Наразі Херсонщина є однією з найгарячіших точок на мапі України. Щоденні обстріли, гинуть люди, руйнується житло та інфраструктура. З гуманітарним рейсом туди нещодавно їздив волонтер Ігор Будак. Він переселився до Первомайська Миколаївської області з окупованих Олешок. Тут він разом із зятем та другом налагодив виробництво турбопічок — робить усе, що від нього залежить, щоб тимчасова окупація рідного міста найшвидше припинилася.
Про мету поїздки та про враження, які залишилися від відвідин рідного краю, понівеченого ворогом, він розповів Гард.City.
Ігор Будак
«Люди буквально живуть у підвалах»
– Ми везли 50 пічок. 30 віддали на селище Кам’янка. Вони взагалі потребують 100 пічок, але у нас можливості такої не було — завезти їм усе. Ми інші 20, з тих 50, що привезли, віддали на Білозерку, Садове, Херсон і Комишани. Цього разу всі пічки були для цивільних.
Волонтер роздав людям турбопічки. Усі фото: Ігор Будак
Для військових ми привезли уколи адреналіну, набори різних медикаментів і 4 газові конвектори. Від себе ми ще привезли людям в Кам’янці 15 продуктових наборів. Це, звісно ж, дуже мало, але що вже мали. Особисто людям ми не роздавали, оскільки селище часто обстрілюють. Тож ми вийшли на старосту округу й віддали це їй. Там немає інтернету і зв’язку. Нам просто дали адресу старости, і ми до неї приїхали, передали все. Тільки-но виїхали з селища, як там, поряд, почались ворожі прильоти. Важко там людям: світла немає, газу немає, буквально живуть у підвалах.
Волонтери виготовляють турбопечі для фронту, але цього разу всі пічки були для цивільних
Ігор поділився новиною про те, що невдовзі діяльність їхньої команди стане юридично завіреною.
– Наразі ми з колегами-однодумцями займаємось оформленням громадської організації. Наша ГО називається Об’єднання патріотичних громадян «Добрі справи». До команди входять волонтери, які раніше працювали кожен окремо.
– Що в першочергових планах?
– Ми домовились із львівською волонтерською організацію стосовно продуктових наборів для мешканців Кам’янки. Але ми ще чекаємо, поки звідти, саме з Херсонщини, нам сформують списки необхідних продуктів, які дійсно потрібні. Ми отримаємо ці заявки, і тоді вже будемо замовляти.
«Важко там людям: світла немає, газу немає, буквально живуть у підвалах»
«Ці села наче всіма забуті. Туди й дороги майже немає, зв’язку з цивілізацією люди фактично не мають»
Як з’ясувалося, люди там мають гостру потребу саме в таких компактних пічках.
– 30 штук ми віддали, ще 70 потрібно буде довезти. Я спочатку щось і не збагнув: навіщо людям у селі, де в кожній хаті є піч, потрібні турбопічки. Вже приїхавши туди, я зрозумів, що пічки то в хатах, а люди живуть під землею. І живуть вони так з лютого минулого року. Ці села наче всіма забуті. Туди й дороги майже немає. 85 кілометрів з Херсона до Кам’янки ми їхали майже 5 годин. А люди там так і живуть, відрізані. В них населення 420 сімей. Це 650 людей, з них 38 — діти. Це чимало людей. Звідти нікуди особливо і не доїдеш, аби закупитись — дуже довго і ризиковано. Це ще добре, що їм там допомагає один волонтер, відчайдушний чолов’яга: привозить якісь продукти, людей вивозить тощо. А загалом зв’язку з цивілізацією люди фактично не мають.
«85 кілометрів з Херсона до Кам’янки ми їхали майже 5 годин»
«Їдеш, і постійно десь щось на горизонті прилітає»
– Ігорю, ти в цих краях, рідних для тебе, не був вже досить давно — більше ніж пів року. Ти пам’ятаєш, яким все було, коли ви звідти виїжджали, і як там все зараз? Маю на увазі стан інфраструктури тощо.
– Так, руйнувань було менше, і Антонівський міст ще стояв, дороги дещо цілішими були. Коли ми виїздили минулого року, Херсон не був таким розбитим, яким я його побачив зараз. Взагалі от їдеш, і постійно десь щось на горизонті прилітає, бахкає, дим здіймається.
Бетонна стеля гуртожитку, пробита міною
«Ввечері я просто ліг і вимкнувся. Дуже важка дорога»
– А як ти спав? Було тривожно?
– Там майже постійно і звідусіль доносяться якісь тривожні звуки: вибухи, свист, канонади. Звісно, це лячно. Але ввечері я просто ліг і вимкнувся. Дуже важка дорога: розбита траса, стрес від почутого і побаченого, загальна втома. Ми їхали зі швидкістю переважно 15-20 кілометрів на годину, більше не розженешся.
– Скільки кілометрів наїздили за цей рейс?
– Близько 600, може, 600 з гаком. Палива на все пішло 80 літрів.
– Зі знайомими бачився?
– Так, але не з усіма, звісно ж. Хотілося б багато кого побачити, але поки що не все виходить так, як хочеш. Загалом важка поїздка. Коли повернулись до Первомайська, я ще кілька днів відходив від цих емоцій.
Відбита башта ворожого танка неподалік від селища Кам’янка
Про грант на виготовлення пічок для цивільних
– Оці всі пічки, що заготовлені на Кам’янку, зроблені за рахунок коштів від гранту американської благодійної організації «Нова Україна». Ця організація виділяє кошти лише на потреби цивільного населення. Тобто ми не можемо віддати військовим те, що зроблено за кошти фонду. Тож саме ця партія — 90 пічок — готувалась виключно для цивільних. По цьому гранту ми все вже відпрацювали, всі пічки роздані людям.
Насамкінець Ігор нагадує, що він і його друзі та однодумці продовжують працювати і не зупиняться.
Джерело – Гривна
