У селищі Мала Олександрівка на Херсонщині відновлюють життя після семи місяців окупації. Російські війська розбили та розграбували населений пункт, а тікаючи звідти, спалили будинки місцевих.
До повномасштабного вторгнення тут жили півтори тисячі людей, під час окупації залишилося 300.
"У нас же хату розбило. І я трошки поранилася. Кажу чоловікові: "Все, набридло! Тікатимемо!". "Куди тікати?". Кажу, пливтиму через річку, втоплюся - так втоплюся", – розповідає жителька Малої Олександрівки Валентина Мельник
Валентина каже, жити було складно, не було ні газу, ні світла.
"І чаї готували на вогнищі. Знаєте, в чому готували? У баночках з-під згущеного молока. На вогнищі", – додала вона.
Староста Малої Олександрівки розповідає, російські війська мародерили, відбирали їжу, одяг.
"П’яні солдати мародерять, розбивають от так, як у нас, автоматами, прикладами двері, вибивають вікна, забирають речі", – каже Зоя Крамаренко.
Жителі кажуть: контролювали все, і щоб не виїхали з села, і що їли, і що дивилися.
"Перший раз приїжджали до нас, тут було три БТР, три Урала. Вони приходили "укропів" шукали. Зайшли в хату, що захотіли, те й взяли. Їсти просили. Не даси їсти – заберуть все. У мене зять з донькою їхав до нас, вони їх зупинили, вимагали у нього телефон. А у нього у телефоні було не розкрите українське відео. І вони його хотіли за це розстріляти. От так просто взяти і дитину розстріляти", – розповідає жителька Малої Олександрівки Вікторія.
Від обстрілів у селищі загинуло семеро людей, каже староста.
"У нас хлопчик, 36 років, підірвався на "Пелюстці", відірвало стопу. Ми намагалися йому допомогти, вивезли в Берислав, але велика втрата крові – він помер", – розповіда Зоя Крамаренко.
Окрім цього, у селі майже не було їжі та ліків.
"Ділилися хлібом. Усім ділилися. І хліб пекли для всіх", – каже жителька села Вікторія.
У місцевому будинку культури до повномасштабної війни тільки зробили ремонт. Коли російські війська зайшли у селище, вони розграбували його. А потім у дах будівлі прилетів снаряд.
"Це доля секунди. Ми хотіли поставити каву заварити і йти на город. І я тільки чайник увімкнула в розетку, і воно так вибухнуло все. Це ми не очікували. Якби - злякалася, а так ні. Оце по всьому тілу. І по голові, і по плечах. Двері, вікна - все ж вибило", – розповіла Валентина Мельник.
Жителі кажуть, момент, коли до селища зайшли українські військові запам'ятають на все життя.
"Відкопали прапор, який заховали. Син зі своїм другом тут на сільраді повісили, о 8 ранку він вже був", – каже староста.
Зараз у селищі вже 800 жителів, люди повертаються додому, лагодять будинки та відновлюють роботу магазинів.
"Не магазини ж не працювали, нічого не працювало. А вже, слава богу, з’явилися магазини. Ми раділи, нам діти передавали цукерки, ми раділи цим цукеркам", – каже жителька Валентина Мельник.
Місцеві потроху відбудовують селище, ставлять вікна та двері. У Малій Олександрівці вже полагодили комунікації: є світло, вода та газ.
Читайте також
Джерело – Суспільне