Українські військові вже кілька місяців тримають плацдарм на лівому березі Дніпра на Херсонщині. 17 листопада це вперше офіційно підтвердив Генштаб. У звітах Інституту вивчення війни зазначається, що попри відсутність змін на цій ділянці фронту, бої тривають на берегах річки, зокрема у селі Кринки. Сили оборони Півдня повідомляли, що лише за минулу добу росіяни понад тридцять разів спробували вибити українських військових з цих позицій, однак невдало.
— Я пішов на переправу забирати групу, бо знав місцевість, — розповідає морський піхотинець Володимир, який брав участь у боях в Кринках. — Десята ранку. Туман розвіявся, прилетіли дрони й нас почали крити всім підряд. Я лежав в ямці й біля мене все вибухало, голова гуділа. Було багато "двохсотих", "трьохсотих". Я зрозумів, що не зможу повернутися до своєї групи, бо у мене темно в очах. Ми ж виступили проти цілого полку.
Інформації з цієї ділянки фронту мало через обмеження роботи журналістів. У вільному доступі є лише фотографії та відео, які самі бійці публікують у соцмережах. Суспільне поговорило з військовими, які продовжують воювати на лівому березі Дніпра про те, що там відбувається. З міркувань безпеки, деякі імена героїв змінені.
Морський піхотинець ВолодимирІмʼя змінене з міркувань безпеки отримав поранення під час боїв у Кринках і зараз чекає на госпіталізацію. Він мобілізувався у березні 2022-го, а пів року тому перевівся до лав морської піхоти. Через контузію Володимир погано памʼятає дати подій, у яких брав участь. Але раз за разом повторює: те, що відбувається на лівому березі Дніпра — це пекло.
— Восени ми зайшли на великий острів, переночували там і стали переправлятися, — розповідає Володимир. — Задачі ми не знали, просто йшли в штурм. Ми для цього проходили навчання, але це виявилося марним, бо там ти виживаєш як можеш. Хто перший рацію вхопив, хто сміливіший — той і командир. Потім міняємося. Переправлялися ми групами. Я два тижні був на лівому березі. Це просто пекло. Село зруйноване. Росіяни окопалися вздовж нього, коли відступали з окопів, захопили хати, а коли вже туди зайшли ми, почали сипати артою, "Градами", усім на світі. За добу жодного разу не було такого, щоб не прилітало щось або з мінометки, або щось важче. Постійно робе, робе, робе.
Володимир каже, в Кринках цивільних вже не залишилося. Частина виїхала на початку окупації, частина — евакуювалася після потопу, який спричинив підрив росіянами Каховської ГЕС. Однак евакуювали не всіх.
— Памʼятаю діда, який жив з нами в підвалі. Він українець, зберігав паспорт. Нам вдалося відвести його на переправу і він уже має бути на українській території. Ще одну жінку ми забрали з дому. Вона також жила у підвалі. За вбитих казати не буду. Єдине, що памʼятаю, бачив одного цивільного, якого вбило снарядом. Була стрілкотня, летіло з усіх сторін, а він перебігав дорогу між хатами й впав.
Через інтенсивні обстріли будинки в Кринках перетворилися на руїни, а береги Дніпра — на місиво з багна, води та розбитих дерев. Це підтвердили також журналісти NYT, завдяки кадрам місцевості, знятим з безпілотників, які надали українські військові. Журналісти встановили, що росіяни обстрілюють лівий берег, використовуючи КАБ — керовані авіаційні бомби. Україна не має озброєння, яке дозволило б знищувати такі бомби, а раніше у командуванні Повітряних сил пояснювали, що єдиний спосіб протидіяти КАБ — це збивати літаки, які є їхніми носіями.
— Дві такі бомби кинули на переправу, аби відрізати нас від постачання, — говорить Володимир. — Квадрата десь радіусом у пів кілометра просто не стало.
Спроби форсувати Дніпро українські військові здійснювали давно, однак їх загальмував підрив Каховської ГЕС. Як пояснювали й Генштаб, і експерти, єдина можливість рухатися на цьому напрямку вглиб окупованих росіянами територій — це утримання тактичних плацдармів на лівому березі. Лише розширюючи їх з часом буде можливо перекидати через річку важку техніку. Без утримання плацдармів і понтонних переправ, єдиний варіант перевезення людей і боєкомплекту — малогабаритними човнами.
З осені 2023 року серед волонтерів, які допомагають підрозділам на Херсонському напрямку, почастішали запити на збори коштів для купівлі човнів. Річки й болота — складна місцевість для штурмових дій. Переправлятися на лівий берег треба кількома групами поетапно. Однак це великий ризик.
— На човнах важко переправлятися через постійні обстріли, — говорить Володимир. — Буває попадає в човен і люди розлітаються на двадцять метрів вгору. Бойові медики працюють, але на деяких ділянках чотири метри води вглиб, на деяких — 18 метрів. "Трьохсотих" стараємося витягувати за можливості. Нікого не кидаємо, але не завжди вдається забрати тіла. Можливо, колись їх діставатимуть водолази з ріки. Це ж війна.
Над Кринками постійно чергують російські дрони. Щоб вони менше бачили, військовим доводиться переховуватися в кущах і траві, оскільки позицій як таких немає. Аеророзвідник Василь, який служить у підрозділі "Птахів Мадяра" на Херсонському напрямку, каже — якщо говорити про весь фронт, то на старті використання дронів в українців була ініціатива на деяких ділянках. Але зараз саме на Херсонському напрямку в росіян є перевага в аеророзвідці.
— Російські дрони постійно моніторять напрямок, — говорить Василь. — У нас такого задоволення, на жаль, немає. Бо в нас нема стільки технічних засобів. Росіяни вже зробили висновки зі своїх поразок і підходять до використання дронів набагато практичніше. А ми витягуємо все на ентузіазмі, бо держава нас не забезпечує.
Василь вважає, що єдина перевага, яка поки є в українських розвідників — це безперебійний доступ до інтернету через "Старлінки". Якщо цього не буде, працювати перебіжками між ямами та підвалами стане ще важче.
— Є засоби, які дістають на 10 кілометрів, є — які дістають на тридцять кілометрів. Є також різниця між тим, щоб просто розвідати й передати інформацію і тим, щоб розвідати й уразити, — говорить Василь. — Росіяни використовують дрони з тепловізійними прицілами уже давно, модернізуються, а ми за ними не встигаємо. У нашому підрозділі приблизні втрати за день — пʼять-шість "Мавіків". Я вже мовчу про FPV-дрони. Тобто втрат багато і ми не завжди їх висвітлюємо.
Військові РФ скаржаться, на те, що їхня присутність в Кринках — це самогубство, зокрема, через роботу українських дронів. Про те, що росіяни зазнають втрат через відсутність постійного звʼязку та артилерійської підтримки, зазначається і в аналітичних звітах Міністерства оборони Великобританії. В одному з них вони пишуть, що на початку грудня під Кринками зазнали значних втрат російські десантники.
Також, після того, як 22 грудня українські війська збили три російських СУ-34 на півдні України, речник Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат повідомив, що армія РФ почала менше застосовувати керовані авіабомби.
***
Василь продовжує працювати на Херсонському напрямку. На запитання про те, що можна зробити в тилу, аби допомагати військовим відповідає:
— Завдяки людям, які просто збирають кошти, уміють консолідувати їх в правильне русло і купувати дрони, у нас є з чим працювати. Якби не ці люди, у нас би нічого не було.
Морський піхотинець Володимир каже, що бракує насамперед техніки. Українські військові поки не можуть переправляти на лівий берег важке озброєння. Однак крім цього, зауважує, — бракує людей.
— Люди гинуть, людей ранить, нас мало. Артилерія нам допомагає, але ми по суті бʼємося на ентузіазмі. Наші хлопці там тримаються. Ну а як інакше? Мій підрозділ тримався два тижні, але ж ми теж не резинові.
Джерело – Суспільне
