Алла Малицька — гендиректорка Херсонської міської лікарні імені Карабелеша, яка не лишила свою роботу під час окупації. Після початку вторгнення вона опинилася на лівому березі Дніпра, а після звільнення Херсона — повернулась додому. У 2025 році жінка продовжує працювати, а її медзакладу допомагають волонтери, зокрема з Миколаївщини.
Свою історію Алла Малицька розповіла кореспондентам Суспільного.
Робота під час окупації
Алла Малицька згадує, разом з чоловіком не вірили, що повномасштабна війна почнеться. Втім подружжя завчасно вирішило, як буде діяти у разі небезпеки.
"І я сказала: "Ти ж розумієш, що я не зможу нікуди поїхати, навіть, якщо таке (повномасштабна війна — ред.) станеться. Він сказав: "Так, я розумію. Ми лікарі, тому ми повинні бути з пацієнтами, повинні бути з колективом", — каже лікарка.
З початком великої війни у Херсоні виникли проблеми транспортом, каже жінка.
"Були питання, як добиратися. Велика кількість нашого персоналу, що працювали на змінах — з передмістя. Деякі наші співробітники з Миколаївської області їздили до лікарні", — говорить жінка.
Під час окупації російські військові призначили нового керівника лікарні. Аллі Малицькій заборонили приходити на робоче місце, тож вона змушена була переїхати на лівий берег Дніпра.
"Постійно була на звʼязку з персоналом лікарні. Також Україна не полишила обовʼязків забезпечувати лікарню грошима, заробітною платою".
За словами хірурга Ігоря Корольова, працювати в окупації — це постійне відчуття небезпеки.
"Працювати було досить складно через відчуття невідомості. Коли ніхто не знав, як закінчиться робочий день, чи повернуться всі додому", — висловлюється чоловік.
Повернення у Херсон через Грузію
Коли ЗСУ звільняли правий берег Херсонщини, Алла Малицька залишалася на окупованій території по інший бік річки. Жінка сподівалася, що деокупація продовжиться і вона зможе повернутися до Херсона.
"Очікування звільнення лівого берега затягувалося. Тиждень, другий, третій… Тоді ми з чоловіком вирішили їхати до Херсона".
Шлях додому пролягав через Грузію. У Батумі Алла зустріла свого колегу-лікаря, який також був вимушений покинути Херсон. Саме повернення до рідного міста тривало майже шість днів.
"Коли ми заїхали до Херсона, був сонячний день. Настрій був піднесений, бо ти вдома. Але місто важко було впізнати — зруйновані будинки", — говорить Алла Малицька.
Виклики та допомога від миколаївських волонтерів
Після звільнення Херсона у лікарні з'явилися нові труднощі: частина медперсоналу виїхала під час окупації, розповіла Малицька. А саме місто почали регулярно обстрілювати з тимчасово окупованого лівобережжя.
Миколаївські волонтери почали привозити до лікарні ліки, ліжка, хірургічне обладнання тощо, каже представник благодійного фонду "Цивільна Егіда" Даніїл Розанов.
За словами Алли, волонтери з Миколаївщини одними з перших допомогли лікарні.
"Миколаївцям великий респект і дяка за те, що вони весь час були з нами".
Алла Малицька вірить та чекає на перемогу України.
Джерело – Суспільне