Мистецтвознавиця та кураторка з Херсону Юлія Манукян провела два місяці в окупації й лише після того виїхала до Одеси. Протягом усього часу в Херсоні вона писала щоденники та зробила резиденцію для митців, що лишилися в місті. У своїй колонці Манукян розповідає про мистецький опір Херсона та його значення для українського мистецтва у часи війни.
Рік тому, 24 лютого, мистецтво у Херсоні було призупинене, місто майже одразу було окуповане і нам довелось виживати у ворожому оточенні. Нам було не до рефлексій.
Колись мені запам'ятався вислів Адорно з його "Нотаток про Кафку" про "оптимальне джерело світла, яке дозволяє побачити сяйво пекла в розломах цього світу". Коли перший шок минув і в соціальних мережах почали з’являтися твори українських митців на тему війни, мені спало на думку, що ми теж у Херсоні можемо сказати своє слово: про унікальний досвід життя в окупаційних реаліях. Наш херарт (херсонський арт) міг би стати тим самим "джерелом світла", що висвітлив наше пекло. Так народилася ідея "резиденції в окупації", до якої я запросила шістьох художників та художниць, з якими дружила і працювала як кураторка.
Співробітники Херсонського художнього музею ідентифікували 25 картин з викраденої російськими окупантами колекції
Резиденція в окупації
Документація мовою мистецтва здавалася мені запорукою того, що ми не збожеволіємо від відчаю і гніву, що нас так легко "здали", не потрапимо в пастку апатії, що тоді вже почала потроху нас жерти. Було зрозуміло, що резиденція мала існувати абсолютно підпільно: росіяни зачищали місто від потенційно нелояльних до так званої "нової влади". Мене теж могли "зачистити": майже від початку я писала разом з колегою херсонські щоденники для британського Guardian. Мій "Щоденник про Херсон", опублікований у Guardian, потрапив до короткого списку British Journalism Award 2022. Я дала інтерв’ю редактору Observer Полу Вебстеру, і так про резиденцію в окупації дізнався весь світ.
Очевидно, сама "резиденція в окупації" є чистою іронією. У той час, як митці з вільних територій могли скористатися мистецькими прихистками по всьому світові, ми могли про це тільки читати: ні ми нікуди, ні до нас ніхто. Але ідея тих перших резидентів розвеселила і надихнула. Ми нарешті побачили одне одного, обмінялися новинами й думками, відчули єдність — до цього всі були зайняті тільки полюванням на харчі та ліки.
Коли херсонці виходили на відкриті протести, це теж ганяло і наш адреналін, додавало нам зухвалості. Ми все вивалювали в соцмережі, допоки в нас не почали стріляти і підпільний modus vivendi став тотальним — смартфони замінили кнопкові телефони, профілі у соцмережах були закритими, ми спілкувалися спорадично через Signal.
Сашко Жуковський
Першим резидентом моєї резиденції в окупації став Сашко Жуковський, який прославився унікальним методом малювання хлоркою на тканині. Його майстерня в підвальному приміщенні якнайкраще відповідала вимогам артпідпілля. На той момент він вже почав працювати над роботою "Непроханий гість" (текстиль, акрил, олія): оса-вбивця вторгається на чужу територію, намагаючись заволодіти їхньою землею та домівками, але отримує гідну відсіч від згуртованих мешканців. Це будо по-справжньому сміливо, адже жовто-блакитне забарвлення комах-захисників, ймовірно, спрацювало б як тригер для окупантів.
Я вже не кажу про роботу "пукін" (папір, акрил), яку Сашко створив одразу після оприлюднення звірств у Бучі. Він зобразив Путіна у вигляді "жертви тюремного насильства" — підфарбованого, "жіночно" вбраного і готового до "вживання".
"Я помазав йому лоба зеленкою – є такий вираз: "помазати лоб зеленкою", це означає засудити до смерті", — говорив художник.
Час повертати мистецтво. Розмова з Ельмірою Аблялімовою, Тетяною Філевською та Яною Супоровською
Зізнаюсь, мене дещо дратувала тотальна плакатність тодішніх художніх рефлексій, які виглядали культурною контрпропагандою, а не мистецьким висловлюванням. Поки мені не пояснили, що для складних концепцій потрібен час і здатність осмислити наслідки великої катастрофи. Це важко робити, перебуваючи в полум'ї.
Нещодавно прочитала інтерв’ю із засновником Ukraїner Богданом Логвиненком. Він намагався примирити творчість зпропагандистською роботою і назвав її "синтезом медіа й творчості, на перетині яких створюється щось нове". "Це така скоріше терапевтична і мотиваційна робота на внутрішню аудиторію, аніж пропаганда", — говорив він.
Доволі точно про терапію і мотивацію, в першу чергу для наших митців. Шукаючи шляхи їхньої підтримки, команда ГО "Urban Re-Public", яку я курую з 2015 року, придумала проєкт "Анімація артопору в окупації", — створення короткометражних анімаційних роликів на основі оригінальних робіт учасників та учасниць резиденції для більш широкої популяризації херсонського мистецтва.
Юлія Данилевська
Попри катастрофічні обставини деяким учасникам все ж вдалося зберегли вірність херартівському принципу антидидактизму та іронії там, де це доречно.
Наприклад, Юлія Данилевська завжди уникала моралізаторства як такого. Художниця малює маркером на кахлях, з великою частиною (само)іронії, надихаючись історіями з життя і його болючими моментами, сновидіннями і масмедійними явищами, створюючи власні меми. Її артщоденник "My (de)occupation" дійсно є "пекельною" хронікою.
Перша робота — "Збирачі снігу. Маріуполь" (18.03.22) руйнує стереотипи мирного часу. Художниця говорить:
"Завдяки журналістам, які ще деякий час лишалися в Маріуполі, і приватним YouTube-каналам ми, херсонці, бачили, як день за днем під обстрілами занепадає блокадний Маріуполь. Найбільше мене вразило, що задля виживання люди збирали сніг, щоб його нагрівати і добувати брудну воду. Нею мили посуд, на ній варили макарони та каші. Чим довше трималася снігова погода, тим довше люди залишалися живі. Щоб не забути, що так дійсно було, я намалювала те, як за моїми уявленнями міг відбуватися процес збирання снігу. Через більш як пів року я запитую себе, чи не відбудеться знову те саме? А раптом цієї зими вже у якомусь іншому місті наші люди будуть збирати сніг, аби не вмерти від голоду та зневоднення?".
"Наркотик Z" (22.03.22) – найкращий троп російської ідеології і чудова назва для майбутнього фільму про занепад імперії.
Цю роботу авторка коментує так:
"Коли я спостерігала за діями окупантів, прямісінько зсередини підручника історії, мені почало здаватися, що знищувати наші будинки, наші міста та наші життя для армії ворога – якийсь невідомий нам кайф, це як дешевий важкий наркотик, на який підсідаєш з першого разу й від якого вже не можна відмовитися".
Робота "Турист" (15.04.22) виникла завдяки вірусній світлині вбитого російського десантника-мародера Дениса Цибенка. Художниця хотіла звернути увагу на той контраст між пробудженням весняної природи та "гарматним м'ясом".
"Танці на кістках" (05.06.2022) є перемальовкою кадру заставки "Малхолланд Драйв" Девіда Лінча. Авторка розповідає про неї:
"Ця робота є спробою проаналізувати, де є та грань між щоденним життям, яке триває, принаймні, для когось, і розвагами, веселощами й гедонізмом. Хто має право жити своїм звичним життям, ніби нічого не трапилося, а хто ні? Чи можемо ми повернутися до своїх справ після того, як стали свідками та жертвами нападу ворога? Ми щодня ставимо собі схожі питання, і щодня шукаємо відповіді, які поки що тимчасові".
"Простенька", за словами самої ж Данилевської, робота "Прапор вам у руки!" (19.06.2022) є реакцією на мегаскладні реалії пропагандистських урочистей, які масово почали проводити росіяни після кількох місяців окупації. У "День Росії", серед безлічі триколорів, художниця йшла через міський сквер, спостерігаючи натовп з пенсіонерів та військових, підлітків, що на маленькій сцені виконували радянські шлягери.
Данилевська згадує:
"Мені назустріч йшов якийсь нетверезий, дуже занедбаний чоловік і ніс на руках маленьку дитину. Він простягнув сину триколор і сказав: "А ну, помахай прапорцем. Він тобі подобається?" Я вирішила намалювати можливе продовження цієї сцени, але не конкретизувати, хто відтяв руку – так звані "свої" за колабораціонізм, чи так звані "чужі", бо їм насправді все одно, кого вбивати: навіть найпокірніші можуть потрапити у немилість ката".
Я часто кажу про профетичність мистецтва як надчутливого інструменту вимірювання соціально-політичної тектоніки. Коли ми анімували роботу Данилевської "Балет", що була створена ще до війни, виклали її на своїй сторінці у Facebook. За пару годин вона набрала понад 10 тисяч переглядів.
Данилевська тоді говорила:
"Я думаю, багатьох з нас переслідує відчуття, що незабаром по телевізору ми ще раз побачимо цей балет. Як кажуть, історія повторюються двічі: вперше як трагедія, вдруге – як фарс. Спробувала уявити, який вигляд може мати цей фарс".
Її "Балет" так влучно поцілив у "чувство прєкрасного" поціновувачів "русского міра", що одразу авторка була відправлена соціальною мережею в бан через скаргу.
Фарс набуває просто нищівної сили: нещодавно я побачила у новинах кремльовську афішу на 24 лютого 2023-го. Здогадайтеся, який балет вони покажуть у цей день.
Лі Білецька
Художниця Лі Білецька вела щоденник окупаційних буднів у фейсбуці. Паралельно працювала над документальним фільмом "Жінки в окупації", фіксувала на відео наші підпільні зустрічі. Також робила фотосерію "Home Марія", створюючи портрети жінок та дівчат в окупації.
Влучність її мистецького жесту в роботі "Херсон накрило побєдобєсієм" (08.05.2022) вражає. Дитина, що з головою вкрита червоною тканиною, є антитезою буквалізму документальної фотографії і б’є набагато сильніше. Але історія не стільки сумна, знов можна побачити фарс: заваливши завдання зібрати херсонців для параду на честь 9 травня, вночі росіяни привезла з Криму гастролерів для зйомок фейкового "пабєдномаршевого" відео.
Навесні 2022 року святкувати Великдень в Херсоні було гірко. Та надзвичайно естетична робота "Христос Воскрес! Воскресне й Україна!" (24.04.2022) сповнена передчуттям перемоги. Художниця йшла на зустріч зі своїми рідними і спостерігала, як люди сім'ями у дворах багатоповерхівок влаштовували пікніки.
Художниця говорила:
"Це було незвично бачити. Але приємно спостерігати цю окупаційну прибудинкову пастораль: імпровізовані столи тонуть у новенькій траві, розігріті весняним сонцем, м'якнуть люди, але у якомусь спокійному задоволенні, діти пасуться поряд. Краса ж. А, може, то я просто спроєктувала власні радощі, що чимчикую на родинне збіговисько, бо такі можливості на вагу золота. Безцінні. Христос Воскрес! Воскресне й Україна!"
У неї відбулась своя реакція на Бучу (04.04.2022). Аби знов почати дихати і жити, Білецька зробила перфоманс із супроводжуючим текстом, сповненим неймовірного болю.
Mona
У квітні 2022 року я вже була в Одесі. Коли російська ракета вбила буквально три покоління жінок – 28-річну активистку Валерію (родом з Херсона), її дочку-немовля і її бабусю. Ця трагічна подія відбилася в роботі молодої художниці Mona "Перехід".
Ріна Храмцова
Художниця Ріна Храмцова провела в окупації майже 5 місяців з чоловіком Семеном Храмцовим, художником, куратором Музею сучасного мистецтва Херсона, і їхнім маленьким сином. Уже тоді мала задумку зробити серію живописних робіт, присвячену знищенню херсонських плавнів – унікального осередку дикої природи майже в місті. Окупанти нещадно їх палили. На замовлення резиденції "Вибачте, номерів немає" в Ужгороді Храмцова створила серію живописних робіт "Плавні".
Художниця розповідає:
"Розмір полотен 20х40 см. Їхня остаточна кількість ще не визначена. Кожне наступне повинне плавно перетікати в інше, утворюючи циклічність і замкнутість. Усе інше на полотні втрачає сенс для існування, лише безкінечна лінія горизонту – плавні, що тягнуться, начебто не змінюючись, фокусують очі настільки, що краєвид через свою скажену динаміку стає ніби статичними. Однак немає жодного клаптика, який би повторився. І серед цієї умиротворюючої краси лунають вибухи, горять плавні, чорний дим ковдрою покриває небо".
Якоюсь мірою це було передчуттям сумної долі художника В'ячеслава Машницького, адже він зник на своїй дачі в плавнях, і взагалі всіх, хто переховувався там від окупантів. Місце щасливих людей, що перетворилося на згарище. Та природа відновиться, а от люди…
Під Херсоном зник художник Вʼячеслав Машницький
Костянтин Терещенко
У Костянтина Терещенка і його дружини Насті в окупації народилася донечка, і ця жахлива ситуація знайшла своє відображення в графічній роботі "Погублений ліс".
Костянтин Терещенко коментував:
"Коли натовпам типів кажуть йти вбивати, й вони йдуть і вбивають, волосся стає дибки. Я бачу кілька поколінь скалічених психічно, недорозвинених ментально інвалідів, які живуть у стані собак на ланцюзі. Я бачу державу, яка посадила їх на ланцюг з дитинства, мусорська держава, яка вирощує калік на догоду інфернальній волі меншості, абияк прикриваючи це світлими ідеалами та особливою місією народу. Я бачу родове дерево, під яке століттями сцуть і гадять чорти, що мають владу, і народжуються отруєні вже в утробі покоління. Так народжується народ".
Вікторія Березина
Щоденник війни "Чорна книга" Вікторії Березиної, який вона вела впродовж 7 місяців в окупації, на жаль, залишається актуальним – ми втрачаємо, плачемо, безнадійно заклеюємо вікна. І кожного ранку пересвідчуємося, що це реальне.
Мікс з "дадаїстських" колажів, графіки і щемких текстів. Сама художниця коментує:
"Це мої емоції та почуття, які я переживала під час війни, короткі та швидкі висловлювання, які допомагали мені не збожеволіти, моя особиста психотерапія. У найскладніші моменти відчаю я діставала щоденник і продовжувала наповнювати його… Я відчула на собі, як важко зібрати просто думки докупи та почати ділитися своїми емоціями. Але це потрібно робити, потрібно кричати на весь світ про те, що відбувається у нашій країні!"
Усі 7 місяців Березина писала листи до власника галереї tARTu pood в Тарту (Естонія), з яким ми здружилися напередодні війни, і він зробив все можливе, щоби його європейські друзі та колеги дізналися правду про окупацію. Ці листи були номіновані в категорії "Носій культури року Тарту".
Маріанна Таріш
Роботи з серії "Декорації" Маріанни Таріш – "Тривога" і "Поле бою (могилізація)" – навели мене на думку, що вони могли б стати частиною сценографії до п’єсу Артура Сумарокова "Полон". Цілком можлива колаборація для "театру абсурду, де ми стали заручниками поганого сценарію в театрі життя, в якому є сусідами неадекватної країни, що оголосила нам війну.
Виставки
Через ризики, що існували, я все-таки вибралася з міста за 2 місяці після початку окупації. Потім уже з Одеси підтримувала тих, хто лишився в Херсоні. Після мене виїхав Артур Сумароков, херсонський драматург та перформер — вв окупації він написав п’єсу "Полон". Сумароков і зараз продовжує писати драматичні твори, які звучать на різних європейських платформах: його відвертий і різкий перформанс "My Decolonization", представлений у межах Театрального фестивалю в П’ятра-Нямц (Румунія), викликав резонанс. Але маю сказати, що не всі культурні інституції готові до такого художнього радикалізму. На жаль, вкрай поміркована позиція "щоби нікого не образити" (читайте "добрих росіян") не є винятком для мистецьких центрів.
Наступною виїхала з міста фотографка Лі Білецька зі своєю родиною.
Юлія Данилевська, Сашко Жуковський, Mona пережили всю окупацію. Сашко і досі живе в Херсоні, Данилевська виїхала до Миколаєва. Ще одна художниця залишається у ще й досі окупованому лівобережжі міста.
Ми презентували роботи херсонців у Києві, Львові та Ужгороді.
Складно передати відчуття, коли Юля Данилевська і Сашко Жуковський стояли перед нами і розповідали про свої роботи, щойно "вирвані" з пекла обстрілів. Це було вражаюче навіть для мене, людини, яка знала це за власним досвідом. За всіма роботами стоїть своя історія і тим вони ще цінніші.
Проєкт "Анімація артопору в окупації" було реалізовано ГО "Урбан Ре-Паблік" (Херсон) та підтримано в результаті відбору на відкритому конкурсі (re)connection UA, пілотного проєкту ГО "Музей сучасного мистецтва" у партнерстві з UNESCO та Надзвичайного фонду спадщини UNESCO.
Фінансування проєкту "Анімація артопору в окупації: презентація" здійснюється зі Стабілізаційного фонду культури та освіти 2022 Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини та Goethe-lnstitut, goethe.de.
Усі ролики можна подивитися на нашій сторінці.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
Джерело – Суспільне
