Діти Херсонщини, яким довелось подорослішати. Війна та окупація змінили їх ставлення до себе та навколишнього світу. Вони навчились цінувати певні речі, дорожити рідними, свободою, вірити ЗСУ. Суспільне зібрало п'ять історій дітей, долі яких змінила війна.
Владислав Іванов — працює в гуманітарному штабі
Владиславу 13 років і він працює в одному з гуманітарних штабів Херсона, разом з батьками і сестричкою хлопець пережив окупацію, зараз разом з мамою допомагають тим, хто цього потребує.
"Я вже близько двох місяців тут. Пені подобається допомагати людям. Я допомагаю розвантажувати допомогу, ми видаємо її в штабі, або розвозимо за адресами — матусям з діточками, інвалідам. Я фотографую людей з коробками для звітності, а потім ми їдемо їх скидати на комп'ютер", — ділиться хлопець.
Про Влада Суспільне дізналось від херсонського підприємця і ветерана АТО Максима Негрова. Саме він розповів про хлопця, який розвозить з ним гуманітарну допомогу по Херсону.
"Влад, 13 років, його батько водій і зараз у відрядженні, бо має годувати сім’ю. Мати із молодшою сестрою в Херсоні. Сидіти без діла не може, допомагає розвантажувати гуманітарку. Гідний син нашої країни!", - написав у Facebook Максим Негров.
Мама Владислава Ірина, каже, діти із задоволенням допомагають у штабі. Влад розвозить допомогу, а восьмирічна донька працює разом з мамою. За три дні у цьому штабі роздали майже дві тисячі коробок допомоги, каже жінка.
Уляна Протопопова — допомагає батьку проходити реабілітацію
Уляна — херсонка, але нині дівчина разом з батьками тимчасово живе у Львові. У окупованому Херсоні родина прожила 2 місяці. І весь цей час, через постійні обстріли, ховалися в підвалі. І у підвалі Уляна зустріла свої 12 років.
" Цей рік почався як і будь інший. Лише в лютому у мене був день народження. Проте замість торта і повітряних кульок я ховалася в підвалі від ворожих обстрілів. Перші місяці війни, як в тумані. Пройшли, як один день", — згадує Уляна.
До війни Уляна займалася танцями, акторським мистецтвом, знімалась в кіно, ходила в модельну школу. Зараз все це дівчина покинула. Єдина розрада, це малювання. Війна, розказує Уляна, перевернула життя. Зараз, у неї два головних завдання — навчатися гарно і надихати та підбадьорювати батька, який зараз проходить реабілітацію. Єгор Протопопов добровільно вступив до лав ЗСУ. Після поранень, чоловіку ампутували дві ноги.
"Я дуже рада була його бачити, бо він зі мною і він був живий. Зараз йому стало трохи легше. Ми чекаємо на протези. Він трохи повеселішав. Йому важко, але я сподіваюся він стане на ноги", — каже дівчинка.
Максим Зарічний — збирає гроші на допомогу ЗСУ
Житель Херсонщини, одинадцятирічний Максим Зарічний з села Підстепного Олешківської громади збирає гроші, щоб допомогти українським військовим. Він співає на вулицях, виручене віддає на купівлю генераторів, турбопічок, старлінків. Хлопець вже зібрав понад 190 тисяч.
"Я хочу назбирати вже, щоб було 200 тисяч гривень. Для мене збирати кошти — це дуже важлива справа, тому що цим я допомагаю Збройним Силам України", — каже Максим Зарічний.
Наразі Максим разом з батьками проживає на Львівщині, в селищі Івано-Франкове. Навчається в місцевій школі й займається вокалом. У вільний час влаштовує вуличні концерти і збирає гроші на ЗСУ.
"Ми сідаємо в машину, беремо маленьку колонку з мікрофоном і їдемо. Стаємо на вулиці й співаємо. Перехожі йдуть і кидають йому гроші, дякують", — розповідає мама хлопчика Ірина Зарічна.
Максим каже, вдячний людям, які дають йому гроші та підбадьорюють. А також батькам — без їхньої підтримки волонтером би не став. Тепер волонтерять разом, крім виступів, роблять окопні свічки для ЗСУ і плетуть маскувальні сітки.
Назарій Данилюк — став репетитором з математики
Назарій навчається на другому курсі Херсонської морської академії, серйозно займається спортивним орієнтуванням і паралельно працює репетитором з математики. Каже, пішов заробляти, щоб допомогти батькам, які залишалися в окупованому Херсоні. Сам хлопець виїхав до Одеси.
"Мої батьки залишились в Херсоні, щоб доглядати за бабусею. Я пішов працювати репетитором, бо я розумів, треба щось робити з життям, раз так все складається і треба допомагати моїм рідним. Я розумію, що 18 років — це реально час почати брати відповідальність за себе і за своє життя. І також відповідальність за свою родину", — розповів хлопець.
За перший місяць репетиторства хлопець набрав 40 учнів. Зараз їх стало менше через проблеми з електроенергію та зв'язком. Його наймолодшому учню — 7 років, найстаршому — 17.
Два тижні тому Назарій вперше за вісім місяців зустрівся зі своїми батьками.Вони сказали йому, що син дуже подорослішав і вони ним пишаються. Найбільша мрія хлопця, щоб закінчилася війна, щоб було якомога менше було загиблих.
"Війна, мабуть, змусила мене подорослішати й взяти повністю відповідальність за своє життя на себе. Стати самостійним, бо я розумів, що батьки залишаються у Херсоні й може статися, що сьогодні я з ними поспілкуюся, а завтра зранку вони не будуть мати змогу зі мною поспілкуватися. З ними може щось статися і це дуже підштовхувало робити якісь дії", — сказав Назарій.
Злата Баранник — робить новорічні листівки
Златі — шість років, разом з мамою і татом через війну виїхали з Херсона. Зараз живуть у Кіровоградській області. Дівчинка любить малювати, тому щороку робить новорічні листівки. У ній реакція дитини на все, що відбувалося і відбувається навколо
"Коли ми виїжджали з Херсона, їхали через російські блокпости, було дуже страшно. Я ненавиджу "зеток". Так і написала Санта Клаусу, щоб Україна перемогла, був мир, а "зеток" засудили", — поділилась дівчинка.
Злата не лише пише листи Святому Миколаю, а й мріє про зустріч з ним. До неї дівчинка підготувалась і точно знає, що б попросила.
"Я б в нього попросила для України миру, я хочу херсонцям побажати, щоб вони повернулись в Херсон, а ЗСУ все для цього зроблять", — каже Злата.
Читайте також
"Золоте серце": як херсонка стала волонтеркою й організувала ініціативу "Котики-патріотики"
311 день війни: хроніка подій в Херсонській області
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Джерело – Суспільне
