Це було в ніч з 24 на 25 лютого 2022-го. Тривали бої за Антонівський міст. Херсонка Ганна Есіна працювала на АЗС. В оборонців Херсона скінчилось пальне. На їхнє прохання відчинити і запустити одну із станцій компанії, що розташована на мосту, Ганна вирішила це зробити власноруч, хоча робила це вперше в житті. Співробітника лишила на робочому місці, а сама з військовослужбовцями ЗСУ вирушила в найгарячішу точку. Як все відбувалось Ганна розповіла Суспільному.
24 лютого близько сьомої вечора до АЗС, де працювала Ганна Есіна, під’їхали троє в цивільному. Вони просили відкрити заправки на Антонівському мосту. Ганна не повірила і відмовилась.
Я пролізла у щілину і зі своїм керівником у телефонному режимі почала запускати. Почала шукати безперебійники, де вмикаються автомати.
Згодом з тим же проханням звернулись заступник міського голови Роман Головня, поліцейські та військові. Жінка, побачивши документи, взялась допомогти.
"Коли ми приїхали на Антонівський міст, на ньому стояла бита техніка, все розбомблено. Але були танки та БТР, які потрібно було заправляти. На мосту у нас дві АЗС. Одна – зовсім розбита, друга – більш-менш жива, але живлення в ній не було. Військовий відсунув двері. Я пролізла у щілину і зі своїм керівником у телефонному режимі почала запускати. Почала шукати безперебійники, де вмикаються автомати. На заправці я працювала лише два місяці і не мала досвіду, як самостійно вмикати всю систему", — згадує Ганна.
Аби почати заправляти бронетранспортери, не вистачило кількох хвилин. Пролунали вибухи, розповідає вона:
"Я присіла і якраз знайшла блок живлення, який мені був потрібен. І тільки я почала вводити на касі пароль, пролунав другий вибух, зі стелі посипалась штукатурка. Військовий забігає, каже: "Тікаємо!". Я кажу: "Лишилось 2 хвилини…" , а він: "Тікаємо! Літаки!"
Антонівський міст атакувала російська авіація. Ганні довелось бігти до місця, де можна було знайти хоч якесь укриття. Так не зчулась, як опинилась на Молодіжному пляжі.
Я присіла і якраз знайшла блок живлення, який мені був потрібен. І тільки я почала вводити на касі пароль, пролунав другий вибух.
Військові вивезли Ганну з-під обстрілів під деревами. Вже на робочому місці усвідомила, що почалась війна.
"Коли я вже опинилась у себе, то мене почало трусити. Бо тоді я вже зрозуміла, що це війна. Мене колега питає: "На якій заправці була? 4-ій? 5-ій?". А я нічого не відповідаю, було темно, нічого не бачила, нічого не чула. Зробила те, що було потрібно, і потім бігла. Там не було страшно, а вже потім почала тремтіти після всього", — згадує жінка.
Ще протягом трьох місяців вона працювала на своїй заправці, поки розпродали запаси із резервуарів. Виїжджати з окупації довго не наважувалась.
"До кінця травня я пропрацювала, і в червні я виїхала до Запоріжжя разом з родиною. У мене двоє діток — 14 років доньці, 7 років сину. Там я довго не змогла прожити, роботу важко було знайти, дороге житло. І я повернулась до Херсона в середині серпня, працювала у продовольчому магазині", — розповіла Ганна.
Зробила те, що було потрібно, і потім бігла. Там не було страшно, а вже потім почала тремтіти після всього..
Після звільнення Херсона Ганна повернулась працювати на свою АЗС. Не відразу – потрібно було навести лад і відновити – багато чого було вкрадено під час окупації та відступу російських окупантів. Нині родина Ганни перебуває у більш безпечному регіоні, вона ж залишається у Херсоні і продовжує працювати.
Читайте також
"Я ніколи їм не пробачу". Як співробітник херсонського музею став стрільцем Нацгвардії
330 день війни: хроніка подій в Херсонській області
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Джерело – Суспільне
