Депутата райради, херсонця Романа Баклажова військові заарештували всередині літа за проукраїнську позицію. Чоловік думає, що військових РФ тоді хтось навів, бо вони чітко знали адресу, за якою проживає Роман. Два місяці чоловік провів у полоні. Його розшукала і увесь цей час підтримувала дружина Олена. Разом вони розповіли Суспільному свою історію.
"На нашому будинку немає номера, до речі, і в сусіда немає. Поряд стоять два будинки, які під забудову. Там ніхто не живе. Там пустощі. Тому вони знали, що це саме наш будинок", — згадує Олена.
Історія Романа
У будинку подружжя військові РФ знайшли прапор Правого сектору та один документ, який за версією військових РФ підтверджував, що в Романа проукраїнські погляди. Перерахували в яких організаціях перебуває чоловік. Знали абсолютно все, говорить Роман.
"Мені вдалося побачити, що мене везуть в УМВС на Склотарі на Теплоенергетиків, там тримали два місяці. Їх ціль була роззброїти населення. У мене ніякої зброї не було. Мене про зброю не питали. Питали про мою участь у всіляких організаціях патріотично налаштованих. Вони у РФ вважаються терористичними. Казали, що я нацист, що ми всі тут фашисти, що вони піймали хлопця, у якого свастики, нацистська символіка.Я їм казав, що я не такий, що в Україні також не підтримують нацистів і фашистів", - згадує Роман.
"Спочатку нас було шестеро у камері, розрахованій на п'ять осіб. І я ночував на підлозі. Всі спали без матраців на голих нарах без матраців".
Чоловік розповів, що покази вибивали електричним струмом. Погрожували, що відвезуть в "ДНР" і там розстріляють. Виявилось, що це — стандартні погрози, коли чоловіка нового привозять, всім так кажуть.
"Були знайомі. Побачив там сусіда, якого давно не бачив. Він у тій муніципальній варті, яку Карамаліков створив.У камері знаходилося більше людей, ніж там було ліжок. Спочатку нас було шестеро у камері, розрахованій на п'ять осіб. І я ночував на підлозі. Всі спали без матраців на голих нарах без матраців. У всіх облазила шкіра на спині та стегнах. Світло на ніч не вимикали, горіло цілодобово", — розповів Роман.
Згодом його з однокамерниками перевели в іншу. Ця камера була розрахована на четверо осіб, загнали туди вісім. Роман згадує, що у камері було дуже вогко: матраци, футболки все було мокре, важко було дихати.
"Б'ють доти, каже чоловік, поки ти щось не розкажеш або в чомусь не зізнаєшся. Якщо назвав когось, вони їх затримують, теж катують."
Годували людей один раз на день, давали малу порцію пересоленої гречаної каші, яку полонені ділили на дві частини: одну з'їдали вранці, другу — ввечері.
"Каша завжди була пересолена. Ми зрозуміли, що вони це спеціально робили. Ніхто нічого не знав, коди їх випустять. Були хлопці, які зовсім не розуміли, за що їх затримали. Декілька хлопців були сильно побиті, сині — буквально все тіло. Мене били електричним струмом. Опіки були. Як проходить допит? Вони починають тебе питати. Ти їм щось відповідаєш. Вони кажуть: "Ти мені пи*диш", - це їх стандартна фраза, щоб ти їм не відповідав. І б'ють струмом", - ділиться Роман.
Б'ють доти, каже чоловік, поки ти щось не розкажеш або в чомусь не зізнаєшся. Якщо назвав когось, вони їх затримують, теж катують. Ті, своєю чергою, теж щось розповідають. Тому Роман припускає, що його саме так і зловили.
"Все, що мене питали, стосувалося 2014 року. Все, що я їм розповідав, вони знали вже без мене. Щоб я когось здав, такого нема. І цих хлопців уже немає в Херсоні. Уже всі повиїжджали на той час. Допитували перший тиждень. Якщо ти їм не цікавий, тебе випускають. Або ти сидиш, як я. От інші хлопці сиділи по 80 діб. Коли мене звільнили з полону, там залишався хлопець, який там був десь 120 днів. Він сам не знав, коли його випустять. Ми потім дізналися, що він мешканець Чорнобаївки", — розповів Роман.
Роман згадує, росіяни часто когось катували, крики було чути всюди. Через тортури пройшли абсолютно усі й знали, що там може відбуватися.
"Намагалися відкривати воду в крані, щоб не чути крик", — каже Роман.
Медичну допомогу ніхто в'язням не надавав. Швидкі теж не викликали, бо цей об'єкт — секретний, розповів чоловік:
"Його типу не існує, і нас там немає. Але ми там перебували! Ми надавали допомогу один одному. Так ми дізналися, що йод дуже гарна річ. Він розсмоктує гематоми, взагалі універсальний. Там ще була мазь Вишневського. Теж крута річ. Ніяких бинтів не було. Ще один засіб: мочили ганчірку і прикладали людині, щоб легше було" — поділився Роман.
За два місяці він один раз побував на повітрі — росіяни вирішили обшукати камеру. Жінок, яких теж тримали в цьому відділку, виводили на дві години щодня.
"Жінок було 4-8 постійно. Їх звільняли, привозили нових. Заклад розрахований на 70-75 людей, а знаходилося порядку 130-140. І людей везли, і везли", - розповів Роман.
Каже, випустили неочікувано, хоча спершу двічі чи тричі, вже не пам'ятає, допитали. Договір про співпрацю з окупантами чоловік не підписував.
Увесь цей час Романа намагалась розшукати, а потім і допомогти, його дружина.
Історія Олени
Коли чоловіка забрали військові РФ Олені порадили піти до так званої "військової комендатури й питати там, де чоловіка тримають.
"Ти пишеш заяву, пишеш на його ім'я, що при обшуку забрали. І вони кажуть: "Чекайте, якою буде відповідь". Можна так ходити кожен день, відповіді не буде. Дуже пощастить, якщо скажуть: "Слєдствіє ведьотся". Це значить, що він живий, що вони знають де він, але вам ніхто нічого не скаже", — розповідає Олена.
Через знайомих їй все-таки вдалося дізнатись, що чоловік живий. Проте, де його тримають, вона не знала. Підняла усіх, кого могла.
"Знала, що він живий і то добре. Свекрусі нічого не казала, тому що точної інформації я не мала. Коли вдалося Ігорю передати звістку до мене через людину, яка вже вийшла, то я дізналася, де він саме знаходиться. Ми туди з батьком зібрали пакунок, необхідні речі, зміна, зубна щітка, паста, мило, дещо з харчів. Згодом ми дізналися, що багато чого з цього не дійшло", — розповіла Олена.
"Можна так ходити кожен день, відповіді не буде. Дуже пощастить, якщо скажуть: "Слєдствіє ведьотся".
Увесь цей час вона готувала передачі, щоб хоч якось допомогти полоненим хлопцям. Каже, росіяни відбирали все — від цигарок до кусачок для нігтів.
"Ці кусачки пішли до них, вони їм сподобалися. Здавалося, така дрібниця, але вони їх забрали. І коли в камері вже почали обурюватися — антисанітарія, нігті не стрижені, зуби не чищені, нігті відгризали зубами, вони наче зглянулись і дали хлопцям нігті підстригти", — згадує Олена.
Харчі також доходили у невеликій кількості. Тому жінка намагалась покласти більше до посилки, аби хлопцям хоч щось дісталось.
"Хто виходив, передавав, що живий-здоровий, що потрібно ще на камеру. Було один раз, що у мене посилку не прийняли. Я дуже злякалася. Одразу ж думаєш погане. Пішла по всіх їхніх конторах — ми знаємо, де вони знаходяться, в яких будинках вони сидять Пішла з однією фразою, що чоловіку потрібні ліки, а йому дійсно потрібні ліки для нирок. Випрошувала-випрошувала. Дехто сміявся, дехто сварив, виганяв. Але зрештою на наступний день мені подзвонили і сказали, що можна прийти з посилкою у такі то дні. І поклали трубку", — розповіла Олена.
Жінка говорить, що треба обов'язково, щоб росіяни бачили, що за людину хтось тривожиться. І краще ходити по інстанціях, не дружині, а матері.
"Свекруха ходила кілька разів на тиждень, дізнавалася, як її син. Заяву вона вже не писала, але вона просто ходила і питала за нього. Щоб не пішло це діло в невідомому напрямку", — додає Олена.
Важко було пояснити й трирічному сину, куди дівся його тато. Олена розповідала, що батько поїхав у відрядження, що скоро повернеться з подарунками й вони поїдуть відпочивати.
"Напередодні того, як забрали чоловіка, ми вже пакували валізу. Уже почали приходити за волонтерами. А чоловік займався волонтерством, тому зрозуміли, що треба виїжджати. У нас стояли спаковані валізи, дитину підготували, що поїдемо до мандрівки. Але не встигли", — згадує Олена.
Про повернення
В день коли Роман повернувся додому Олена збирала чергову посилку для нього. Треба було купити багато речей. Оскільки свекруха захворіла, довелось йти на ринок разом з дитиною. Переповнений ринок, нічого не працює, бо в місті виключили світло — Олена розстроєна повернулась додому. Каже, того дня все з рук валилось.
"Ввечері щось знову не виходить, я зла, з рук все валиться. І тут мені дзвонить волонтерка і каже: "Відчиняй!" Я: "Що трапилося?", а вона "Відчиняй!". Відчиняю! Стоїть мій чоловік. З квітами, з цукерками, з іграшкою для дитини. Я така була здивована", — згадує Олена.
"Звісно найбільше хочеться, щоб звільнили швидше Херсон. Побачити рідну хату, рідних людей", — каже Роман.
Роман повернувся додому худий і втомлений. У чому вийшов з дому, в тому й прийшов, говорить Олена.
"Був такий момент, що чоловік трошки рознервувався, навіть розплакався. Малий його не впізнав. Він до нього: "Синочку, Синочку..." А дитина застигла в питанні, тато це чи не тато. Бо він був не схожий на себе", — розповіла жінка.
Зараз вони всі разом на підконтрольній території. Роман як депутат має пройти детектор брехні. Обоє кажуть, що і досі погано сплять, підтримують тільки ліки. І мріють, повернутися в Херсон.
Читайте також
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Джерело – Суспільне
