротке: «Я знайшла телефон, тут був обстріл», – і світ вибухає криком. Цей плач, цей розпач, цей вой… він досі стоїть у мене у вухах. Витримати це непідготовленій людині неможливо.
***
Пишуть мені незнайомі, добрі люди: “Чого ви скиглите, ви повинні бути вдячні нам за то, шо вам ще добре живеться”.
Живеться… Дивне слово. Наче про життя. А насправді – про виживання з присмаком пам’яті.
Ми прокидаємось не там, де засинали все життя. Не ті стіни, не той запах ранку, не той шум за вікном. Тут немає нашого моря. Того самого, яке знало всі наші думки, навіть ті, що ми боялися сказати вголос.
Ми ніби є – працюємо, усміхаємось інколи. Але всередині постійно щось не сходиться. Як пазл, у якому не вистачає найважливішого шматка – дому в якому прожив більше 50 років.
Нас часто не зрозуміють. Бо як пояснити людині, що значить втратити не просто квартиру чи будинок… а цілий світ? Свій двір, свої маршрути, свої звички, своїх людей, своє минуле. Своє “я”.
Ми вдячні. Чесно. За дах, за допомогу, за шанс почати знову. Але вдячність не лікує біль. Вона просто вчить мовчати про нього тихіше.
***
І буде життя! З Вербною неділею!
***
Головне завдання росії – зрив мобілізації. Тому хай вас не дивують тисячи позитивних коментів під новинами вбивства військових ТЦК. Це – ФСБшна ботня, яка пише українською мовою. Раджу не втупати в дискусію. Просто відсилайте скаргу і баньте.
Джерело – Гривна
