До звичайного українського ниття:
– не так підірвали
– не всі цистерни згоріли
– залізничний міст не підірвали
– друга лінія автомосту мало пошкоджена
– мало вибухівки
– треба було більше закласти
залишилось 3, 2….
А вся ця мскл наволочь, яка понаїхала на наш півострів після 2014-го, зараз спішно збиратиме лахи на евакуацію.
Всі оці «сматрящіє», заступники заступників міжрайонної прокуратури на Бентлі, екоінспектори з п’ятиповерховими віллами, тупоголові самки, які навчали своїх яоловіків гвалтувати українок…
По суші для них залишається єдина дорога – через Мелітополь, Бердянськ, Маріуполь.
Іншого шляху просто немає (теоретично зе через Волноваху. Але то дуууууже теоретично).
Звичайно, дивлячись по сторонам з вікна атво, вони кричатимуть, що то «Украина сама сєбя обстрєлівала».
Але все одно. Хай дивляться. Хай стоять в багатокілометрових чергах. Мерзнуть без бензину, їжі та води.
І ще дякуватимуть, що ці колонки ніхто не обстрілює.
Ну, хіба що свої
Дивіться, коли на росіі щось вибухає, палає, всі бігають, суєтяться,
то не дуже принципово, чи-то
наші ракети або дрони,
чи наші ж диверсанти з вибухівкою,
чи іхня криворукість/корупція/дурість,
чи їхня внутрішньовидова боротьба і зрадництво.
Будь-який варіант для них – поганий, а для нас – непоганий.
І це дуже непогано ????
Сейчас в Крыму очереди за бензином, а в Киеве за шампанским!
Була одна велика армія-легенда. Вона перетворилась на міф. І була одна маленька армія-міф. Вона стала ЛЕГЕНДОЮ.
До войны я часто с важным видом употреблял категорическое утверждение: “Это невозможно!”. Даже смешно об этом вспоминать, потому что всё, что было невозможно, таки случилось.
Если удастся ещё пожить, то это будет совсем новая жизнь с понимаем того, что возможно всё. Вообще ВСЁ!
І такий яскравий ранок – можливий, і жити на самоті – виявилось, можливо, і долати депресію, бродячи в сапогах-забродах по плавні – можливо, і не перейматися “завтра”, бо ти на це “завтра” ніяк не впливаєш – теж можливо.
Категоричність – це ознака повної дурості
На завтра запросили на обід нашу приймаючу швейцарську родину.
Готуємо борщ.
Ще ніколи так не хвилювалася при приготуванні ) Все ж таки спадщина ЮНЕСКО! У людей саме цей борщ залишиться в пам’яті, як українська страва.
Сперечаємось з чоловіком, чи додавати квасолю
Джерело – Гривна
