Наприкінці травня до Чернігівського драмтеатру надійшов лист з Територіального центру комплектування та соцпідтримки (ТЦК та СП) про виклик туди 34 військовозобов'язаних працівників театру, зокрема акторів та технічного персоналу. Як повідомляло, Суспільне Чернігів, після відвідин ТЦК та СП деяких працівників відправили на військові навчання.
За словами художнього керівника театру Андрія Бакірова, драмтеатр не отримав статусу критично важливого підприємства для регіону, хоча запит на це з відповідними документами робили. Тож, у театрі не мали можливості бронювати своїх співробітників.
Софія Коваленко зібрала кілька історій про досвід бронювання та взаємодії з ТЦК працівників театрів Харкова, Києва, Одеси й Херсону. Про те, які театри й скільки своїх співробітників можуть бронювати та з якими проблемами стикаються — читайте в матеріалі.
Харківський академічний драматичний театр
З початком повномасштабного вторгнення трупа театру значно зменшилася. Було майже сімдесят акторів – зараз близько двадцяти.
Зараз усі харківські театри вимушені працювати в підвалах та укриттях. Важко знайти приміщення, адаптувати під нього вистави, вписатися у вільні дати.
Працівник театру Олег (ім’я змінено за бажанням героя) говорить, що театр для нього особливий своєю атмосферою і творчим пошуком, а також людьми які хочуть працювати та створювати: "Наш театр дуже різний, але всі, хто в ньому працюють, мають одне бажання — робити крутий театр!"
"Культурі складно виживати. У всіх театрах міста зарплатню не вилачують уже четвертий місяць. Люди працюють на власному бажанні, бо є попит, глядачі приходять. Наш театр запрошує військових та їхні сім’ї безкоштовно, їм теж хочеться дивитися вистави", — розповідає актор.
На початку минулого театрального сезону харків'янам говорили, що є можливість бронювання:
“Три рази наш театр подавав запит і три рази нам відмовляли. Завжди знаходилась причина. Наскільки мені відомо, жоден театр Харкова бронь не отримав. Я розумію, що з нами може статися така ж ситуація, як із Чернігівським драмтеатром. Скоріше за все я реально не отримаю бронювання”.
Олег зізнається, що за увесь час у нього не було неприємного досвіду спілкування з представниками ТЦК. Він також оновив свої документи. Але все ж зізнається, що його лякає саме невідомість:
"Ніхто не є готовим (до війни — Ред.). Боятися — нормально. Ти не розумієш, що тебе очікує, що й де ти робитимеш. Я поки не підлягаю мобілізації, але зовсім скоро буду. Аби зменшити страх невідомого часто думаю про те, у чому був би корисний, які мої реальні навички. Треба знайти себе в цьому. Але у всіх є свої страхи. Скажімо, мій товариш уже певний час військовий на харківському напрямку. Він боїться за стареньку маму й собаку”.
Мобілізацію коментує так: "Ставлення не може бути однозначним, тому що я бачу різний досвід. В одних знайомих він адекватний, у інших — досить неприємний. Знаю людей, які пережили окупацію Ізюму, де втратили документи. Вони не можуть їх поновити, бо їм щоразу кажуть приходити наступного тижня".
Зараз харківські театри вимушені працювати під постійними обстрілами. Під час нашої з розмови в місті пролунали вибухи. Актор говорить: “Такі в нас додаткові умови”.
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка
В інтерв’ю Олексію Суханову ексміністр культури й новий гендиректор Національного академічного теару імені Івана Франка Євген Нищук розповів, що театр входить у систему бронювання 50%.
"Мобілізації підлягають усі й немає винятків. Але разом з тим, якщо ми говоримо, скажімо, про конкретну доцільність того чи іншого процесу, то тут мають бути принаймні намагання створити певний баланс. Театр — це велике підприємство, де задіяно близько 600 осіб. У нас є 19 хлопців, які пішли воювати й не опиралися, не шукали якихось причин”, — зазначив Нищук.
Один із акторів театру Дмитро (ім’я змінено за бажанням героя) в спілкуванні наголошує, що під час війни мобілізація — це необхідність:
"Якби не було мобілізації, навряд ми б могли боротися й надалі. Але якщо всіх мобілізують, театр не зможе існувати. Наприклад, у нашому театрі дуже велика трупа, і якщо мобілізувати чоловіків двадцять, театр зупиниться на певний час. Потрібно буде когось вводити, шукати заміни, долучати студентів, які не підлягають мобілізації”.
За його словами, багато негативу до закону про мобілізацію внесли відео з представниками ТЦК, які "пакують людей за ноги чи руки, б’ють і все інше".
"Саме тому, з'являються всі ці меми по типу «ухилянта». Як я читав, це російське ІПСО. Думаю, у цьому плані мобілізація провалена”, — ділиться думками актор.
Страх перед мобілізацією актор пояснює нерозумінням того, що з людиною буде далі після проходження комісій, в яку частину вона потратить та що загалом з нею буде після:
"Відсутній конкретний шлях. Я думаю, чоловіки легше б до цього ставилися, якби було поетапно зрозуміло, що з тобою відбуватиметься. Одна конкретна процедура. Вона наче і є, але щось не працює".
З приводу бронювання Дмитро зізнається, що на початку повномасштабного вторгнення вважав логічним думку: якщо чоловік — має йти воювати. Але коли театр відновив роботу, з'явилося розуміння необхідності в культурі та культурних заходах.
"Я працюю в театрі, де є можливість забронювати людину. Поки що я незаброньований. Мені пару місяців тому на вулиці вручили повістку, але не за місцем прописки, в іншому районі. Я з’явився у свій військоммат і пройшов ВЛК. Мені зараз треба отримати військовий квиток, і тільки на цей військовий квиток зможуть зробити бронь, я сподіваюсь", — розповідає актор.
Одеський академічний музично-драматичний театр імені Василя Василька
У театрі розповідають, що з початком повномасштабної війни шість акторів пішли добровольцями. Один з них, у якого троє дітей, через півтора роки стикнувся з проблемою алкоголізму. Згодом він повернувся до театру, де й зараз продовжує грати у виставах. Решта перебуває на фронті.
Працівники театру згадують ситуацію, коли одного з артистів забрали в ТЦК прямо вулиці:
"Минулого літа ми тільки починали ставити спектакль «1900-й. Легенда про піаніста». Актор, який мав грати головну роль, вийшов роздрукувати свій сценарій і його забрали. Скажімо, у суботу його «прийняли», а в понеділок — він уже морський піхотинець. Це сильно підкосило (колектив, — уточ. Ред.). Він зараз у ЗСУ, живий, здоровий”.
Театр має дозвіл на 50% бронювання. Працівники зауважують, що могли претендувати на 25 місць броні, але коли подали списки, та переважній частині відмовили:
"У першій хвилі в нас пройшло лише тринадцять людей. А потім іще двом вдалося, тож загалом вийшло п’ятнадцять. Серед них не лише актори, ще є техніки, художники зі світла тощо", — пояснюють актори.
Один зі співробітників театру Іван (ім’я змінено за бажанням героя) розповідає, що сам киянин, але кілька років тому переїхав до Одеси, аби працювати в театрі:
“Я був у стоматолога. Вийшов з лікарні, через метрів тридцять-сорок зупиняється автобус і виходять троє військових. Ми починаємо спілкуватися, вони запитують документи, я кажу, що не зробив ще. Це було до прийняття останнього закону. Потім приїхали ще автобуси. Загалом було шість людей. Вони комусь подзвонили й потім кажуть, що я в розшуку. Я наголосив, щоби викликали поліцію. Приїхало чотири поліціянти й сказали, що я все ж не в розшуку. Військовий підійшов поговорив із ними, потім до мене підходять поліціянти й кажуть: «Ви або в наручниках поїдете, або добровільно». Ну ми поїхали. Мені вдалося вийти звідти тільки через київську прописку”.
Про спілкування з представниками ТЦК Іван розповідає, що співробітників шокувало те, що театри підпадають під категорію "критична інфраструктура". Загалом спілкування було досить агресивним, відчувався сильний тиск. "Вони морально тебе знищують”, — каже він.
“Я зараз проходжу процес поновлення документів. Наш театр вважається критичною інфраструктурою. Але в ТЦК на це не зважають. Є така проблема, що коли ти оновлюєш документи й проходиш ВЛК, якщо ти придатний — тебе забирають. У випадку, коли немає таких підстав, як навчання, інвалідність, опікунство, троє дітей тощо, тебе можуть спокійно мобілізовувати, дати бойовю повістку, отримавши яку ти не можеш не прийти, бо це кримінальна відповідальність. Ти не отримаєш бронь, поки не оновишся, а якщо ти оновишся, тебе одразу заберуть, і бронювання вже буде непотрібне”, — розповідає чоловік.
На його думку, процес мобілізації втрачений, а головним страхом називає незнання того, що буде далі:
"Найбільше лякає невідомість. Немає чіткого розуміння, де й скільки ти будеш, чи матимеш ротацію, чи дадуть форму, зброю й подібне, чи платитимуть сім’ї, якщо тебе не стане. Цього не розповідають. Ти йдеш у нікуди. Відчуття, ніби це лотерея. Як пощастить. Це неприємно, бо ж ми ніби за свободу якусь говоримо, демократію".
"Боятися мобілізації – нормально. Щоправда, сам соціум нас лякає: соцмережі, інтернет, телебачення. Я розумію, що там теж є пропаганда й різні вкиди. Вдома сидіти — не варіант. Хочеться працювати, але в тебе забирають таку можливість. Що б не траплялося, всі кажуть: “Ну, в країні ж війна”. Хочеться мріяти, планувати й думати про майбутнє. Виходячи на вулицю, ти не можеш відчувати себе спокійно", — підсумовує він.
Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр імені Миколи Куліша
Генеральний директор театру Олександр Книга розповідає, що нині військовозобов’язаних працівників п’ятдесят чотири, з них 50% намагаються забронювати.
"У нас сьогодні з чоловічої команди шість працівників знаходиться у війську. Один загинув, на превеликий жаль. Один повернувся, тому що пішов до армії перед повномасштабним вторгненням, відвоював ці два з половиною роки і його демобілізували”, — розповідає Олександр.
Гендиректор говорить, що знайшов порозуміння з ТЦК:
"Воджу за руку всіх працівників театру, щоб нікого не забрали. Був випадок, що людина пішла здавати документи й телефонує, що його вже відправляють. А в мене в цей час вистава в іншому місті й просто потрібен водій. Колектив чекає, щоби з Херсону доїхати до Миколаєва й зіграти там виставу. Я біжу в ТЦК, забираю за руку. На щастя, я багато років працюю, мене знають, розуміють, що це не просто так”.
"Слава богу, у Херсоні голова військової адміністрації і заступники йдуть на зустріч. Ми домовилися, що я ставлю своїх працівників на облік. Я викликав хлопців, навіть тих, які були в інших містах. Ми пішли до військкомату, взяли повістки й пройшли всі комісії. Згідно з законом, якщо людина не стоїть на обліку, я не можу її забронювати. Тепер ми будемо апелювати, щоб отримати броні", — ділиться Книга.
Директор театру упевнений, що бронювання просто необхідне.
"Якщо ми сьогодні втратимо той потенціал, який маємо, що ми будемо робити потім, як відновлюватимемо Херсонщину? Чужі люди сюди не приїдуть: жити немає де, роботи нема. Дивіться, раніше в Херсоні було 4 диригенти: два померло до великої війни, Кирпатенка розстріляли росіяни, залишився один диригент у нас у театрі. З тих, хто лишився, ми наскребли вісім музикантів і відновили роботу оркестру. Більше немає нікого. Як ми будемо потім щось робити? Нести українське слово на деокуповані території? З чим ми туди приїдемо? Хто туди приїде?", — говорить він.
Сьогодні в театрі з 300 вікон тільки 15, решта забиті фанерою. Але команда продовжує грати вистави, говорячи, що це не театр, а артхаб в укритті.
Театр щодня проводить заходи, зокрема й для дітей. Зокрема, у серпні планують гастролі до Києва з пластичною виставою "Катерина" за поемою Тараса Шевченка та "Котигорошко".
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
Джерело – Суспільне
