Чимало херсонців, які свого часу змушені були виїхати з рідного міста через окупацію, сьогодні повертаються. Ненадовго – бодай навідати своє житло, перевірити чи все гаразд та забрати якісь речі. Щоденні обстріли Херсона російськими окупантами з лівого берега не зупиняють сміливців, бо бажання хоч на день потрапити додому перевищує страх.
Гривна.UA зібрала думки тих херсонців, які виїхали на початку окупації, але нещодавно відвідали місто: яким вони побачили Херсон після майже 9 місяців розлуки, що вразило, які емоції відчули.
Наталія: «Ми поверталися в Херсон на початку грудня – приїхали буквально на кілька годин, щоб забрати зимовий одяг та ковдри. Дуже страшно було їхати, бо щодня читаєш новини про вибухи то в одному районі міста, то в іншому… Але реальність подивувала вже на в’їзді до міста. Там комунальники щось ремонтують, вулицями снують перехожі, повз проїжджає приміський автобус із пасажирами… Життя триває, як наче нічого не відбувається.
Поки їхала такими рідними вулицями, спостерігала за містом – зловила себе на думці, що наче й не було цих 9 місяців поневірянь. Таким спокоєм огорнуло, бо ти вдома! Наче ось з’їздили десь на вихідні й повернулися додому, тим паче, що тікали від окупації теж узимку.
У квартирі плакала – ні, усе ціле й неушкоджене, але емоції переповнювали: боляче бути в рідних стінах серед улюблених речей і розуміти, що це ненадовго, що знову треба тікати. За ті три години, поки збирали сумки, обстріли майже не вщухали – то десь далеко звучали, то зовсім поряд. Дуже страшно.
Як тільки посунеться лінія фронту та припиняться атаки окупантів на Херсон, одразу повернемося. Бо тільки побувавши кілька годин вдома, зрозуміла: усі ці 9 місяців жила якимось чужим життям, а своє – воно чекає в рідному Херсоні».
Вікторія: «Херсон сьогодні – місто-привид. Після 9 місяців відсутності нам таки вдалося потрапити в Херсон. Ми там провели 34 години. Місто ніби й не змінилося візуально, але енергетично воно вже геть не те!
Людей майже не видно, а ті, яких зустрічаєш на вулиці, вони як тіні. Без емоцій. Люди дуже змінилися. Ніби й посміхаються, але в очах сум. І це дуже помітно. У них зараз зовсім інші цінності. Баклажці з водою вони радіють більше, ніж шоколадці.
А ще – постійні обстріли. За перші 2 години перебування в місті ми нарахували близько 50 вибухів. Потім збилися з ліку. І найстрашніше те, що люди на них майже не реагують.
Дуже пощастило, що коли ми були вдома, дали світло, і ми змогли зігрітися. Не уявляю, як люди живуть у місті в холоді, без світла й води!
Дуже шкода, що орки таке зробили з нашим Херсоном. Просто зруйнували купу життів і планів!»
Володимир: «Ми виїхали з Херсона 24 лютого – на декілька днів, так тоді думали, тож речей майже не брали з собою. А повернутися вдалося лише 6 грудня на кілька годин, за речами. 9 місяців безперервного очікування на повернення додому, у рідне місто…
На перший погляд, нібито нічого й не змінилося: люди на вулиці ходять, автомобілів багато на дорогах, усе рідне, усе своє. Але сильні постійні вибухи збили ейфорію та повернули до страшної реальності.
Дуже здивувався, побачивши у своєму дворі в Шуменському мікрорайоні компанію дітей 8-12 років, які весело бігали, то граючись у лова, то кидаючись снігом, що трохи присипав Херсон. Збираємо речі, чуємо – дуже гучно щось бахкає, біжимо до вікна й завмираємо: тут серце від страху калатає, а дітвора на вулиці так і бігає, незважаючи на обстріли. Херсонці, на жаль, настільки звикли до тих страшних звуків, що й уваги не звертають…
Швидко зібравши найнеобхідніше, того ж дня ми виїхали з міста. Було полегшення на душі, що побували вдома, але залишився сильний страх за Херсон та людей, які там перебувають. І знову очікування на повернення додому, а ми обов’язково повернемося!»
***
Не всім із тих, хто відвідав цими днями Херсон, пощастило так, як нашим співрозмовникам. Чоловікові, який приїхав з Києва, щоб відвідати свою квартиру, дивом вдалося врятуватися, коли в його домівку залетів снаряд. Відбувся шоком, розгубленістю та посіченим уламками обличчям, повідомляє ТСН.
«Чотири місяці був у Києві. Дружина, діти там лишилися, думаю, поїду, дещо візьму з речей, котел подивлюся, воду зіллю. Сьогодні зранку мені прилетіло. Другий день народження. Я коли відчув удар, усе летіло в обличчя. Я перед цим стояв на балконі, дивився на вулицю. Дай, думаю, зайду в спальню, зайшов – і вибух», – розповів він про пережите.
Джерело – Гривна
