37-річна Анастасія Мізернюк після смерті матері стала опікункою трьох братів. Родина пережила окупацію Херсонщини, втратила дім і була вимушена поїхати до більш безпечного місця. Нове життя вони почали в Недригайлові на Сумщині.
"Ой, я стрибала, як заєць, бо ти маєш свою ванну кімнату, не стоїш у черзі до туалету, маєш власну кухню і не сидиш у кімнаті, де поруч дитина робить уроки, а ти готуєш їжу на плитці. Бо ти живеш в одній кімнаті, де в тебе все. Звісно, ти відчуваєш себе господинею свого життя, коли ні від кого не залежиш. Ти сам по собі", — так ділиться враженнями від отриманого житла переселенка з Херсонщини, 37-річна Анастасія Мізернюк.
Після приїзду до Недригайлова, два роки тому, разом із трьома братами вони жили у гуртожитку. Згодом родині надали однокімнатну квартиру.
"Я з Херсонщини, Бериславського району, села Тягинка — села, якого більше не існує. У принципі, як і району, та й пів області також. У мене троє братів: один — людина з інвалідністю з дитинства, у нього незавершений остеогенез; старший із молодших уже має статус ветерана війни, після поранення зараз лікується; і найменшому — 16 років, він підліток", — розповіла Анастасія.
Вона згадує майже десять місяців окупації.
"Хотілося б стерти це зі свого життя. Коли росіяни зрозуміли, що їх витісняють, вони почали підривати мости. Один міст був приблизно за 250–300 метрів від нас, і коли його підірвали, у нас повилітали всі вікна, вирвало двері, а дах почав підскакувати. Тоді я зрозуміла, що звідти потрібно їхати", — сказала Анастасія Мізернюк.
У Недригайлові, говорить Анастасія, родину зустріли привітно.
"Перші дні я ходила по магазинах, як у музей, бо вже відвикла від українських товарів і мені хотілося просто надивитися. Це ніколи не забудеться — воно й уночі сниться. Це ніколи не зникне з пам’яті, і саме це я хочу донести до інших людей".
Пані Анастасія згадує життя у рідному селі до війни. У родини був великий будинок, господарство.
"В нас двір був близько 6 соток і город 18 соток. Потім почалася повномасштабна війна. В окупації були. А коли деокупували, почалися масовані обстріли, старший брат, він тоді був в ЗСУ, взяв відпустку і нас вивіз", — сказала Анастасія.
Світлана Сопік очолює службу у справах дітей Недригайлівської селищної ради з 2017 року.
"Ми допомагаємо дітям і сім’ям із дітьми — насамперед тим, хто перебуває під опікою, а також сім’ям, які опинилися у складних життєвих обставинах. Нині на обліку — 34 дитини зі складних життєвих обставин, які виховуються у 14 сім’ях. Дітей, що перебувають під опікою, у прийомних сім’ях або в ДБСТ — дитячих будинках сімейного типу, — наразі 25. Дві родини через російську військову агресію перебувають за кордоном", — розповіла Світлана Сопік, очільниця служби у справах дітей Недригайлівської селищної ради.
Родині Анастасії Мізернюк служба допомогла з оформлення опіки та виплат.
"Їхня мама померла у 2021 році. Жодних виплат не було. Хлопчик Максим має інвалідність — відповідних виплат також не отримували. Ми взялися за роботу: оформили опіку, призначили її опікуном, адже раніше вони навіть не отримували допомогу по втраті годувальника, бо вона не була законним представником дітей", — сказала Світлана Сопік.
За її словами, спочатку родина жила у родичів, потім в одній кімнаті гуртожитку. Згодом надали соціальне житло, придбане за державну субвенцію. Допомогли з переїздом, поставили дітей на квартирний і соціальний облік.
"Було важко, бо Максим — “кришталевий” хлопчик, він не може самостійно пересуватися. Настя повністю ним опікувалася. Ми надали їм соціальне житло та допомогли з переїздом", — додала Світлана Сопік.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram
Джерело – Суспільне